За два кроки до перевороту. Червоні лінії пригожина — початок кінця рашизму

Стрімкий похід на москву з претензією на переворот ватажок «Вагнера» євгеній пригожин назвав «маршем справедливості».

Провідні ЗМІ світу підхопили демонстративний запал пригожина, зазначивши, що заколот «вагнерівців» віщує поразку путіна у війні проти України.

Помірковані голови в Україні, добре знаючи цю підступну, брехливу, злочинну й непередбачувану російську публіку, реагували стримано. Утім, як і кожен день війни.

Зрештою, наша стриманість стала правильною реакцією. Бо з цієї гучної заяви вийшов пшик. Вірний білоруський зброєносець кремлівського диктатора лукашенко (або ті, хто ховається за його спиною) щось таке нашепотів пригожину, що той погодився за два кроки до москви повернути «вагнерівців» на фронт помирати проти України, а свої голоблі спрямував на Білорусь, щоб і його там ліквідувало російське ФСБ.

А що? Хіба не така доля спіткала кожного, хто потрапляв у немилість до путіна? А після того, коли цей недопротест усе ж показав усьому світу і слабкість самого кремлівського диктатора, і неспроможність, неорганізованість усієї машини, котра намагається поневолити все й усіх довкола, — й поготів?

Вочевидь, владіміру путіну було дуже неприємно відчувати, як крок за кроком він втрачає контроль над росією. І не тому, що цю територію займають українські Збройні сили, а тому, що між російськими бандитами в законі й поза ним почався внутрішній конфлікт, котрий він не зміг проконтролювати.

І взагалі, за добу подій (23—24 червня) путін в очах міжнародної спільноти перетворився на жалюгідного політичного карлика, котрий не може усвідомити, що наразі все, що відбувається на росії, вказує на серйознішу проблему для кремля, ніж просто одноденний бунт «головоріза, який зарвався».

Глобальний конфлікт: пригожин проти ФСБ та мінубивств

Почнімо з того, що пригожин не був одним у полі воїном. Його доволі майстерно консультували і вели, доки він не здувся. Напевне, путін, знаючи його слабкі місця, знайшов, чим на них натиснути.

Очевидно, автори сценарію перевороту на росії не врахували важливу складову, необхідну ватажку таких справ, — інтелектуальну.

У пригожина все в порядку з інстинктами, але тут потрібно більше — здатність логічно прораховувати наперед.

Щоправда, є питання, чому на чолі гіпотетичного перевороту не стала так звана ліберальна російська опозиція. А з іншого боку, чому дивуватись, якщо вона досі не визначилась, чий Крим. Узагалі беруть сумніви в наявності в неї будь-якої твердої позиції.

А те, що очолив цей рух проти системи чинної влади ватажок злочинців?.. Яка країна, такі й вожаки, такий і заколот — узагальнена відповідь. Хоча є й конкретні причини того, чому взагалі такий похід у виконанні пригожина став можливим.

Бекграунд у тому, що свого часу путін у кращих традиціях диктатора вирішив створити для себе власну гвардію, котра виконувала б для нього най­огидніші доручення й заробляла гроші.

Як у Африці, де «вагнерівці» роками організовували державні перевороти, приводячи до влади проросійські уряди та збагачуючи путіна і його найближче оточення.

Згодом прийшло усвідомлення, що «вагнерівці» також можуть бути використані у війнах, які російська федерація веде проти сусідніх країн або на Близькому Сході.

І також брати на себе відповідальність за ті злочини, з котрими навіть російська армія та спецслужби не хочуть бути ототожнювані. Так було в Сирії, так було в Україні. Однак, як часто буває з диктаторськими забаганками, монстр вийшов з-під контролю.

Пригожин та його соратники побачили рівень корупційних потоків, якими керують сергій шойгу, валерій герасимов та інші керівники міністерства оборони та спецслужб російської федерації. І коли бачиш гігантські суми грошей, звісно, хочеться і самому встановити над ними контроль.

У результаті протилежна сторона була роздратована тим, що після задіювання «Вагнера» в Сирії та Україні величезні гроші почали проходити повз каси шойгу та герасимова.

І злочинці почали сваритися між собою не за війну, а саме за гроші.

Зрештою це підштовхнуло міноборони рф до встановлення повного контролю над усіма військовими підрозділами, які не підпорядковуються генералам сергію шойгу і валерію герасимову. Водночас євгеній пригожин відчув, що якщо він не відстоїть свою автономію, то буде знищений. Якщо не фізично, то принаймні економічно.

Пригожин із незрозумілих причин сподівався, що його підтримає владімір путін, якому він приніс стільки золота, стільки грошей, для якого виконав стільки брудних доручень. Пацанська логіка злочинця підвела.

Путін у цьому конфлікті став на бік міністерства оборони рф, вимагаючи, щоб усі воєнні компанії підписали контракти з мінубивств, як цього і домагався сергій шойгу. А це неприйнятно для євгенія пригожина. Навіть після цієї вимоги путіна пригожин «не догнав», що він починає пряму конфронтацію з монстром №1.

