Наше з діда-прадіда. Національний перелік нематеріальної спадщини України «приріс» новими елементами

Знамениті харківські коци, одеська суха кладка, гуцульська бриндзя та ще 18 нових елементів поповнили список Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Тепер тут міститься 63 досліджені народні надбання, які виникли саме на нашій території. Причому цей список неодмінно «ростиме» далі.

Серед презентованих днями давніх традицій явно домінують кулінарні шедеври. Тут є, наприклад, відома біляївська рибна юшка, яку правильно приготувати на відкритому вогнищі вміють лише рибалки з Одещини.

Черкаські господині залишили для історії рецепт створення «бузиннику» — десерту із стиглих ягід бузини. Ця страва смачна і дуже корисна. А житомирське село Мостове славиться обрядовими «крупками», які тут готують ще з дохристиянських часів.

Цього разу також був гідно оцінений знаменитий гречаний яворівський пиріг, що давно став візитівкою цього краю. Упродовж багатьох століть і дотепер він входить до переліку традиційних, недільних та весільних страв.

До речі, справжній український борщ (а не якийсь там «рускій суп» чи, боронь Боже, їхні убогі «щі») потрапив до охоронного списку ЮНЕСКО вже давно.

«Битва за борщ була розпочата ще до війни, — прокоментував ситуацію міністр Олександр Ткаченко. — І скільки б Маша Захарова не розповідала, що «книги з кулінарії заборонялися, а рецепт страви тримали в таємниці та забороняли готувати» і взагалі наш борщ — це «прояв екстремізму та нацизму», цей «прояв екстремізму» тепер офіційно український, і офіційно — під охороною ­ЮНЕСКО. Але ми із задоволенням будемо ділитися борщем та його рецептами зі всіма цивілізованими країнами. Та й з нецивілізованими теж, щоб у них було хоч щось світле, смачне та українське».

На звання «унікальні» продовжують претендувати також обрядові та мистецькі традиції. Цього разу до списку потрапили метод створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі, особливості виконання клезмерської музики Подільського (Кодимського) району Одеської області, різдвяний обряд «Мошу» (чоловічої коляди), новорічна традиція буковинського маланкування та музей традиційного народного мистецтва з Одещини.

Є в списку номінанти, які пробуджують бажання негайно побачити їх на власні очі, відправившись у туристичну подорож. Скажімо, село Іза вважається столицею лозоплетіння на Закарпатті. Це справжній музей просто неба, величезний ярмарок. Чи не в кожному дворі тут виставлено сотні плетених виробів.

Найбільшою популярністю користуються кошики, шкатулки, бутлі, хлібниці, абажури, тарілки та меблі, адже їх з давніх-давен використовували у господарстві. Майже для всіх місцевих жителів цей промисел є основним видом заробітку. Тобто ремесло предків і досі залишається актуальним, що вже непересічний факт.

Шукати подібні унікальності у Мінкульті почали більше десяти років тому в рамках підписаної і ратифікованої Конвенції ЮНЕСКО. Нині в цьому унікальному списку є зразки не лише українських умільців, а й багатьох інших народів, що проживають на території України.