Африканські мирні ініціативи: врятувати полковника путіна

У день візиту президента Південно-Африканської Республіки Сиріла Рамафоси (16 червня), на 478-й день повномасштабного вторгнення росії в Україну, на нашу державу було здійснено чергову масовану атаку рашистськими балістичними й крилатими ракетами та дронами.

Зокрема, в той день над Києвом сили української ППО знищили шість ракет «Кинджал», шість крилатих ракет «Калібр» і два розвідувальні безпілотники.

У Київській області було пошкоджено приватні будинки, є постраждалі.

Закордонні гості української столиці — президент ПАР Рамасофа, лідери Замбії, Коморських островів, Республіки Конго, Єгипту, Сенегалу та Уганди — в цей час були в Бучі і їх відводили до бомбосховища готелю.

Хоча речник президента ПАР Вінсент Магнев’ян написав у твітері, що вони не чули ні сирен, ні вибухів. Очевидно, шок від здивування і нерозуміння ні ситуації України, ні ступеня шизанутості нашого ворога.

Щоправда, пізніше, на пресконференції, президент ПАР Рамасофа сказав, що чув і сирени, й вибухи.

Карма якщо не прилетіла, то важко подихала в потилицю африканським гостям. Бо, згадаймо, нещодавно США звинувачували Південну Африку в постачанні боєприпасів росії через російський корабель, який пришвартувався на військово-морській базі Саймонстаун у Кейптауні в грудні 2022 року. Оточення Рамафоси заперечує цей факт, однак сам президент ПАР обіцяв розібратись.

А мирний план, котрий пропонує група згаданих керівників країн, — це, по суті, жбурляння України під ноги путіну.

Водночас така активність щодо візиту лідера Південно-Африканської Республіки Сиріла Рамафоси чималою мірою спричинена ще й тим, що саме на ПАР лягає виконання рішення Міжнародного кримінального суду (МКС), який видав ордер на арешт президента рф владіміра путіна.

А правляча партія «Африканський національний конгрес» (АНК) дуже не хоче цього робити, бо чималою частиною фінансується низкою російських олігархів.

Африка без України почне голодувати

Отже, після відвідин лідерами африканських країн Києва та розмови з президентом України Володимиром Зеленським наступного дня в Санкт-Петербурзі учасники африканської миротворчої місії зустрілися з президентом росії владіміром путіним.

До того, 15 червня, Рамафоса відвідав Польщу, де поспілкувався зі своїм колегою Анджеєм Дудою.

Ще раніше президент Південно-Африканської Республіки Сиріл Рамафоса під час зустрічі з прем’єр-міністром Сингапуру Лі Сянь Луном заявив, що кілька африканських країн запропонували «мирну ініціативу, щоб допомогти покласти край «конфлікту» між росією та Україною».

За словами президента ПАР, він говорив про це з лідерами Замбії, Сенегалу, Республіки Конго, Уганди, Єгипту.

«Ми дійшли висновку, що цей конфлікт у цій частині світу не впливає безпосередньо на Африку у вигляді смертей і руйнування нашої інфраструктури, проте насправді впливає на життя багатьох африканців. Що стосується продовольчої безпеки, то зросли ціни на добрива, зросли ціни на зернові, ціни на пальне», — сказав Рамафоса.

Отже, шість лідерів країн Африки пропонують, щоб Україна погодилася розпочати мирні переговори з росією, навіть якщо російські війська залишаються на її території.

«По-перше, це припинення бойових дій. По-друге, це основа для тривалого миру», — сказав речник президента Південної Африки Вінсент Магвенья.

У відповідь на таку ініціативу пані посол України в ПАР Любов Абравітова заявила: «Мій президент дуже чітко дав зрозуміти... (Не буде) жодних переговорів між Україною та росією, доки росіяни не покинуть нашу територію в межах її міжнародно визнаних кордонів».

Усвідомлення того, що без України в них може бути голод, — серйозний фактор. Але на ньому все й зупиняється. «Дайте їсти! Усе інше — ваші проблеми», — приблизно так можна спростити суть розмов лідерів країн Африки з українським президентом Володимиром Зеленським.

Шаманські танці з барабанами довкола арешту путіна

Два місяці тому, 25 квітня, президент Південно-Африканської Республіки Сиріл Рамафоса заявив, що правляча партія «Африканський національний конгрес» ухвалила рішення про вихід країни з юрисдикції Міжнародного кримінального суду, який видав ордер на арешт президента РФ владіміра путіна.

Рамафоса додав, що ухвалене рішення пояснюється «упередженістю МКС щодо певних країн».

Ордер МКС на арешт путіна означає, що Преторія (столиця ПАР), яка у серпні цього року має приймати саміт групи БРІКС (Бразилія, росія, Індія, Китай і ПАР), повинна буде затримати президента рф після прибуття.
Однак щодо того, чи арештує путіна уряд ПАР, Рамафоса сказав, що «це питання розглядається».

Згодом на сайті президента Сиріла Рамафоси з’явилось повідомлення, що Південна Африка залишається учасником МКС.

В адміністрації президента ПАР пояснили, що відповідне роз’яснення довелося опублікувати через помилку в коментарі під час брифінгу для ЗМІ правлячого Африканського національного конгресу щодо статусу Південної Африки стосовно Міжнародного кримінального суду.

