«На підтанцьовці» в бункера. Підрив Росією Каховської ГЕС у дзеркалі міжнародної політики

Те, як світ у перші години сприйняв нові масштаби української біди — катастрофу на Каховській ГЕС, перші публікації провідних ЗМІ світу, той хаос у західних медіа, що впадав у вічі, українців не просто здивував, а шокував.
Між рядків читалось: путін продовжує продавлювати свої особисті хворі плани.

Однак якщо заглибитись у причини такої першої реакції світових ЗМІ, то нам обурюватися тим, що західна преса неоднозначно подає наші трагічні ситуації, потрібно було ще 2019 року.

Коли вітчизняні неополітики кричали на весь світ, що Турчинов здав Крим, а Порошенко спричинив війну, бо вона йому «вигідна». І, мовляв, ми вже давно б мали мир, якби не українська влада.

Наративи, котрі вбивали в голови західним журналістам, наприклад, «не все так однозначно», «москва винна, але українська влада не менше, бо підписала зрадницькі мінські домовленості», Зеленський і Ко говорили сотні разів і досягли певного успіху у втовкмачуванні їх.

І вони так міцно укорінились у західному світі ще в 2019 році, що перекочували в 2023 рік і тепер б’ють по світлому чолу вже нинішніх штурманів Банкової.

Але бумеранг повернувся не особисто Зеленському чи Коломойському, чи відповідним медіахолдингам, а всім мешканцям України. Бо Захід має інший підхід до участі народу в долі своєї держави, за яким: кожен народ несе особисту відповідальність за владу, котру обрав. Так і проросла оцінка недовіри.

Щаблі ескалації

Каховською трагедією путін показав усьому світу: а дивіться, що я можу ще, — і світ перелякано присів.

Те, що диктатору давно виписана перепустка в пекло, — не найстрашніше для нього. Гаагу він сприймає несерйозно. Для російського люцифера найтрагічніше — програти війну і втратити владу, тому зараз найважливіше для нього якщо не повністю виграти, то хоч трохи не програти. Й у такому своєму злочинному трансі він готовий на все, щоб збільшити шанси на політичне і воєнне виживання.

І ми бачимо, що підрив Каховської ГЕС закріплює цього неадеквата на своїх позиціях. А такий крок він зробив безпосередньо перед, як він вважав, дуже близьким українським наступом.

З боку України були закладені вила для російських військ у новому витку інформаційної війни, ініціатива якого опинилася у руках України. Причому досить грамотно українці усунули звичний сценарій, коли доморощені експерти на своїх диванах пишуть усілякі дурниці.

Після офіційного оприлюднення певної інформації на росії і не лише там почалась паніка від майбутнього контрнаступу, який уже замайорів. Скажімо, це новини про те, що з боку рашистів припинились рух техніки і розвідка боєм або що на передню лінію фронту прибуло чимало українських офіцерів, — і це все було правдою.

Через ці українські інформвила російські війська вилізли на передню лінію і були там успішно накриті українською артилерією.

Водночас якби окупанти не висунулись, то дійсно ЗСУ пішли б уперед. А вже як там було б далі? Інша історія.

Також завдяки згаданій інформаційній операції і розгрому рашистів на «передку» з Бахмута дуже швидко втік глава злочинного угруповання «Вагнер» — істеричний Євгеній Пригожин. А російське міністерство війни було в такому шоці, що гарячково наставило мін на шляху російської армії.

Потім підрив Каховської ГЕС. Контрнаступ сповільнюється. Захід у першу добу поводиться дещо відсторонено. А Україну накрив катастрофою новий масив горя.
Однак, незважаючи ні на що, на росії все «йде за планом». На шістнадцятому місяці повномасштабного вторгнення в Україну росіяни тепер звільняють свою Білгородську область. Нехай так буде й надалі.

Запорізька АЕС — путінська «ядерка»?

Ми в Україні вбачаємо, що все ж проблемою висвітлення західними ЗМІ російського воєнного злочину з підриву Каховської ГЕС — це відсутність жорсткої та чіткої публічної реакції лідерів ключових країн.

Що ми почули за перші три дні від Вашингтона, Лондона, Брюсселя, Парижа, Берліна та інших? Чергове занепокоєння?

Хоча й у США, і в Німеччині, і в Румунії дуже швидко з’явились докази того, що це саме росія вчинила цей акт геноциду.

Але пряме звинувачення, вочевидь, вимагає негайного невідворотного покарання. А західний світ не готовий до того, щоб без зволікань притягувати росію до відповідальності.

Тоді партнери мають розуміти, що Україну потрібно ще більше, активніше й оперативніше підсилювати зброєю.

Водночас украй легковажним є ховатися лише за спиною України. Адже путін неодноразово погрожував ядерною зброєю. І якщо він не використовуватиме безпосередньо ракету з ядерною боєголовкою, в нього є інша — це Запорізька АЕС.

Різні українські експерти висловлюють свої прогнози щодо наслідків, які може спричинити позаштатна ситуація на ЗАЕС.

Скажімо, професор у галузі енергетики Марк Железняк вважає, що в разі надзвичайної ситуації — якщо той блок ЗАЕС, котрий перебуває в стані гарячої зупинки, не отримає необхідної кількості води для охолодження, яка надходила з Каховського водосховища, — по­страждати можуть Енергодар і Нікополь.

