Лезо війни понтифіка Франциска. Чому Папа Римський не засуджує агресора?

17.05.2023
Лезо війни понтифіка Франциска. Чому Папа Римський не засуджує агресора?

Понтифік Франциск під час зустрічі із Зеленським у Ватикані. (Фото Офісу президента)

Розчарування всіма заявами з перших місяців повномасштабної війни в Україні Папи Римського Франциска щодо трагедії, котру принесла нам московія, продовжує рости й кочувати у часі далі й далі.

 

І лише утверджуються підозри українців про брудні ігри Ватикану.


Очевидно, кров України переформатовує весь світ, змиває брудні маски і з дійових осіб на всіх рівнях впливу.


Церква завжди була одним з найбільших геополітичних гравців та інструментом світської влади. І, власне, католицька церква — не виняток.


По-перше, слід зазначити, що сам Папа Франциск — аргентинець. А в Аргентині завжди було забагато симпатиків росії.


По-друге, нам же достеменно не відома глибина дружніх стосунків понтифіка та диктатора путіна чи російського представництва.

 

А те, що там достатньо сильне російське лобі, — й так зрозуміло. Франциск, будучи геополітичним гравцем, хоче утвердитися в ролі миротворця, переговорника.

 

Проте, інколи поводячись дивно, залишає за собою в історії шлейф того, хто, маючи необмежену владу й вплив, дискредитує християнство як таке.

Москва тримає на гачку?

Папа Римський Франциск неодноразово озвучував світу заклики до миру в Україні. Однак вони виявились однобокими. І в перші місяці великого вторгнення росії він опинився під вогнем критики через те, що прямо не називав речі своїми іменами, зокрема, москву — агресором.

 

А нещодавно понтифік заявив в інтерв’ю швейцарському телебаченню RSI, що війна в Україні пов’язана з «імперськими інтересами» і там, на її території, воюють «великі держави».


Франциск неодноразово отримував пропозиції приїхати в Україну, щоб на власні очі пересвідчитись у тих жахіттях, котрі чинять російські окупанти.

 

Але досі не їде, пояснюючи це тим, що його візит у Київ можливий лише за умови, що він зможе також поїхати до москви, однак ще немає можливості побувати в російській столиці. Хоча й зазначив, що веде про це діалог із кремлем.


«Я поїду або в обидва місця, або в жодне», — сказав понтифік в інтерв’ю аргентинській газеті La Nacion.


То що ж виходить: він боїться їхати в Україну без дозволу москви? І кремль постійно відмовляє йому.

 

«Мені дуже ввічливо відповів лавров (глава кацапського мзс. — Ред.), мовляв, дякую за бажання приїхати, але на цей час цього не потрібно», — повідомив понтифік.


До заяв Папи Франциска у зв’язку з війною, які багато коментаторів сприймають неоднозначно, відноситься і його висловлювання: «Війну в Україні не вирішити інфантильною логікою зброї».


І воно цілком вкладається у канву знову активованих розмов і прямих натяків на ймовірність перемовин. Питання в тому — на чиїх умовах?


Відчутно обурило й досі бентежить українців і його висловлювання щодо «гуманізму» росіян і Достоєвського. У черговому стандартному посланні щодо миру в Україні Папа Римський згадував російського письменника Федора Достоєвського, який, за словами понтифіка, до сьогодні «надихає християн до осмислення християнства».

 

Водночас він заявляв, що його вражає жорстокість російських солдатів, з якою вони діють в Україні, адже вона, за його словами, «не притаманна російському народу».


«Російський народ — це великий народ; це жорстокість найманців, солдатів, які йдуть на війну, як на пригоду. Я волію думати так, бо маю велику пошану до російського народу, до російського гуманізму», — цитує Франциска Vatican News.


Слова Папи про «гуманних» росіян і згадка про Достоєвського неабияк обурили українців.


Так посол України у США Оксана Маркарова припустила, що Папа Франциск, мабуть, неуважно читав Достоєвського.

 

«Інакше Його Святість не дивувався б жорсткості росіян (яка якраз їм природно притаманна), — написала Маркарова у фейсбуці. — А декілька інших творів російських письменників та поетів, включно з Пушкіним, Купріним, Булгаковим, як і навіть поверхневе вивчення правдивої історії нашого регіону, показало би, що гуманізмом не пахло в московії ні при Івану Грозному в 1547-му, ні в 1708-му, коли було брутально вирізано Батурин, ні в кожній події після того».


Водночас посол України в Ватикані Андрій Юраш підкреслив, що накази бомбардувати всю територію держави віддають «не найманці, а щирі російські «гуманісти» — послідовники Достоєвського».


Захоплення Папи «російським гуманізмом» і Достоєвським блискуче висміяв також посол України в Японії Сергій Корсунський.

 

«Понтифіки починають усі однаково, а закінчують по-різному. Хтось стає Йоанном Павлом ІІ, хтось починає захоплюватись «російським гуманізмом» і Достоєвським», — зазначив він.


«Я маю велику прихильність до російського народу, як також велику прихильність до українського народу», — висловив Франциск чергове протиріччя для такої жорстокої війни.


Від понтифіка ми не бачимо прямого визнання агресора війни. До всього іншого, обурює його прагнення порівняти жертву й агресора — так, ніби він шукає виправдань для кацапів.