У медіа ПАР сама тема саміту БРІКС обговорюється доволі жваво в контексті ймовірного затримання путіна під час його візиту в серпні. Також медіа аналізують, чи може їхня країна змінити закони через президента рф путіна. З огляду на те, що нещодавно МЗС ПАР заявило, що всім учасникам саміту буде надано імунітети.

Однак, як зазначила Надзвичайний і Повноважний Посол України у Південно-Африканській Республіці Любов Абравітова, навіть у разі виходу з угоди країна буде зобов’язана впродовж одного року виконувати рішення суду.
Тому будь-яке внутрішнє законодавство не може превалювати над нормами міжнародного права.

Отже, на сьогодні ця ситуація є складною головоломкою для південноафриканської дипломатії. Крім того, що декілька російських олігархів фінансують правлячу партію, прихильність до російської федерації ліпилася впродовж 30 років після розвалу СРСР. Вона базується на двох основних факторах.

По-перше, на ідеї того, що саме росія допомагала Африканському національному конгресу в боротьбі з апартеїдом. І по-друге, це те, що росія вибудовувала стосунки з ПАР на противагу Заходу, опираючись на антизахідні наративи.

Отже, існують зв’язки ідейні, але також і особисті між багатьма керівниками ПАР і росії.

Тому Південна Африка не хоче своїми руками «принижувати» президента росії і шукає всілякі можливі юридичні лазівки для того, щоб його не арештовувати. Є всі шанси й того, що БРІКС можуть перенести до майстерні міжнародної маніпуляції, художньої «ліпки горбатого» — Китаю.

Однак як це має врятувати від арешту путіна?

Африка далеко — Африка поряд

Отже, так сталося, що путінська росія зробила те, чого не могли передбачити для України в Африці. Вона фактично поставила фізичне виживання Африки у залежність від миру й добробуту України як самостійної, міцної держави.

І такі країни, як Південна Африка, усвідомили, що на сьогодні всі виклики, з якими вони стикаються, в тому числі й у питанні харчової безпеки, й у питаннях енергетичних, полягають саме в тому, що росія атакує Україну.

Загалом політично й Африка важлива для України. Адже в ООН представлено 54 африканські країни, і їхні голоси за резолюції на підтримку територіальної цілісності України дуже потрібні. Переважна більшість цих країн навіть за невеликої уваги Києва до Африки підтримують Україну.

А нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що Україна вже перезавантажує взаємини з десятками країн Африки.

Зокрема, в гуманітарній сфері Україна знову планує стати хабом для навчання африканських студентів.

До Африки є інтерес іще й економічний. Бо там — перспектива й потенціал. Тим більше на тлі блокування партнерами в Євросоюзі українського агроекспорту. В Африку ж українське зерно йде досить активно, допомагаючи уникнути голоду Сомалі, Судану, Ефіопії. Українське зерно відоме Єгипту, Алжиру, Еритреї.

У 30 африканських країнах має почати діяти новостворюваний торговий дім «Африка—Україна».

Водночас у Африці Україна активно воює і з російською пропагандою. Дипломати постійно розбивають усі російські брехливі наративи щодо України.

Не варто забувати, що в декотрих африканських державах діє запеклий ворог України — російська приватна військова компанія «Вагнер». Найманці «Вагнера» не лише під українським Бахмутом воюють проти ЗСУ, а й в Африці беруть участь, зокрема, у переворотах, намагаючись привести до влади проросійські уряди.

За словами експерта Центру дослідження Африки Юрія Олійника, наразі це стосується центральноафриканських республік Малі, Буркіна-Фасо, Судану.

Також цілком очевидно, що Африка — абсолютний рекордсмен за кількістю збройних конфліктів, громадянських воєн, державних переворотів та випадків геноциду.

Але замість того, щоб зайнятися ними, лідери ПАР, Єгипту, Сенегалу, Уганди, Замбії та Республіки Конго вирішили просувати так звану миротворчу місію, аби зупинити війну в Україні шляхом здачі жорстокому окупанту.

«Президент Рамафоса спочатку прибув у Київ, потім зустрівся з путіним, щоб говорити в деталях про африканський план миру, але в цьому особливо немає сенсу, оскільки загалом він повторює «мирні плани» інших дуже віддалених від зони конфлікту країн: розвести війська, закріпити лінію розмежування і зробити вигляд, що нічого не сталося. Важко уявити, щоб на це в Україні хтось погодився, — вважає політолог Сергій Таран.

— Інша проблема з усіма цими «мирними планами», — це те, що країни, які їх пропонують, не мають жодних інструментів, аби впливати на війну. Ці інструменти — це гроші, санкції та зброя. Якщо в авторів мирних пропозицій їх немає, — їхні слова — лише «добрі побажання», які можна вислухати хіба з вихованості.

Головний винуватець війни — путін — взагалі добрих слів не розуміє. На нього діє лише сила — сила зброї і сила грошей. Якщо новоявлені миротворці не готові їх надати, їм краще відкрити офіс в ООН, де вони зможуть писати довгі заяви про «глибоку стурбованість».

Історично москва ще в часи СРСР подавала себе як прихильниця національно-визвольних рухів у Африці. Але перебування України в російській та радянській імперіях саме українців робить ідеологічними партнерами Африки.

Бо українська держава в своїй боротьбі за незалежність споріднена з африканськими країнами, котрі скинули колоніальні пута й стали незалежними 60—70 років тому. 

Отже, Африка ближча українцям, ніж це може здатися на перший погляд. Однак керманичі її провідних країн мають щодо цього іншу точку зору через свої необґрунтовані політичні залежності.