Мільярди для кремля: хто спонсорує російський терор України?

Те, що відбувається стосовно України весь цей час, здається іноді якоюсь незрозумілою, незбагненною несправедливістю.

І економічною — з огляду на підтримку безпосередньо на росії бюджету війни великими світовими брендами, й політичною — через відсутність чіткості політичної конфігурації, що дбає про подальші кроки України у наближенні миру, й інформаційною.

Нам пропонують самим воювати з ядерною державою, щоб подивитись, на скільки нас вистачить. Щоб потім, враховуючи те, як надовго нас вистачить, вираховувати свої власні дії стосовно цієї ядерної держави?

Водночас атаки безпілотників на Київ та на москву продемонстрували нову реальність війни, що її розпочав російський диктатор володимир путін. Значить, у нього є плани «Б», а ми лише намагаємось їм протистояти?

Москва бомбардує себе сама?

А тим часом градус ненависті підвищується. І коли починається черговий обстріл великих українських міст, ми прекрасно розуміємо: йдеться не лише про те, що росіяни намагаються знищити якісь арсенали української армії.

А й про те, що обережно кажуть воєнні експерти, — про влучання саме в об’єкти воєнного призначення. Водночас, коли безпілотники й ракети кишать над Києвом, Дніпром, Одесою і над іншими містами, тут уже вмикається стратегія кремля — систематичне залякування цивільного населення; прагнення створити в українському суспільстві атмосферу безвиході та безнадії.

Росіяни на чолі з володимиром путіним досі впевнені, що війна росії проти України може закінчитись лише одним — капітуляцією України, приєднанням її до рф.

А громадяни нашої держави, на думку путінських апологетів «Україна — частина росії», мають усвідомити неминучість цього факту і погодитися з ним на російських умовах. Але за 15 місяців війни жодних передумов для втілення путінських планів не з’явилось. Навіть більше, війна з кожним місяцем стає все жорстокішою.

Повстанські російські військові формування, зокрема легіон «Свобода Росії» та Російський добровольчий корпус, котрі воюють на боці України, взялися звільняти росію від режиму путіна.

Проникнення на територію прикордонного міста Шебекіне говорить про те, наскільки прогнила російська система влади. Адже кордони росії видаються зовсім незахищеними. З одного боку, кремль бомбардує мирне населення сусідньої країни, з іншого — не здатний захистити власні рубежі.

Щодо того, хто насправді атакує москву дронами, ми не можемо знати це напевне. Російська практика ведення воєн підказує, що це може бути хто завгодно, навіть сама росія, аби доводити доцільність продовження війни світу й передовсім власним громадянам.

Таким методом москва діяла під час війни в Чечні. У цьому вбачалась невпевненість російського керівництва, що все суспільство рф сприймає адекватно його рішення і дії.

Коли починають кошмарити саме москву — це останній аргумент будь-якого російського керівника для вже розгубленого російського суспільства, особливо бомонду російської столиці. Адже саме від настрою цієї впливової частини москви залежить безпека будь-якого російського режиму.

І дрони над рубльовкою можуть означати, що путінський режим втрачає впевненість, що його підтримує власне населення в необхідності продовження війни в Україні, як це було досі.

Дрони над москвою мали закрити питання необхідності такого жорстокого, регулярного нічного жахіття — поливання мирних міст України ракетами і дронами.

Хто спонсорує терор України?

Країна-терористка гарячково й регулярно робить нічні смертоносні обстріли. Усього в травні росія випустила по Україні 566 ракет і дронів.

Тенденція продовжується й у червні. Скажімо, в трагічну ніч, що передувала Дню захисту дітей, коли в Києві разом зі своєю мамою загинула дев’ятирічна талановита дзюдоїстка Вікторія Івашко, на атаку лише столиці рф витратила 17 мільйонів доларів. Одна ракета «Іскандер-М» коштує близько 2 млн доларів. Загалом вартість ракет становить від 500 тисяч до 12 млн доларів за одиницю.

То хто ж фінансує вбивства українців на нашій території? Адже наразі москва навряд чи впоралася б сама, власних грошей стає все менше. Та й усередині її, з прикордонного Шебекіного, почалось визволення росії від терористичного путінського режиму. Тож уже про оборону треба дбати. А вона все ще криваво понтується на території України. Але хтось же за все це платить?

Російський бюджет війни, за даними міжнародних експертів, становить 365 млн доларів. Він за останній рік зріс на росії удвічі, й саме війна з Україною забирає основну частину грошей.

Але 10 пакетів санкцій усе ж скоротили доходи рф від нафти й газу. Тут росію виручає Китай, а Вірменія і Туреччина допомагають, купуючи електроніку, технологічно обходити й отримувати горезвісні чіпи, котрі стають деталями для ракет. Імпорт через ці країни зріс у тисячі разів.

Але, окрім цього, десятки мільярдів євро відраховують до бюджету рф західні компанії, котрі залишились на російському ринку, мовляв, допомагають російським школярам учитись.

