Імітація — не кохання: у театрі Франка презентували виставу «Загнаний кінь» Дмитра Чирипюка

Крайня прем’єра у Києві Національного драматичного театру імені Івана Франка — «Загнаний кінь» режисера-постановника народного артиста Дмитра Чирипюка.

Вистава створена за п’єсою відомої французької письменниці, драматургині, сценаристки Франсуази Саган.

А це гарантія в літературній основі погляду зі сторони на непідвладні часу і простору глибинні чуттєвість і почуття, вписані в непрості душевні реалії, хоч би якими зразковими були дії напоказ.

П’єса створена понад пів століття тому, і йдеться в ній про життя в англійському маєтку. Режисер-постановник у виставі не виходить поза зазначені часові рамки.

Однак це не створює атмосфери ретровистави. А додає можливості відчувати, що кохання та шлюб — то вічні теми, які кожен проживає по-своєму, хоч де б то було.

«Загнаний кінь» столичних франківців перш за все — це блискучий бенефіс ювіляра Олександра Задніпровського, який працює в театрі з 1980 року. В народного артиста достатньо театрального досвіду й таланту, щоб у головній ролі лорда Генрі-Джеймса Честерфілда бути іронічним і розважливим, поєднувати французький шарм та англійський гумор, відчувати справжні наміри оточення і навіть дозволяти своїм дорослим дітям робити помилки.

А поява Коралі — нібито сестри парижанина Юбера Дарсе, який раптово приїхав просити руки доньки Прісцилли — провокує Честерфілда-старшого згадати своє 30-літнє минуле, коли одружувався за розрахунком.

Таке ж прагнення — мати доступ до фінансового благополуччя — має і його потенційний зять, яке юна донька сприймає за чисту монету почуттів. Інші типажі, інше покоління, утім усе ті самі дилема і мета.

Ботан Честерфілд-молодший (заслужений артист Іван Залуський) та Коралі (Олена Івасіва-Фесуненко).
Фото Юлії ВЕБЕР надані Театром.

Глядачі вистави «Загнаний кінь» мають змогу розмірковувати щонайменше про п’ять різновидів взаємин, які люди готові прикривати словом «кохання». Лорд Генрі та його дружина Фелісіті десятиліттями дотримуються правил хорошого тону, але імітують щастя.

Їхня донька по вуха закохується в імпозантного старшого гультяя Дарсе (заслужені артисти Олексій Зубков та Дмитро Чернов), який тривалий час обіцяє золоті гори і вірність згодом красуні Коралі, змушуючи її брехати заради його власної вигоди.

Приїзд Коралі (Олена Івасіва-Фесуненко, Дар’я Легейда) змусив втратити голову трьом чоловікам: ботану-сину лорда, ще одному молодому чоловіку і самому Генрі. Переважно на сцені це набуває комічних та іронічних обрисів.

За винятком пробудження у двох людей прагнення знову справді любити. Тоді було вдягнуто найкращу сукню для єдиної людини, хоч скільки було б інших навколо; з іншого боку — потайки влаштовано ситуацію, щоб не завелися двигуни кількох машин, для відтермінування зовсім на трохи небажаного прощання.

      Генрі (ювіляр Олександр Задніпровський) та Коралі (Олена Івасіва-Фесуненко).

Від початку у виставі камерної сцени присутнє 18-літнє опудало улюбленого великого собаки господині маєтку Фелісіті (грають народні артистки Лариса Руснак та Поліна Лозова). Воно — як символ підміни справжніх почуттів на ті, які вмерли. Дітей те опудало здавна лякало, хтось об нього спотикався. І навіть якщо з родинних обов’язків чи за традицією немало людей пристосовуються до такого «декору», оживити минуле неможливо.

Головне — зуміти бути справді щасливим. Найкраще — довго або хоча б на трохи…