До того ж чуйка йому, напевне, підказувала, що його разом із найближчими соратниками — злочинцями високого рівня, які грабували, вбивали, ґвалтували, можна запроторити до в’язниці й ліквідувати там за лічені години.

Пригожину нічого не залишалося для порятунку свого життя, як піти ва-банк і організувати заколот на території російської федерації. Вступити в пряму конфронтацію з російськими силовими структурами та російською державою.

І, як ми побачили, російська дер­жава вкотре продемонструвала свою картонність, слабкість. Виявилося, що озброєні люди можуть без особливих проблем узяти контроль над великим містом. А можливо, все це відбувається ще й тому, що російська армія, принаймні та, яка перебуває на півдні рф, не має бажання вступати в прямий конфлікт із «вагнерівцями».

Адже одні бандити воювали пліч-о-пліч з іншими й можуть ненавидіти вище начальство просто тому, що в путіна, шойгу, герасимова грошей більше, ніж у злочинців нижчого рівня. Класова ненависть одних мерзотників до інших — досить реальна риса цієї «цивілізації».

Декілька якби...

Отже, «вагнерівцям» не вдалось захопити контроль над росією. Однак якби пригожин пішов до кінця, щоб зробити цей переворот вдалим і щоб диктатор путін разом зі своїм оточенням був знищений, достатньо було б кількох тисяч озброєних людей. У разі, якщо інші озброєні не опиратимуться їм.

А на бік пригожина переходили й силовики, й кадрові військові, котрі воювали в Україні.

Також потрібно було, аби армія або зайняла нейтральну позицію, або не виходила з казарм, або воювала з кимось зовні, як-от зараз рф воює з Україною. Завдяки цьому створюється ситуація, коли озброєні люди в самій країні зможуть розстрілювати тих, хто віддає їм накази воювати і займати їхні місця. Зрештою, зміни на росії в ХХ столітті відбувались саме за такими сценаріями.

Скажімо, доктор історичних наук Володимир Студінський провів певні аналогії нинішньої спроби перевороту на росії з буржуазною Лютневою революцією 1917 року.

«Події однієї доби, що певним чином вразили росію, нагадали мені переддень Лютневої революції 1917 року й створення передумов для перевороту. Це зречення царя, Тимчасовий уряд, продовження війни, а далі можливі різні варіанти розвитку подій. Загалом, після такої масштабної ходи логічний ланцюг історичних подій мав би виглядати приблизно так. Хоча історичні паралелі цікаві своєю непередбачуваністю, однак вони не завжди коректні», — вважає вчений Володимир Студінський.

Отже, чого не вистачило б зараз, якби пригожин все ж таки дійшов до кремля?
Чи була російська армія сильнішою, ніж російські революціонери в лютому 1917 року? Звичайно, але вона не підтримувала свого імператора Миколу ІІ, як росіяни підтримують путіна.

Чи була російська армія сильнішою, ніж купка більшовиків у жовтні 1917 року? Так, однак вона співчувала їм і раділа, коли вони обстрілювали так званих буржуїв, бо сподівалась, що може розділити між собою багатство останніх. Успіх опирався на озлобленість, що армію, як і весь народ, обкрадали десятиліттями, а тепер прийшов час повернути награбоване, а по суті — також грабувати.

Чимало сучасних росіян готові жити будь-як, аби на славу путіну.

Червоні лінії

Зрозуміло, що тепер провідні країни світу по- іншому корегуватимуть свою стратегію щодо росії.

Але що стало тією червоною лінією, що відрізала шлях пригожину до москви?

Деякі експерти вбачають причину розвороту пригожина в обіцянці путіна, що він не розташовуватиме ядерну зброю в білорусі.
Або що путін залізобетонно пообіцяв узагалі не застосовувати ядерну зброю.

Однак усі версії наразі виглядають ворожінням на кавовій гущі. Щоб стверджувати щось певне, потрібно дочекатися реалізації тих умов, які були досягнуті на перемовинах євгенія пригожина та умовного олександра лукашенка.

Незважаючи на те, як усе закінчилось, усе ж частину своєї місії пригожин виконав: він розхитав рф на 110%, а весь світ виявив слабкі місця росії.

А остання все ж відчула тінь громадянської війни.

Отже, світ побачив, що росія — не країна еліт, котрі до кінця захищатимуть свою країну. А ще стало очевидним, що на росії таки спрацьовує сценарій столітньої давнини.

Для України важливо в цій історії, аби змінився хід російсько-української війни. І, незважаючи на якісь гарантії, на котрі повівся пригожин, ситуація може знову повернутись до радикальних дій.
По-перше, не всі «вагнерівці» задоволені рішенням свого ватажка.

По-друге, дещо розгублені й кадрові військові, котрі перейшли на бік пригожина, маючи певну мотивацію. По-третє, ми виявили слабкі місця росії і тепер точно знаємо, куди бити.

Тому все ще продовжиться. Не вийшло з пригожиним — вийде з кимось іншим. Тим більше що в цьому є чимало зацікавлених серед інших гравців. Головний «вагнерівець» точно не був єдиним інструментом у цьому історичному сценарії — обнуленні імперії зла.