Про війну без правил: рецензія на книжку американськгого бригадного генерала Роберта Сполдінга

Коли читаю чергову статтю про російсько-українську війну — чи то в газеті New York Times, чи в журналі Foreign Policy, у звітах громадських організацій на кшталт американського ISW (Інституту вивчення війни) чи Bellingcat, — то увесь час згадую книгу «Світова гібридна війна: український фронт» (Х.: Фоліо, 2017), підготовлену Національним інститутом стратегічних досліджень під проводом Володимира Горбуліна.

Як так вийшло, що загрози були визначені й описані («вперше у вітчизняній та світовій науці детально досліджено явище світової гібридної війни в перспективі російської агресії проти України»), а країна ввійшла у повномасштабну війну не лише без танків, снарядів і ракет, а й із кількома проросійськими фракціями у Верховній Раді і впливовими проросійськими телеканалами? Схоже, 496 сторінок — то забагато для українських політиків і урядовців.

Здається, й американські політики не аж так ретельно стежать за ринком політичних книжок. Прикметно, що у книжці 2007 року, де вперше з’являється конкретний термін «гібридна війна» (Frank Hoffman. Conflict in the 21st Century: The Rise of Hybrid Wars. Arlington, Virginia: Potomac Institute for Policy Studies), бібліографія не згадує китайський воєнний підручник «Ведення війни без обмежень», виданий ще 1999-го, де китайці фактично пишуть про гібридну війну як про прийняту на озброєння доктрину.

Торік в одному з найпрестижніших світових видавництв Penguin вийшла книжка Роберта Сполдінга «Війна без правил. Китайська методичка для досягнення глобального домінування», у якій американський бригадний генерал (а нині старший науковий співробітник Гудзонівского інституту) намагається знову привернути увагу тих, хто ухвалюють найвищі рішення, до безумовно вартого уваги джерела з огляду на розуміння сьогоднішнього глобального стану справ.

Хоч авторами «Ведення війни без обмежень» є два китайські відставні полковники, вони, радше, виступили як серйозні мислителі у сферах економіки, політики, дипломатії, військових і невійськових технічних інновацій і технологій впливу на свідомість.

Полковники не винайшли поняття необмеженої війни, але вони консолідували його з урахуванням глобальних технічних, соціальних та інших реалій кінця ХХ століття. Виписали не так стратегію, як створили саме доктрину, ключовим пунктом якої є: «Використовувати всі засоби, включаючи збройні сили і не-збройні сили, військові і не-військові, летальні і не-летальні засоби... для того, щоб примусити противника слугувати своїм власним інтересам».

На думку Сполдінга, ці ідеї призначені для вищого керівництва Китаю. І в подіях останніх 20 років виразно проглядається реалізація тих рекомендацій. Саме тому «Ведення війни без обмежень» Сполдінг вважає «найбільш важливою книгою для розуміння сьогоднішнього Китаю.

Це головна програма для зусиль Китаю скинути США з позиції світового економічного, політичного й ідеологічного лідера. Книжка ясно показує, як тоталітарна країна планує досягти домінування над Заходом завдяки всеохопній довгостроковій стратегії, яка включає все — від корпоративного саботажу до кібервійни і до нечесної дипломатії; від порушень законів міжнародної торгівлі і прав на інтелектуальну власність до спланованих інтервенцій у глобальній фінансовій системі».

Китайські полковники дуже велику увагу приділяють сучасним методам ведення війни і високотехнологічним видам озброєнь, детально аналізуючи війну 1990-1991 рр. у Перській затоці, яку США, на їхню думку, провели блискуче в усіх аспектах (створення коаліції, планування, координація різних родів військ, високоточна зброя тощо).

Утім вони критикують Пентагон, що той надто зациклений лише на вдосконаленні традиційної зброї. Такої ж позиції дотримується і сам Сполдінг, згадуючи багатьох критиків, які вказують, що, приміром, американські бомбардувальники — це просто «летючі гори золота» й користі від них проти розосередженого противника мало, як-от в Афганістані.

Відтак китайські полковники неодноразово згадують бін Ладена і пророкують нестандартні удари з боку аль-Каїди й інших терористів — що цілком справдилося вже через пару років.

Тобто, висновки «Ведення війни без обмежень» такі: «Якщо хтось зараз спитає: Де поле бою? — відповідь буде «Скрізь» і — «єдиним правилом війни без обмежень є те, що для неї немає жодних правил». На жаль, ця доктрина ефективно справджується. Й ми це з особливим жахом спостерігаємо від 24 лютого 2023 року.

У розділі «Використання міжнародного порядку як зброї» Р. Сполдінг пише: «За останні двадцять років Китай, по суті, здійснив захоплення міжнародних інституцій... Сьогодні лідери багатьох організацій системи ООН поставлені на свої посади, відкрито чи потайки, Компартією Китаю.

Один з прикладів — генеральний директор ВООЗ Гебреїсус. Він був дуже корисним для КПК в приховуванні природи і походження коронавірусу». Після захоплення ключових постів китайськими висуванцями, пише Сполдінг, «як за помахом чарівної палички, ООН та інші ключові міжнародні організації стали приймати все більше і більше рішень, які відповідають прагненням КПК». Так само СССР, а потім і Росія, розставили своїх шпигунів і агентів впливу у міжнародних інституціях.

Бачення авторів «війни без обмежень» є глибоко аморальним, бо воно не лише стверджує можливість ігнорувати правила й обмеження, вироблені ліберально налаштованими націями протягом століть, а й вважає такий нігілізм обов’язковим.

Тобто, не варто звертати жодної уваги «на такі речі, як Женевські конвенції чи приписи сотень міжнародних організацій, які намагаються регулювати справедливу торгівлю, глобальне здоров’я, стале рибальство та нескінченну кількість інших звичайних потреб».

І так — у будь-які царині людського співжиття. Сполдінг згадує й екологічну війну: «Китай під керівництвом КПК лідирує у світі за викидами вуглекислого газу. Китай є найгіршим порушником у надмірному вилові риби». Тим не менш, кліматичні активісти, такі як Ґрета Тунберґ, не критикують Китай — вони зосереджуються на гріхах Заходу.

Конкретика наповнює книжку Сполдінга, коли він ілюструє всі «винаходи» китайських полковників: «Психологічна війна (розповсюдження чуток для залякування ворога та зламу його волі); Культурна війна (формування культурних трендів таким чином, щоб асимілювати тих, хто має інші погляди); Війни в мережі (інтернеті): створення і поширення контенту без розкриття власної ідентичності — диверсія, від якої практично неможливо захиститися».

Звісно, тут і класичні «методи»: широкомасштабне шпигунство з метою викрадення комерційних і технологічних таємниць; дестабілізація фінансових ринків; атаки на ключову інфраструктуру — і аж до біологічної війни.

Якщо поглянути на цей список, то видно, що Росія веде війну проти України практично за лекалами китайців. Утім, важко сказати, хто у кого перейняв досвід. Відомо ж бо, що ще від середини 1920-х вишкіл офіцерів у китайській військовій академії провадили теоретики і практики терору з ВЧК/НКВД.

В Україні полюбляють перевидавати трактат Сунь-цзи «Мистецтво війни» (у 2014–2016 рр. вийшло принаймні три різні переклади) — і це непогано. Але треба розуміти, що, крім мудрої 2500-річної книжки, варто перекладати й більш сучасні трактати — тим паче, що від розуміння сучасних реалій і методів залежить виживання нації.

Володимир О. ТИХИЙ