У той час, коли їхні батьки бомблять українські дитячі садочки й школи та вбивають українських дітей. Тобто західні компанії, залишаючись там під будь-яким приводом, сплачуючи податки, фінансують бюджет російських убивць.

За великим рахунком, ці компанії — співучасниці терористичного режиму. На ринку росії залишаються понад тисяча закордонних компаній.

Світовій прогресивній спільноті разом з Україною потрібно тиснути на них, комунікувати з їхніми представниками, писати листи, таке інше. Такого пробачати не можна, однак необхідно дипломатично красиво змусити їх покинути російський ринок.

Так, вони кажуть, що російський ринок великий — 140 млн потенційних клієнтів. Але якщо, на думку політолога Миколи Давидюка, врахувати російських алкашів та злиденних, то вийде, що рашистський ринок більший за український з натяжкою лише удвічі.

Тобто український ринок може бути потенційно цікавішим за російський для цих компаній, але вони чомусь залишаються там. Можливо, через якісь імперські амбіції. А можливо, й тому, що не мають креативного бачення інших варіантів, тому й залишаються там.

Наприклад, Philip Morris заплатив майже вісім мільярдів доларів податків до російського бюджету. Можна порахувати в «Іскандерах», скільки це коштує. LEROY MERLIN заплатив 4,822 млрд доларів податків. «Ашан» — 3,5 млрд доларів. Стільки ж заплатила й компанія «МЕТРО». Nestlе — майже 3 млрд доларів. Procter & Gamble — 2 млрд 200 млн доларів.

«Глобус» — 1 млрд 200 млн доларів. L’Orеal — 1 мільярд доларів податків. І це загалом десятки мільярдів доларів податків, котрі потім перетворюються на «шахеди», ракети, що б’ють Україну й забирають людські життя.

Про них треба говорити й до них треба звертатись, щоб вони не думали, ніби ми не бачимо, що вони фінансують убивства і кров українців. І щоб вони розуміли, що такою поведінкою знищують свій імідж та репутацію.

Дивно, що такі компанії не розуміють цього самі. Невже потрапили під вплив російського імперського уявлення про себе і свою роль на землі, котре не має нічого спільного з реальністю?

Тому з великими світовими брендами необхідно працювати, олюднювати їхні обличчя, навертати до ведення бізнесу на високому рівні цивілізованості, а не морального днища уподібненості російському тероризму.

Чи є у західних партнерів план «Б» для України?

І в цьому сенсі не треба бути інфантильними, як і загалом із питанням бачення подальшого ходу війни, й закриватись єдиною оприлюдненою надією: от Захід дасть Україні достатньо зброї — і Україна звільнить усі свої території.

У неї будуть сильні позиції на перемовинах, і на цьому війна закінчиться перемогою. Це приблизно той контент і контекст, який можна почути від українських і західних політиків, від західних медіа.

Ми про це говоримо з українським суспільством і міжнародною спільнотою також. А що буде, якщо не буде перемовин? У вас є план «Б»? Скажімо, українські війська дійшли до державних кордонів, але для росії це не кордони — путін узагалі сказав, що росія не має кордонів, — і війна продовжується. Тому потрібен план «Б»?

Наразі ми маємо лише розпливчасті гарантії безпеки, це те, що ми чуємо з Білого дому, що не можна нападати на територію росії. Достатньо, як каже Кірбі, щоб страждав український народ, мовляв, не треба це переносити за кордони України.

Ми не хочемо страждань інших заради самих страждань — ми хочемо закінчення війни. Не може ж український народ вічно страждати за всіх?! Але якщо України не вистачить надовго, почнуться нові війни на пострадянському просторі. У разі відновлення всіх радянських кордонів постане велика проблема для Заходу.

Вочевидь, цього не розуміє президент Франції Еммануель Макрон, ставлячи питання судового процесу над президентом рф володимиром путіним у залежність від імовірності перемовин про закінчення війни між росією та Україною.

На думку французького президента, якщо за кілька місяців з’явиться вікно для перемовин, доведеться обирати між судом і перемовинами.

Водночас президент Франції підкреслив, що потрібно продовжувати збирати докази військових злочинів росії для трибуналу в Гаазі та шукати гарантії безпеки для України. Це також є пріоритетом для цивілізованого світу.

Отже, знову знайомий набір, і немає жодного спродукованого чи в Україні, чи її партнерами політичного наративу, який хоча б приблизно окреслював би наше майбутнє, — є лише суцільні припущення.

Так само, як немає і чіткого економічного міжнародного наративу, котрий змушував би компанії не спонсорувати російський тероризм та вбивства українців.

Не один раз було сказано, що ми боремося з країною, у якій політична культура вибудувана на брехні. Усвідомлення цього, окрім усього іншого, має ще більше викликати потребу напрацювання стратегії майбутнього — яким чином ми після війни зможемо співіснувати з росією.

Бо наразі ми бачимо лише один варіант сусідського співіснування з рф — відділитись від росіян височенною цивілізаційною і політичною стіною.