Хоче забалакати для Путіна? Чому Сі Цзіньпін раптом передумав і поговорив із Зеленським

Нещодавня поїздка лідера Китаю Сі Цзіньпіна до росії стала однією з топових тем західних та вітчизняних ЗМІ в ракурсі російсько-української війни.

Однак також додало гострих кутів усім аналітичним конструкціям щодо наслідків зустрічі лідерів КНР та рф припущення, що Китай сам готується до війни.

Сьогодні ж Сі — знову в обоймі міжнародних новин через телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським.

І якщо взяти до уваги, як довго в Києві намагалися організувати цей контакт президента України й глави КНР, як довго до цього контакту закликали західні країни і як довго Цзіньпін ухилявся від розмови з президентом України, то загалом цю телефонну бесіду можна вважати важливою подією.

Водночас певна хитрість лідера Китаю Сі Цзіньпіна в цьому кроці лізе на поверхню, адже Пекін демонструє підготовку до війни. І хоч яке географічне поле бою він би ви­брав, у підсумку це — протистояння зі США.

Заряд на війну

Напруга у відносинах між Америкою та Китаєм зростає з кожним днем. Попри всі спроби Вашингтона збити градус протистояння двох наддержав, із Пекіна безперервно надходять доволі небезпечні сигнали.

Китайський лідер Сі Цзіньпін, схоже, не вірить у можливість мирного співіснування з західним світом та всіма силами готується до можливої війни.

Привертає увагу те, що останні відкриті звернення китайського лідера Сі Цзіньпіна до свого народу та дії китайської влади спрямовані на посилення боє­здатності своєї армії.

Західні медіа виділили чотири окремі публічні посили Сі, в одному з котрих він закликав своїх генералів «наважитися воювати».

Зокрема, Китай збільшує оборонний бюджет на 7,2%, заявляє про наміри зменшити залежність від іноземного продовольчого імпорту та вводить нові закони про військову готовність: також у планах Піднебесної — побудова нових бомбосховищ на узбережжі Тайванської протоки та створення нових мобілізаційних центрів.

Пекін оприлюднив новий закон, який дозволить китайській армії легше активізувати свої резервні сили та перевести на офіційний рівень систему поповнення бойових підрозділів у разі війни.

Схоже, конфлікт уже визначений, і політики та бізнес-лідери всього світу не можуть дозволити собі ігнорувати всі заяви та законодавчі нововведення Сі.

Орієнтований на війну «голуб миру»

За таких обставин Україну цікавить, яку саме роль та «миротворчу місію» може нести участь Китаю в припиненні терористичних дій росії на нашій землі?

Нагадаємо, напередодні візиту Сі Цзіньпіна до російської столиці міністерство закордонних справ Китайської народної республіки оприлюднило так званий мирний план з урегулювання того, що в Пекіні називають «конфліктом» в Україні.

План загалом компліментарний для російської федерації. І в США, і в Європі про нього говорили не стільки як про реально можливий для врегулювання ситуації, а як про презентацію політичної прихильності Китаю до росії.

Президент України був більш стриманий в оцінці цього документа, однак підкреслив, що це був швидше не план, а «збірник думок китайського керівництва» щодо нашої ситуації.

Як ми вже зазначали, голов­ною думкою китайського плану є необхідність скасування самої ідеї так званих односторонніх санкцій. Бо, як стверджує китайська сторона, будь-які санкції можуть запроваджуватись винятково за рішенням Ради Безпеки ООН, у якій і росія, і Китай мають право вето.

Таким чином рф могла б запобігти будь-якому економічному тиску, спричиненому її ж агресивними діями, й безкарно продовжувати нарощувати свою військову міць та знищувати Україну.

Але так чи інакше, публікація цього мирного плану сприймалась у світі як готовність Китаю взяти участь у врегулювання ситуації. Напевне, саме тому тоді ж і з’явилась інформація, що відразу після візиту до москви лідер Китаю проведе телефонну розмову з президентом України щодо миротворчої ідеї Китаю. Але очікуваної розмови тривалий час не відбувалось.

Момент істини

Зусилля Заходу організувати цю бесіду не зупинялись. І нещодавно, перебуваючи в Китаї, президент Франції Еммануель Макрон та голова Єврокомісії Усула фон дер Ляйєн знову звернулись до Сі з пропозицією поговорити із Зеленським. Лідер КНР на цей заклик відповів обережно, мовляв, розмова відбудеться тоді, коли для неї настане відповідний час і момент. Вочевидь, цей момент настав.

Отже, це була не просто розмова. Наразі відомо, що після неї Сі Цзіньпін вирішив призначити спеціального представника, котрий відвідає Київ та столиці інших зацікавлених країн, аби зануритись (або зробити вигляд) у пошуки результативних варіантів врегулювання ситуації взаємин росії та України. Звісно, для нас поняття «врегулювання» — це ні про що.

І тут доцільно поставити найважливіше запитання: а що дійсно може запропонувати Китай?