Варто зазначити, що позиція Папи Римського абсолютно відрізняється від позиції Вселенського Патріарха, який засуджує агресію, російську федерацію разом з її православною церквою.

Достукатися неможливо?

Проте Україна намагається достукатися до сумління Папи Римського.


Днями до понтифіка завітав президент України Володимир Зеленський. Він закликав Папу Римського засудити російські злочини в Україні.


Ще раніше, взимку, Ватикан відвідав Блаженнійший Святослав, очільник Української греко-католицької церкви. Він намагався «донести до Святійшого Отця та Святого Престолу біль українського народу та розповісти про жахіття війни, які переживає український народ».


Під час цього візиту відбувся показ документального фільму про війну «Свобода у вогні: Боротьба України за свободу» режисера Євгена Афінеєвського.

 

«Дух війни несе нищення, руйнування, зупиняє розвиток, — звернувся Франциск до учасників показу з черговою порцією правильних формулювань. — Скеровуймо погляд до України, молімося за Україну, впустімо в наше серце біль. Ми не повинні сороми­тися страждати і плакати, бо війна — це знищення, війна — це завжди крок назад».


Гості з України подарували понтифіку символічні подарунки — прапор, врятований зі знищеного села, пачку солі з останньої партії комбінату «Артемсіль» і браслет з металу з «Азов­сталі», одягнувши який, «Папа запевнив у своїй молитві за український народ та попросив молитися за нього».

Непораховані російські гроші Ватикану

Країни Західної Європи здебільшого сповідують католицизм. Роблячи такі заяви, підіграючи одній стороні, чи не втрачає понтифік свою паству?


Звісно, в усіх країнах віруючі спілкуються напряму зі священниками, котрі косо-криво адаптують його заяви, що, на перший погляд, можуть видаватись відірваними від реальності, але якраз ні: він — у своїй реальності.


Не забуваймо про ще одну світову тенденцію буремної сучасності: взаємозв’язок бізнесу, політики й релігії. Вони завжди присутні в бага­тьох міжнародних компонентах.


На російську економічну систему накладено великі санкції цивілізованого світу. Російська банківська система працює в напівпаралізованому стані. Ватикан, як маленька, але дуже багата країна світу, має свої банки й санкції на російські гроші не накладав.

 

Можливо, в цьому причина захисту країни-агресорки понтифіком, тому що триває велика фінансова взаємодія? Ми ж не знаємо, скільки російських грошей розміщено в банках Ватикану.

 

Хто б говорив?

 

Ватикан — держава-равлик. Чимало треба докласти зусиль, щоб витягнути його з мушлі й пролити світло на важливі світоглядні речі. Але зазвичай гравці «паляться» самі. Й не один раз. Варто просто вчитатись у сенси поміж рядків.


Адже цей синхронізований із москвою неприїзд до понівеченої рашою України і захист та відбілювання московських катів — мають свою історію і підтвердження, здавалося б, недотичними речами.

 

Якщо про ймовірні російські гроші у банках Ватикану, на котрі не накладені санкції, треба говорити предметніше, з відповідною фінансовою аналітикою, то літературними дискурсами, на що також так любить посилатись Папа Римський Франциск, це робиться легше, прозоріше.


Згадаймо, хто разом із Ватиканом ще 2005 року накинувся засуджувати книгу американського письменника Дена Брауна «Код да Вінчі» та намагався подати на нього до суду? Правильно — російська православна церква.


Тоді у Ватикані запропонований Деном Брауном варіант пошуку ключів до таємниць духовних святинь людства назвали цілеспрямованою спробою дискредитувати Римську католицьку церкву за допомогою абсурдних та притягнутих за вуха викривлень.


«Я сподіваюся, що мій роман стане каталізатором для читачів і кожен сам для себе з’ясує важливі питання віри, релігії та історії», — зазначив автор Ден Браун.


РПЦ підставила плече Ватикану, звинувачуючи Брауна в тому, що творить сама.


«Популярний роман «Код да Вінчі» американського письменника Дена Брауна так само, як і інші спроби переписати історію земного життя Ісуса Христа, має на меті виправдання гріха, — йшлося в заяві московських попів.

 

— Таке неприкрите намагання переписати Євангеліє та історію земного життя Ісуса пов’язане з тим, що особисті й соціальні гріхи люди намагаються виправдати, приписавши їх Христові... У цьому сенсі книга «Код да Вінчі» мало відрізняється від древніх і нових спроб переписати євангельську історію».


Чимало з нас схильні сумніватися в правдивості всіх існуючих постулатів. Напевно, тому що шлях до істини лежить саме через сумніви і через пошуки цієї істини. Браун пропонує не саму істину, а лише її пошук.


Ніхто не заперечує, що книга Брауна має суттєву літературну й історичну базу. Вона ґрунтується на апокрифічних Євангеліях.


Очевидно, крім усього іншого, російська церква не втнула цієї суті інтелектуальної провокації Дена Брауна. Роздуми й сумніви — не її «коньок».


А головне — найгучніше «лови злодія» зазвичай кричить сам злодій.


Для нас показовою є синхронність РПЦ із Ватиканом, котрий, імовірно, насправді багато в чому впізнав себе. А ми це побачили на практиці.

 

На відстороненні такого впливового духовного, релігійного центру від війни, котру розв’язала й не бажає зупиняти країна-кат — росія, яку Франциск так старанно, але безуспішно намагається відмити. Давні зв’язки пальцем не зітреш.