Експерт з ядерної безпеки Ольга Кошарна вважає, що за найгіршого сценарію розвитку подій на Запорізькій атомній радіоактивна хвиля, най­імовірніше, піде на російську Кубань. Путіну не шкода нікого: ні своїх, ні тим більше чужих.

І проблема не лише в одному гарячому реакторі, а ще й у тому, що ЗАЕС повністю замінована й нашпигована зброєю і вибухівкою. Росіяни, розуміючи, що вони не можуть контролювати ситуацію, все одно ведуть до катастрофи, в якій можуть загинути й їхні люди. Так виглядає сучасний російський технологічний канібалізм.

Нагадаємо, що 12 квітня на атомній станції був вибух біля четвертої машинної зали. Експерти МАГАТЕ спочатку написали, що вибух стався за периметром, а потім через тиждень зізналися, що вибух був усередині, але потрібно розбиратись.

Однак проблема Запорізької атомної станції може не оминути й західних партнерів у разі, якщо, гіпотетично, мавпа з гранатою, котра відгукується на кличку «путін», натисне відповідну кнопку.

Є ще одна версія, за якою, постраждати може будь-хто: як Україна, так і сама росія, і бункер путіна, і Західна Європа, Америка, Австралія. Вона була озвучена ще до розвалу СРСР.

Річ у тім, що після аварії на Чорнобильській АЕС (1986 року) компартійні органи на певний період дещо випустили з поля зору зміст заяв окремих фахівців у галузі ядерної енергетики про роботу й безпеку атомних станцій України (тоді УРСР).

Щодо Запорізької АЕС (упродовж 1984—1987 років були введені в експлуатацію чотири енергоблоки) йшлося, що вона побудована за найновішими на той час технологіями й «капсульована» під землю.

Тобто в разі якоїсь НП вибух піде не на поверхню, як на Чорнобильській АЕС, а під землю. А де вигулькне — воля Божа. Це може бути й москва, Будапешт, Париж, Делі, Пекін чи Вашингтон. Потім ці коментатори непомітно зникли з радянських інформмайданчиків, однак українці мають прекрасну пам’ять.

Тож усій міжнародній спільноті не варто розслаблятись.

 Посеред брехні

Отже, в перші години після Каховської трагедії сторінки німецьких Die Welt, Die Zeit, Frankfurter Allgemeine Zeitung та американських The New York Times та Washington Post як під копірку повідомляли: українці й росіяни звинувачують одне одного у підриві дамби. Противагою українській інформації виступав речник кремля дмітрій пєсков (!), стверджуючи, що підрив Каховської дамби — саботаж української сторони.

У четвер, 8 червня, на третій день після воєнного злочину росії, німецька газета Tagesspiegel надрукувала новину з посиланням на посла росії в Нідерландах про те, що москва звернулася до Міжнародного кримінального суду, звинувачуючи Україну в підриві Каховської ГЕС.

Французька LeMonde у текстовому онлайні подій з України подала жахливий воєнний злочин росіян як «руйнування Каховської дамби», друкуючи коментарі російських посадових осіб зі звинуваченнями на адресу України. А в ефірі France 24 узагалі вийшов сюжет із заголовком «Каховка: військовий злочин чи диверсія?».

Зрозуміло, що мета роспропаганди — послати меседж усьо­му світові, що правда незрозуміла і десь посередині. Бентежить інше: навіть попри провокаційні посили з 2019 року, чому західні стандарти журналістики так легко на це купуються?

Тим більше після 24.02.2022 року: коли росіяни брехали, що не планують нападати, що не вони бомблять Маріуполь, що не вони вбивають у Бучі і взагалі — вони не нападали на Україну.

Якщо західні журналісти надають однакову вагу одній стороні, а потім іншій, яка майже завжди бреше, то головний меседж тут не правда, яка посередині, а щось посередині між правдою і брехнею.

Опорними пунктами цієї теми, котрі не дають права урівноважувати рашистську брехню і трагічну істину, є те, що саме росіяни контролювали дамбу; що в українців немає мотиву знищувати свою територію; що росіяни за тиждень до цього прийняли норму закону, яка забороняє розслідувати інциденти на гідротехнічних спорудах.

А на третій день після трагедії з’явились відеозізнання росіян у підриві дамби. Українська розвідка зазначила, що окупанти двічі мінували Каховську ГЕС перед тим, як її підірвати. Що ще треба, щоб зробити висновки і не цитувати вуса пєскова в першому абзаці як сторону, яка варта довіри?

Імовірно, можна було б вивести в цій ситуації якусь теорію змови, якби не було повідомлень інших впливових інформаційних платформ. Скажімо, агентство Bloomberg повідомило, що низка країн НАТО звинуватили російського диктатора владіміра путіна в руйнуванні Каховської греблі, назвавши це воєнним злочином.

Західні країни також обурені тим, що росія створила найбільшу техногенну катастрофу в Європі за останні десятиліття.

Bloomberg зазначає, що США та інші країни НАТО поки що вивчають ситуацію, але схиляються до того, що винна саме росія. І за це спасибі.

Продовження теми —
6—7стор.