Застиглі руїни Бородянки — зрада чи байдужість? Чому мешканці селища готові перекривати міжнародні шляхи

Громада Бородянської ОТГ, що на Київщині, зібрала підписи про недовіру місцевій владі й готова до перекриття доріг міжнародного значення, закликаючи таким чином чиновників різних рівнів, аби людей нарешті почули й втрутились у ситуацію з бездіяльністю «самопроголошеної» влади.

Бородянка — з тих населених пунктів Київщини, котрі побували в рашистській окупації, найбільше постраждала. Загалом зруйновано 80% селища.

Зрозуміло, що чимало мешканців залишились без житла. Минув рік після визволення, але нічого для відбудови селища й оновлення життя не зроблено. Хоча кошти на це виділяються.

А стукали мешканці Бородянки в двері до чиновників усіх рівнів із проханням створити в ОТГ військово-цивільну адміністрацію, де був би представник виконавчої гілки влади.

Серед основних вимог — відставка чинної влади селища, котру, окрім зловживання службовим становищем, бородянці підозрюють і в колаборації.

Бородянський «Понтій Пілат»

Людину, котра могла б на цей період не те що оновити, а й почати швидкими темпами змінювати на краще обличчя свого селища — голову місцевої ради Олександра Сахарука, — заздалегідь і продумано «з’їли» напередодні вторгнення, у грудні 2021 року. Міським головою він був обраний у 2020 році.

Влада перейшла до секретаря селищної ради, колишнього «регіонала» (але вони колишніми не бувають), а нині — члена партії «За майбутнє» Георгія Єрка.

Питання, чому і як більшість депутатів проголосували за дострокове припинення повноважень селищного голови, залишається відкритим. Зауважимо, що на тій сесії намагався виступити боєць АТО, котрий закликав не робити дурниць зі зміною селищного голови в ситуації серйозної загрози великого наступу росіян.

Нещодавно Олександр Сахарук виграв суд, але повернутись до роботи йому поки  не вдалось. Занадто впевнено почуваються і безкарно протистоять рішенню суду керуючі сили Бородянки (загалом у депутатському складі селищної ради 50% ексрегіоналів) у період війни між росією  та Україною. Сахарука просто не пустили — Єрко посилив пропускний режим.

Як колись римський прокуратор докоряв апостолу Павлу: «Зайва вченість занапастить тебе!», так і Олександр Сахарук, схоже, потерпів від своєї патріотичної проукраїнської позиції.

Ще на старті своїх повноважень і бачення того, як мала розвиватись, а сьогодні й відбудовуватись, і як могла б у майбутньому виглядати оновлена Бородянка.

Кому окупація, а кому...

Отже, з 24 по 28 лютого 2022 року через Бородянку пролітали гвинтокрили в бік Гостомеля, де точились запеклі бої.

За ці чотири дні в. о. голови та його депутати жодних заходів для збереження людей чи організації виїзду не зробили. Перші блокпости з’явились 26 (!) лютого, і не при в’їзді, а в центрі селища. Військкомат переїхав до Фастова.

У відділенні поліції залишилась половина персоналу. Було створено добровільну «Роту охорони», головою котрої став син в. о. селищного голови — Роман Єрко. До цієї групи, за свідченням бородянців, увійшли без проходження перевірок представники криміналітету, котрі отримали зброю.

День за днем через Бородянку йшли колони ворожої техніки з боку Чорнобиля та Іванкова у напрямку Макарова. Ця техніка до початку роботи ворожої авіації знищувала все на своєму шляху. А 1–2 березня ворожа авіація здійснила найбільш нищівні удари по Бородянці — було скинуто 9 авіабомб.

Варто зазначити, що 2 березня біля місцевого аеродрому наші ППО збили один рашистський літак. Після того вони більше не прилітали, але центральна вулиця Бородянки була практично повністю зруйнована.

Коли окупанти зайняли позиції в самому селищі, стало зрозуміло, що Єрко давно його покинув. Він сформував так званий штаб Бородянської селищної ради в селі Загальці.

Мешканці Бородянки допомагали одне одному, хто як міг. Бо в. о. обов’язків селищного голови не зробив жодного сповіщення, не спромігся бодай якось допомогти односельцям виїхати за межі окупованої зони. І це при тому, що зв’язок та інтернет були в селищі ще до 5 березня.

