Геноцид — зло, укорінене в російській історії. Криваві діяння московії проти України оцінять на міжнародному рівні

Закінчення.
Початок у номері за 5 квітня

У попередньому номері газети ми ознайомили наших читачів із доповідями шанованих учасників національного «круглого столу» «Геноцид української нації: збройна агресія росії проти України».

Нині — продовження цієї надважливої, актуальної конференції.

Кацапи не хочуть «відпускати» українців

Зауважимо, що станом на ­11 квітня, за офіційними даними, в Україні з моменту повномасштабного вторгнення рф загинуло 468 дітей, ще 947 дістали поранення, тисячі юних душ — насильно депортовано «за поребрік». Комісія ООН досліджуватиме в Україні воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.

Як зазначила голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців Олеся Стасюк, путінська пропаганда навіть не намагається приховувати, що напад на нашу державу був здійснений через відчуття того, що українці йдуть назавжди. У росії не втомлюються повторювати, що українці й росіяни нібито один народ, тобто окремо українського народу не існує.

«Найбільшою помилкою демократичних країн світу в XX столітті стало те, що вони не засудили комуністичний тоталітарний режим, який знищив у 1932—1933 роках під час Голодомору 10,5 мільйона українців. Тим самим проблема була перенесена в XXI століття.

«Русскій мір» неможливий без воєн, окупацій, депортацій, репресій та масового винищення українського народу. Насилля та війна є його родовими ознаками. Нині, у час війни, особливу увагу громадянське суспільство повинно приділяти збереженню національних цінностей, знищуючи російські наративи, які ще протягує в Україні п’ята колона у гуманітарній сфері», — додала Стасюк.

Юрист, заступник директора Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, професор Наталія Оніщенко дала чітке визначення геноциду: це винищення окремих груп населення або спільнот за расовими, національними або релігійними підставами. Винищення може бути частковим або повним. Винищення не одномоментне, а те, яке скоординоване, сплановане і триває досить довгий час. Мета геноциду — розлад політичних, економічних і соціальних інституцій, мов і культур; це загроза для національної гідності.

«Статистичні дані на початок січня 2023 року щодо результатів війни жахають: відомо про 1, 4 млн українців: які зараз без доступу, до води; 4,6 млн — мають обмежений доступ; 14,3 млн — залишилися без даху над головою. Діти, які примусово вивезені до росії, — 12, 572 тисяч душ. Навчальних закладів в Україні зруйновано 2 тис. 719, ті, що не підлягають відновленню, зруйновані дитячі садки — 776, заклади охорони здоров’я — 1 тис. 110, культові споруди (церкви, храми, мечеті) — 205, об’єкти культури — 775. Також чимало знищено вокзалів, станцій, об’єктів інфраструктури. Якщо це не геноцид, то що це?» — риторично завершила виступ пані Наталія.

Голова Національної асоціації
дослідників Голодомору-геноциду
українців Олеся Стасюк.

Дуже емоційним був виступ народного артиста, міністра культури України (2014, 2016—2019 рр.) Євгена Нищука, який пригадав, що коли побував у Іванкові, що на Київщині, одразу після його звільнення, то побачив, що містечко було практично не ушкоджене, й лише один об’єкт вщент знищений кацапами — музей Марії Примаченко.

«Рашисти навмисне зруйнували його, адже він є тим соціокультурним маркером, який робить тяглість нашої нескореності, нашого духу, ідентичності та культури. За збігом обставин я долучився до того, щоб саме ця колекція, частина з якої обпалена і яку люди врятували, позабиравши роботи по хатах, приїхала до Італії.

Буча... Мені дзвонить відомий диригент Національної опери Іван Черніченко, який перебував у Львові. Його батьки мешкали в Бучі (теж належали до українського музичного світу). Згодом було доведено, що росіяни вираховували саме бійців АТО та тих, хто належав до творчої української інтелігенції: культури, освіти тощо.

Цей знайомий знав, що я саме був у щойно визволеній Бучі у складі добровольчого батальйону в групі аеророзвідки, й попросив навідатись до батьків. Я першим знайшов його будинок і... батьків. Вони там лежали мертвими місяць. Це було задокументовано. Йому вдалося попрощатися з ними.

Коли закінчилася «київська кампанія», й росіяни залишили міста, містечка Київщини та Чернігівщини, то сказали, що всі ті трупи українців ми самі попідкидали.

Але єдиний чат усіх груп аеророзвідки й британська служба ВВС попросила нас за наданими ними координатами переглянути записи: чи не побачимо ми на зйомках, зроблених упродовж місяця, факт, пов’язаний із сімома вбитими, закатованими бучанськими тероборонівцями.

І виявилося, що на наших кадрах від 6 березня на «зумуванні» було зафіксовано купку з семи вбитих. На кадрах за 24 березня вони ще там же лежать, бо ж окупанти не дозволяють їх забрати й поховати. Були вони там і тоді, коли ми увійшли до Бучі 28-29 березня. І це лише один малесенький епізод, що доводить: ніхто нікого не «підкидав».

