Інтелект не вбити! Як розбомблені виші та наукові установи Харкова оживають на руїнах

Ніщо так яскраво не підкреслює темну дрімучість російських загарбників, як їхнє бажання тотально знищити ракетами наші школи та університети.

Сьогодні у Харкові важко знайти навчальний заклад, куди б не прилетіло бодай щось руйнівне і підступне.

Але освітянська та наукова спільноти міста ще весною минулого року почали шукати різні форми порятунку на руїнах і не втратили потенціал для відродження.

Більше того, їхні нові проєкти і навички виживання в умовах, що не сумісні з самим життям, можуть стати корисними для будь-якої іншої країни. На жаль, тема екстремальної реальності у світі стає все більш актуальною.

Варварство як діагноз

Рашистське біснування в Україні особливо страшне в деталях, які намертво врізаються в пам’ять, стаючи маркером у сприйнятті цієї трагедії загалом.

Скажімо, у Харківського національного університету імені В. Каразіна кацапи серйозно пошкодили головні історичні будівлі, майже знищили будинки економічного факультету та Інституту державного управління, розбили кілька гуртожитків.

Для відновлення матеріальної бази, яка формувалася кілька століть поспіль, вишу потрібно сьогодні 3,5 мільярда гривень, і це без урахування втрачених перспектив та можливостей.

Емоційна складова на порядок болючіша. Ректорка університету Тетяна Кагановська розповіла, як уперше переступила поріг старої історичної бібліотеки, зруйнованої ракетним обстрілом 2 березня минулого року.

Повсюди валялися пробиті осколками та уламками скла фоліанти. Вона підняла з підлоги французьке видання агрономічної книги XVII століття, яке пережило у Харкові не одну війну та німецьку окупацію і вкотре переконалася в тому, що московські варвари перевершили за ступенем деградації усіх своїх попередників.

А ще університету довелося рятувати рідкісний гербарій, що має статус національного надбання і містить зразки рослин, яких вже немає у живій природі. Коли особисто знаєш людей, які ревно опікувалися цією унікальною колекцією, біль втрати стає ще більш нестерпним.

Серйозно постраждала також будівля фізико-технічного факультету. Зокрема, ущент вигоріла лабораторія медичної фізики, яка займалася розробкою наноліків.

«Тут було нове дуже дороге обладнання, — засвідчив заступник декана Ігор Середа. — Зараз нічого не залишилося. Сюди влучили російські снаряди, що розліталися з палаючого граду. Але я не думаю, що все втрачено, бо головне не техніка, а люди, які носять ідею».

А харківська консерваторія після бомбування залишилася без інструментів. На початку війни, коли росіяни вдарили ракетами по міськраді, тут вибуховою хвилею вибило майже всі вікна й зруйнувало класи.

Музичні інструменти лишилися на відкуп долі при температурі 18 градусів морозу. Значна частина з них не витримала таких умов й повністю розладналася. Йдеться про роялі, арфи, литаври.

«Вони вже не можуть бути використані в навчальному процесі, — каже ректорка Наталія Говорухіна. — Один рояль коштує приблизно 6,5 мільйона гривень. Тому ми збираємо гроші на нові інструменти, вивісили на сайті прохання про допомогу».

Подібні історії сьогодні мають фактично усі харківські виші, оскільки рашисти їх нищили свідомо, цілеспрямовано, нещадно. Трапилися і вкрай одіозні випадки. Москалі, наприклад, бомбили з усієї наявної зброї навіть Харківський фізико-технічний інститут, де розташована експериментальна ядерна установка.

В одну із стін корпусу поцілили сім разів поспіль. Якби цей об’єкт був зруйнований, то радіація накрила б не тільки Харків, а й Білгородську область. Утім, коли це зупиняло біснуватих орків?

Вікно у світ

Досвід теперішньої війни вкотре довів, що наукову ідею вбити практично неможливо, якщо для її реалізації настав природний час. Саме тому переважна більшість активних харківських науковців, які після ракетних прильотів втратили свої лабораторії, вже знайшли місця в закордонних інститутах та університетах.

Можливо, хтось із них більше не повернеться в Україну, але навряд чи остаточно втратить зв’язок зі своєю альма-матер.

«Ці люди виграли якісь гранти, проєкти, але вони не поривають зв’язки з університетами і займаються популяризацією своїх вишів за кордоном, — вважає проректор з науково-педагогічної роботи університету імені Каразіна Антон Пантелеймонов. — Треба чесно самим собі зізнатися, що про українські заклади вищої освіти до війни мало хто знав. Тепер же Україна у всіх на слуху, тому вченим, які виїхали, легше популяризувати нашу науку. І ми їх про це просимо».  

Що стосується зарубіжних колег, то вони допомагають вже зараз. Доцент кафедри фізики НТУ «ХПІ» Ксенія Мінакова розповіла науковому журналу Nature про те, як разом з колегами з-під руїн розбомбленого навчального корпусу рятувала прилади зі своєї лабораторії оптики і фотоніки.

Дістати пощастило лише мікроскопи, зварювальне обладнання і комп’ютери. Але навіть із цим мізером і під постійними обстрілами дослідниця продовжила свою роботу. Більше того, вона налагодила співпрацю з американським університетом Тулейн (Новий Орлеан) у галузі високоефективних сонячних елементів, звідки їй доправили сонячні батареї, тепловізор та інші прилади.