Також допомоги в евакуації хворих із лікарні Бородянки 3 березня намагався добитись і головний лікар Ігор Чебишев, але «пан-товариш» Георгій Єрко просто не брав слухавку...

На жаль, у найважчі часи мешканці Бородянки були полишені сам на сам зі страшною бідою: втратами, зруйнованим житлом, відчаєм, болем, страхом...

Замість Георгія Єрка мешканцям Бородянки як міг допомагав голова Пісківської ОТГ Володимир Луцков.

Зате у того, хто силою і нахабством забрав на себе повноваження голови ОТГ Бородянки, все склалося нормально. Техніка його вціліла, як і будинки, а це дивує, бо вони розташовані на шляху слідування ворожих танків та машин.

Ми вас не чекали

Після звільнення Бородянки в. о. голови Георгій Єрко повернувся з родиною додому. До речі, його донька, Галина Єрко, — депутатка Київської обласної ради. І, як стверджують у селищі, їхнє повернення ускладнило життєзабезпечення громади.

Почалися проблеми з гуманітарною допомогою, не лише з вітчизняною, а й тією, що надходить з-за кордону. У ніч із 23 на 24 квітня депутати селищної ради (в Бородянці переконані, що не без дозволу та доручення керівника-самозванця) проникли на територію приватної власності й викрали Бородянський архів КП КОР, у якому зберігались усі документи на право приватної та комунальної власності на житлові будинки та земельні ділянки колишнього Бородянського району.

І це зафіксовано і в ГУ Нацполіції, і в бородянському представництві Генпрокуратури; відкрито кримінальне провадження.

Влада, котра полишила своїх мешканців у найтяжчі часи, ігнорує думку громади щодо пропозицій та подальшого вирішення проблеми зруйнованих будинків та житла людей.

Рішення приймають на власний розсуд усупереч чинним законам України. Так, із комунальної власності у приватну передаються земельні ділянки, попри обмеження та заборони в період дії воєнного стану.

Окрім того, також із невідомих причин та без особливих пояснень на сесії селищної ради приймають рішення щодо примусового розірвання договорів оренди з підприємствами-платниками податків до місцевого бюджету.

А державні кошти, що надходять до місцевого бюджету як субвенції та дотації, без прозорих процедур, схоже, освоюють самі ж депутати селищної ради та їхні фірми, однак результату виконаних робіт немає.

Зрозуміло, про Генеральний план розвитку Бородянки також узагалі не йдеться. Бо Генплан — це погляд за обрій на десятиліття. А які обрії можуть бути в тих, кого люди звинувачують у колаборації? А з іншого боку, коли й кого зупиняв Ген­план, якщо пахне великими грошима і влада «при справах»?

Щодо бізнесу, котрий годує місцевий бюджет, також дивна ситуація.

Виходить, те, що  дає прибуток громаді, змушене зазнавати моральних і матеріальни втрат. Чому? Від чиновницької жадібності? Немає відкатів — немає і сприятливих рішень? Бо, всупереч кацапській традиції, працює «по-білому», сплачує податки, а отже, не золотить лапу місцевим «небожителям»?

Промосковський піп на службі
в окупантів

Свого часу весь світ облетіло відео, як прикордонники затримали на в’їзді до Києва настоятеля храму УПЦ МП Бородянки отця Віктора Талька, який гостинно зустрічав окупантів, у підвалі церкви утримував волонтерів, допомагав обманом вивозити мешканців селища до Білорусі.

Досі доля багатьох із них не відома. Також він переконував жителів сусідніх із Бородянкою сіл, щоб і вони їхали на територію, контрольовану прокремлівським Лукашенком.

Отець Віктор люб’язно роздавав інтерв’ю російським телеканалам. Зокрема, «росії 24» сказав, що кацапам потрібно було прийти ще в 2014 році.

«Їх би тоді з квітами зустрічали, якби Янукович не втік до росії», — впевнено говорив московський агент у рясі. Тепер ним займаються правоохоронні органи.

На черзі мали б бути поставлені запитання місцевій владі, котра, знаючи, що проповіді отця Віктора Талька завжди були спрямовані на переконання парафіян, що такої держави, як Україна, немає, поблажливо закривала очі. Читай сприяла.