А чи можемо ми з вами вважати, що миротворчі пропозиції Пекіна дозволять йому погодитись із мирною формулою Володимира Зеленського, яка передбачає відновлення територіальної цілісності України у кордонах 1991 року?

Скепсису цьому додає, що розмова відбулась напередодні довгоочікуваного контрнаступу Збройних сил України. Тому наскільки реальними й актуальними можуть бути миротворчі зусилля КНР, якщо вони відбуватимуться на тлі інтенсифікації бойових дій між Україною та росією?

А чи не є будь-який контакт із КНР підштовхуванням до якихось, поки що нам не зрозумілих, перемовин між Києвом та москвою? Не виняток, за китайського посередництва.

Також імовірним посередником у таких перемовинах може бути президент Французької Республіки Еммануель Макрон, котрий, як відомо, хотів разом із Сі розробити спільний мирний план припинення війни росії проти України.

Не забуваймо, що незмінною ідеєю Заходу було надання нам якомога більшої кількості зброї та військово-економічної допомоги, аби Україна мала достатньо сильні позиції під час майбутніх перемовин з рф.

Однак, зважаючи на мирний план Китаю, беруть сумніви, що Пекін ставиться до таких перемовин під кутом зору Заходу. Як і те, що він погодиться з позицією, де спочатку Україна перемагає на полі бою, а вже потім відбуватимуться перемовини між керівництвами України й росії щодо припинення війни.

Можливо, навпаки, в Пекіні хотіли б бачити спочатку закінчення бойо­вих дій, унеможливлення подальшої конфронтації на сьогоднішній лінії вогню між збройними силами України та росії і вже потім, коли стане ясно, що обидві сторони не готові до активізації бойових дій, проводити певні посередницькі зусилля?

Якщо президент Володимир Зеленський сприймає таку позицію голови КНР, тоді виникають нові запитання: якими будуть перемовини між Україною і росією після українського контрнаступу?

І ще важливіше — а якою буде доля самого українського контрнаступу? І чи не вважають у Пекіні, що будь-які наступальні дії кожної зі сторін суперечать особливому погляду Китаю на мирний процес?

І тут знову варто нагадати Китаю, що всі бойові дії відбуваються на території України. Що йдеться про те, як виглядатиме політична мапа нашої держави після того, як — гіпотетично — вдасться досягти якихось мирних домовленостей.

Ігри в перемовини

Утім важливо й те, що сам президент рф володимир путін навряд чи бажає будь-яких мирних перемовин з Україною. Він не хоче ані перемовин, ані припинення війни. Тоді яка мета цієї телефонної розмови Сі із Зе?

Зрозуміло, що домовленості матимуть сенс, і будь-які миротворчі зусилля Китаю можуть бути реалізовані за умови порозуміння між москвою та Пекіном. І очевидно, що КНР не буде ризикувати своїми особливими стосунками з рф, а Сі Цзіньпін — своїми відносинами з путіним, котрого він назвав союзником і другом Китаю.

Тому росія може використати миротворчі зусилля Китаю, щоб зупинити український контрнаступ. І, ймовірно, саме в цьому полягає головна ідея того, що саме зараз, коли на цей контрнаступ очікують, коли його вважають важливою подією, навіть переломом у ході цієї війни, лідер КНР Цзіньпін вирішив, що прийшла пора розмовляти з президентом України Володимиром Зеленським.

При цьому путін може обрати тактику затягування ситуації, вважаючи, що будь-який мирний процес, навіть якщо росія не братиме в ньому участі, а натомість до миру докладатиме зусилля КНР, додасть йому часу для мобілізації власних зусиль, для того щоб потужніше запрацював російський військово-промисловий комплекс, готуючи й виробляючи більше ракет для нових атак на українські села та міста. Щоб краще підготувати мобілізованих росіян для подальшого можливого наступу на нас.

Імовірно, путін відчуває, що сьогодні його війська не можуть дати ефективний опір українському контрнаступу. І якщо цей опір дійсно неможливий, якщо російські збройні сили справді ризикують втратити частину окупованої москвою території України, то їм цей контрнаступ потрібно загальмувати, а краще взагалі скасувати. Ну а потім уже з новими силами почати новий наступ на Україну.

За такого розвитку подій Сі може просто відійти вбік і сказати, що його миротворчі зусилля не стали реальним результатом, тому що не вдалося досягти домовленості між сторонами, що не було проявів конструктиву. Головним винуватцем, за версією китайського лідера, без сумніву, буде Київ.

Росія сьогодні набагато вразливіша за Китай, особливо з погляду економічних потужностей та воєнної сили, левову частку якої вона витратила під час злочинної війни в Україні. Кремлю залишається лише дражнити США за посередництва такого потужного і не менш агресивного щодо незалежних сусідів Китаю, і на цьому тлі прагнути продовження своїх намірів повного поневолення України.

В Україні ж будь-які воєнні досягнення нашої армії мають бути підтверджені політичним рішенням, але й будь-яке політичне рішення не можуть приймати та реалізовувати без очевидних військових досягнень української армії. Цю взаємозалежність необхідно усвідомлювати, щоб не програти в протистоянні з росією та її союзниками.