Ксенія Мінакова на руїнах своєї лабораторії.
Фото із сайту НТУ «ХПІ».

А днями стало відомо, що Ксенія стала амбасадором Фонду Optica (США), який підтримує розвиток і поширення знань в галузі оптики і фотоніки. Серед її колег — спеціалісти із США, Південної Африки, Мексики, Австралії, Швейцарії, Канади і Польщі.

Також вона з іншими вченими протягом року війни реалізовувала грантову програму уряду США у Києві з навчання магістрів технологіям, політики і бізнесу у галузі геліоенергетики.

Той факт, що харківським вишам знайти допомогу за кордоном стало набагато простіше, підтверджує і директор інституту енергетики, електроніки та електромеханіки НТУ «ХПІ» Роман Томашевський.

«У нас був корпус У-4, який повністю знищила ракета, — розповів він Харківському пресклубу. — Там розташовувалася кафедра геліоенергетики, яка втратила фактично все обладнання. Науковці почали звертатися по допомогу скрізь, де тільки можна. Відгукнулися Канада і США. У підсумку, невдовзі молода команда лабораторії отримає нові прилади й продовжить свої дослідження».

А наприкінці травня НТУ «ХПІ» організував XXXI Міжнародну науково-практичну конференцію «Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров’я».

«Незважаючи на складні умови, пов’язані з війною в Україні, захід викликав інтерес та об’єднав майже 3 тисячі науковців, педагогів, студентів, аспірантів та фахівців із 20 країн світу, — зазначили у пресслужбі вишу. — Почесним спікером пленарного засідання став лауреат Нобелівської премії, фізик-експериментатор, співробітник NIST у Національному інституті стандартів та технологій США, професор Вільям Д. Філліпс».

Загалом учасники працювали у дванадцяти великих секціях: від енергетики та електроніки до медичних наук та національної безпеки. І це ще одне вікно можливостей.

Винахідливість співробітників харківських вишів часто вражає неабиякою креативністю. Скажімо, минулого року в Мюнхені відкрилася Каразінська школа бізнесу, яка набрала майже 200 першокурсників.

Нині вони навчаються за університетськими програмами з філософії, культурології, математики, інформатики та біології. Організували навчання офлайн українці, які перебувають за кордоном.

«Ініціатива була від культурного центру в Німеччині, який очолює наша випускниця факультету математики й інформатики, — повідомила Тетяна Кагановська. — Склався чудовий освітній осередок. За кордоном на початку війни опинилися діти, які закінчували школу. Їм по 17-18 років, й вони всі вступили до нас. Зараз кажуть, що їм подобається, тому залишаються вчитися».

Таке можемо тільки ми

Хоч як це сумно, але деякі проєкти харківських вишів запрацювали по-новому саме в умовах війни. Причому подібні дослідження можуть бути корисні для всіх без винятку країн, оскільки від екстремальних ситуацій не застрахований ніхто.

Скажімо, Роман Томашевський, який займається біомедичною інженерією, зараз із товаришем-математиком розробляє тему моделювання вогнепальних поранень. Їхнє завдання — надати методичні вказівки хірургам, що рятують бійців на лінії фронту.

«Такого досвіду сьогодні не має жодна країна, — каже він. — Подібні дослідження можемо провести тільки ми, оскільки давно співпрацюємо з нашим військовим госпіталем».

Корисні будуть для світу і способи порятунку енергетики в період суцільного блекауту. Рашисти знищили ракетами фактично 50 відсотків наших енергетичних об’єктів.

У такій ситуації може зазнати повного колапсу будь-яка високорозвинена у технічному сенсі країна. Втім, наші регіони вистояли, у тому числі і завдяки методам, що застосовувалися енергетиками.

Їхні унікальні професійні навички, найвірогідніше, увійдуть до освітніх посібників цієї галузі. Водночас усе, що було розбомблено, надалі відбудовуватиметься за європейськими стандартами, бо інтеграція у цей простір тепер стала ще очевиднішою. Відповідно, технічні виші мусять вже зараз почати підготовку кадрів, які вільно володіють англійською мовою і здатні працювати саме на такому рівні.

Ще одна тема — розмінування територій. «У цій справі один рік війни дорівнює десятьом повоєнним, — каже Антон Пантелеймонов. — Тому завдання наших фізиків та радіофізиків полягає в тому, щоб ці десять років скоротити до трьох.­ Для цього створюються безпілотники, які скануватимуть ґрунти на наявність металевих залишків. Іноземні партнери готові виділяти на це кошти, чим, безумовно, користується наш університет. Я б сказав, що своє зовнішнє партнерство ми наразі збільшили вже у півтора раза».

Університетам, які мають цікаві ідеї, останнім часом почало допомагати і вітчизняне Міністерство цифрової трансформації, яке відкрило чимало програм фінансування.

Роман Томашевський додає, що технічний університет вже подав на розгляд свій проєкт, який стосується підвищення обороноздатності країни. На його думку, ця галузь сьогодні має розвиватися саме за рахунок внутрішнього потенціалу.

«Наші воїни повинні користуватися своїм у всіх військових частинах, знаючи, що то надійно, класно і науково обґрунтовано», — переконаний він.