У Бучі на могилі шістдесятниці Любові Панченко освятили пам’ятник, фото

03.05.2023
У Бучі на могилі шістдесятниці Любові Панченко освятили пам’ятник, фото

Пам’ятник на могилі шістдесятниці Любові Панченко.

У річницю відходу в засвіти української художниці-модельєрки, почесної громадянки Бучі, лауреатки премії імені Василя Стуса, членкині «Союзу українок», мисткині-шістдесятниці Любові Панченко, яка померла внаслідок російської окупації невдовзі після визволення рідного містечка, — на її могилі урочисто було відкрито пам’ятний надгробок.


«Пам’ятник було побудовано за кошти, зібрані ще за життя Любові Михайлівни, фактично в перші дні після визволення Бучі.

 

Адже її приватний будинок після окупації став непридатним для проживання 84-річної художниці, яка була вкрай виснажена після ледь не місячного голодування.

 

Тоді небайдужі українці буквально за два тижні зібрали 300 тисяч гривень для оплати проживання її в пансіонаті для літніх людей. Але вона померла 30 квітня минулого року, й ці гроші потрібно було все одно якось реалізувати на неї. 40 тис. пішло на похорон, 106 тисяч відклали на пам’ятник, ще 180 тис. дали на друк її альбому творчості («Любов Панченко. Повернення») — перше і поки що єдине видання її творів, підсумок життя і водночас повернення імені Панченко в українське мистецтво», — розповідає завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзінська.

 

 

Поховали пані Любов, яка відроджувала українську культуру в часи хрущовської відлиги і навіть брежнєвського застою, на Яблунському цвинтарі поруч із чоловіком Олексою Олійником.

 

 

На пам’ятнику з червоного й чорного граніту використано малюнок Панченко «Ранок», який відомий художник Василь Перевальський адаптував для висічки на камені. Замовили ще її фото на склі, яке трохи згодом поставлять на гранітних стійках.

 


Місцевий священник від ПЦУ отець Андрій освятив пам’ятник, прочитавши молитву, провів службу, а друзі й знайомі майстрині у лаконічно-щирих промовах згадували життєвий шлях Любові Михайлівни.

 

Її літні друзі з хору «Жайворонок» заспівали на могилі кілька журливих пісень, зокрема «Сховалось сонце за горою» Мусія Кононенка, написану в далекому 1920 році.

 


Усі присутні на освяченні пам’ятника потім побували в садибі Любові Панченко, де після рашистських руйнувань наводить лад у дворі й будинку її рідна сестра Валентина.

 

 

Повернувшись до Києва, друзі художниці пом’янули її в Музеї шістдесятництва, де зберігається частина робіт непересічної мисткині.