Чорно-біла війна: харківський науковець Борис Гриньов презентував поетичний щоденник

Нещодавно харківський поет Борис Гриньов презентував свою поетичну книжку «Чорно-біла війна». Для широкого загалу це повідомлення одразу ж варте уточнення.

Насправді автор поетичної збірки відомий насамперед у зовсім іншій іпостасі: він — знаний учений-матеріалознавець, академік НАНУ, один із найцитованіших у світі науковців України (друга позиція за індексом Гірша відповідно до наукометричної бази «Скопус»).

За допомогою вирощених ним у Харкові кристалів-детекторів 11 років тому в ЦЕРНі було нарешті виявлено «частинку Бога» — легендарний бозон Гіггса.

Але, крім того, ученому (як і більшості природознавців високого рівня) притаманні й широкі культурницькі зацікавлення.

Він є відомим меценатом і колекціонером живопису. Коло його інтересів тут охоплює і «харківського імпресіоніста» Михайла Беркоса, й українських авангардистів 1920-х, і сучасних талановитих митців.

Він проводить періодичні мистецькі імпрези для співробітників очолюваного ним Інституту сцинциляційних матеріалів. А крім того, Борис Гриньов пише вірші.

Його перші збірки було складено переважно російською, і то були типові версифікаційні вправи ученого, який потребує ще одного додаткового каналу для спрямування надлишку своїх емоцій.

І відстань від них до останньої книги «Чорно-біла війна» ще раз демонструє, який довгий час внутрішньої еволюції пройшли всі ми впродовж останнього десятиліття.

Книжка є поетичним щоденником надзвичайно трагічного й героїчного воєнного року (першим місцем оприлюднення включених до неї текстів ставав фейсбук). Її перший вірш датовано 24 лютого 2022-го, і він починається рядками:

Я тут народився,
Навіщо тікати,
Тут зараз хворіє
Моя рідна мати...
Останній вірш «Навпіл» написано рівно через рік:
Все дістало із шафи
Жорстке слово «війна».
Розкололися навпіл:
Хтось — з добра, хтось — з лайна.

Книга харківського науковця є фіксацією цього драматичного поділу. Другий вірш збірки, написаний 25 лютого, адресовано тим російським ученим, з якими сам автор ще нещодавно співпрацював у заснованому великим українським фізиком-теоретиком Миколою Боголюбовим Об’єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні. Він починається запитанням: «Чому, колеги, мовчимо, в свої роти води набрали?...»

Запитанням, як виявилося, риторичним: наші надії на «сумління російської інтелігенції» були відразу ж розбиті численними «вірнопідданськими листами» ректорів ерефівських університетів та директорів інститутів РАН на підтримку кривавого диктатора.

Руйнування цих ілюзій разом із неймовірними за жорстокістю російськими обстрілами й бомбардуваннями дуже змінили настанову традиційно переважно «пострадянського» Харкова. Книга є ще й щоденником того, як із тієї «пострадянщини» поставав «поранений Харків, символ країни».

Поставав у автора на очах — бо, на відміну від бага­тьох колег, Борис Гриньов, евакуювавши свої безцінні картини (зараз вони експонуються в залах європейських музеїв), сам повернувся сюди, щоб зберегти свій унікальний інститут.

Напевно, сам автор, який іще кілька років тому був переконаний у необхідності збереження традиційних наукових контактів із Дубною, не повірив би, якби йому сказали, що 29 березня 2022 року він напише вірш «Важка робота», що починатиметься рядками:

Кожний день спротиву
Кожна мертва макака
Наближає рейх путіна
До великого краху.

Ця справді «чорно-біла» (війна — не час для пошуку якихось людських рис у постаті ворога) книжка сповнена незламного оптимізму. Навіть у ті дні, коли московити рівняли із землею прифронтову тоді Північну Салтівку, автор ні на хвильку не сумнівався в неминучості нашої перемоги. А 6 грудня 2022 року він напише:

Скільки ж зламали, понівечили, вбили
Піраміди з відходів ваших ракет!
Всіх поховаємо під відвалами у могили,
Бо вже переломлений ворожий хребет.

І графічно ця книжка теж є чорно-білою — у стильному оформленні харківської мисткині Юлії Набокової, яка має чималий доробок у мультиплікації й ілюструванні дитячих книжок. Фактично художниця стала повноцінним співавтором «Чорно-білої війни».

Звісно, не завжди вірші з цієї книги є класично досконалими. Десь накульгує пунктуація, десь — лексика. Але це — теж природний вияв часу, коли «поранений Харків» ставав символом України...

Поки що кривава російсько-українська війна ще далека від свого завершення, і кожний день приносить нові тривожні й трагічні звістки. Але Україна вистояла у цей надскладний рік.

Вистояла її наукова столиця — Харків, у якій академік Борис Гриньов зумів зберегти виробництво своїх унікальних кристалів, за допомогою яких було виявлено бозон Гіггса. І вже немає сумнівів, що учений-поет від щоденника війни перейде врешті-решт до щоденника повоєнної відбудови. Напевно, теж драматичного.

Максим СТРІХА,
доктор фізико-математичних наук, письменник