Гостроти реакції на безтурботне перебування «п’ятої колони» в стінах церкви Бородянки має додати те, що по всій Україні прислужників кацапського ФСБ — промосковських попів — женуть утришиї з нашої землі.
Хоча за законами воєнного часу — можна й суворіше...

Законодавчі «свині» децентралізації

Ця історія Бородянки, напевне, могла б розвиватись інакше, якби свого часу законодавство комусь зі «своїх» не підстелило соломки. Водночас вона має закликати удосконалити виборчий закон.

Отже, перші громади почали формуватись у 2018 році. У 2020 році відбулися зміни до виборчого законодавства й у гру ввійшли партії. Хитрість у тому, що, набираючи персональну високу кількість голосів, певний кандидат витягує партію, котру він представляє.

Навіть якщо він десятий у списку, він може завести перших партійно-ключових п’ять осіб. І тоді до ради впевнено проходять кишенькові партії та усіляке прокремлівське сміття.

У Бородянці цей законодавчий фокус зіграв злий жарт, бо завдяки йому до місцевої влади пройшли реваншисти-ексрегіонали, хоча з цього списку тут голосували за фермера.

Він від депутатства відмовився, а мешканцям Бородянки залишилось лише обурюватись: ми не голосували за цих типів і не хочемо, щоб вони хазяйнували тут.

Зрозуміла реакція в ситуації, коли за рік після звільнення від окупації, незважаючи на те, що кошти під відбудову виділяються, не реалізовується жоден проєкт з відбудови селища.

Останнім часом Бородянку відвідали декілька десятків керівників міжнародних організацій, держав, представники найвищої влади різних країн, посольств. Чимало вітчизняних знакових осіб. Але це ніяк не вплинуло на так звану владу Бородянки. Схоже, їй подобається і надалі демонструвати світу руїни.

Трясовина безкарності

То чому така критична ситуація в Бородянці? Гроші йдуть у валюті, а зроблено для людей на гривневу копійку. Бо, можливо, ті магазини, котрі виросли на місцях, де мали б бути житлові будинки для постраждалих, мають стосунок до впливових тут персон?

Підтекст легко читається: чому б не скористатись шансом? Схоже, ніхто не може змусити «капітанів» зруйнованого селища думати інакше, тобто дбати про його розвиток.

Є ще й інша версія, котра закладена і в бекґраунд творення громад та реалізації проєкту децентралізації.

Загалом в Україні в деяких областях укрупнення малювалось відповідно до зацікавленості певними районами обласних чиновників. Скажімо, не за законом, а за домовленістю.

Схоже, й Бородянка опинилась серед розігруваних «призів» цієї лотереї. Бо, за встановленими в Законі про децентралізацію нормами, Бородянка мала б залишатись, як і раніше, самостійним районним центром.

Однак вийшло так, що це селище тепер належить Бучі, тобто Бородянка офіційно — це Бучанський район. І при розгляді версій утримання населеного пункту в такому плачевному стані та того, що за рік там нічого для людей не зроблено, складається враження, що, ймовірно, все це робиться, аби визнати громаду «нікчемною», і тоді їй пряма дорога в околиці Бучі. Тим більше що Буча, як і Ірпінь, відновлюється після окупації, а Бородянка — ні.

Отже, окрім усіх інших складних проблем, Георгій Єрко для громади, «поводирем» котрої він себе призначив, насправді лише нагромаджує економічні проблеми. Ми знаємо з власної історії, що під їхньою вагою навіть імперії падають.

Попри все, також вбачається, що ні чиновницька безпринципність, ні безініціативність, ні навіть хабарництво — не найбільше зло. Усі чорти сидять в болоті безкарності. Що хочу — роблю і не відповідаю.

Але, як уже зазначалося вище, бородянці миритись із тим, як рідне селище услід за кацапами добивають нібито свої, не збираються. І зараз б’ють у дзвони всіх інстанцій, аби їх почули відповідальні особи: бездіяльна влада-узурпатор Бородянки має назавжди піти й дати можливість людям нарешті почати відбудовувати й оновлювати селище.

 Бо ж не за таке життя і не за ті ж стандарти москалів мужньо воюють наші захисники.