Повертаючись до об’єктів нищення: Херсонський краєзнавчий музей вщент розграбований і знищений. Понівечені пам’ятники по окупованих територіях, зокрема, Тарасу Шевченку — в Мелітополі, розстріляне його погруддя в Бородянці. Вони бояться і мертвих, і живих», — зазначив ексміністр-боєць.

Першу світову теж розпочала «раша»

Професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, професор, заслужений діяч науки і техніки України Ярослав Калакура підкреслив, що наразі мова йде не про окремі епізоди геноциду, а про систему — планомірну, добре організовану на основі розробленої стратегії, яка триває кілька століть. Сучасна війна спрямована на знищення українського народу, нації, державності, вона є геноцидно-окупаційною.

«Цінність нашого «круглого столу» і за учасниками, і за програмою в тому, що зібрання дає змогу пізнати явище, а точніше процес геноциду — лише тільки завдяки міждисциплінарному підходу. Геноцидне зло глибоко укорінене в російській історії. Його витоки потрібно шукати принаймні у формуванні московського царства, як улусу орди. Бо, власне, саме звідти воно запозичило насилля й ідею збирання земель шляхом окупації й привласнення чужих земель. На цій основі сформувалася російська імперія, цю ідею підхопив більшовизм і на ній же живе путінський режим.

Як історик розгляну останні сто років: як у сім хвиль ішов процес перманентного нищення українства. Перша світова війна — ніде в підручниках ви не знайдете думки, що її розв’язала росія: за два дні до початку «офіційної» війни вона напала на Австрію. Основний театр воєнних дій був саме в Україні, яка тоді понесла колосальні втрати. А мета росії у війні — знищити Галичину, завоювати Буковину й Закарпаття, придушити національно-визвольний рух на Надніпрянщині й таким чином знищити український «сепаратизм».

Не встигла та війна закінчитися, як почалася друга хвиля геноциду: знищення УНР і насадження радянської системи на теренах України. На цьому більшовицький режим не зупинився — він застосував цілу низку геноцидних методів й насамперед вдався до «червоного терору» і Голодомору (1921—1923 років). Саме він став репетицією Голодомору 1932—1933 років.

Чергова хвиля терору — розстріляне Відродження, й українська нація була фактично обезкровлена. П’ята хвиля — Друга світова війна, в якій український народ поніс колосальні втрати — 13,5 мільйона. Наступна хвиля — боротьба радянського режиму з УПА, підпільним повстанським рухом. Росія застосовує Голод 1946-1947 років. Потім нищення у 1960—1980 роки цвіту нашої інтелігенції: дисидентського руху, шістдесятників, правозахисників. Все це є геноцид, обезкровлення нації від еліти, провідної верстви. Сьома хвиля — ця війна», — констатував науковець.

«Домашнє завдання» для України

Заслужений юрист, професор, член-кореспондент НАПрН України Анатолій Колодій резонно зазначив, шо юристи насамперед мають орієнтуватися на нормативне визначення геноциду.

Адже міжнародно-правова політика стосовно геноциду передається через доктринальні та нормативні джерела.

Зокрема, в Оксфордській енциклопедії зазначено, що геноцид в міжнародному праві — один із найбільших злочинів проти людства: винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними, етнічними ознаками, а також навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих людей. Аналогічно, як і міри з попередження дітонароджуваності в їх середовищі. Це доктринальне джерело.

«Безперечно, що Конвенція про запобігання злочину геноциду й покарання за нього — базовий нормативно-правовий акт. Згідно з нею до відповідальності за геноцид притягуються особи незалежно від того, чи є вони владно-публічними посадовими особами, чи приватними; скоювали вони геноцид індивідуально чи у складі організованих груп. Добре, що міжнародна конвенція передбачає те, що держави можуть контролювати одна одну на предмет геноциду й звертатися до уповноважених органів ООН.

Але, незважаючи на те, що Конвенція одержала майже загальне визнання членів ООН, її ефективність є мінімальною! Це пояснюється тим, що вона не створює механізму притягнення до відповідальності за скоєння геноциду. Більше того, Конвенція навіть не передбачає заходів з його попередження — у ній відсутні чітко визначені сторони, які можуть притягнути до відповідальності», — з гіркотою завершив поважний юрист.

Директор Інституту економіки та прогнозування НАН України, професор, заслужений діяч науки і техніки України Валерій Геєць іронічно зауважив, що дістати згоду між економістами та юристами, які зможуть знайти юридичне рішення, яким чином використати закумульовані за кордоном кошти й змусити країну-агресорку відновити наш простір, є величезною проблемою.

Як з точки зору юридичної, так і економічної. Адже зруйнований простір — фізично зруйнований в тій сфері стосунків, які були до цього.

У свою чергу, правознавець-міжнародник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, представник України в Раді ООН із прав людини (2006-2010 рр.), професор, заслужений юрист України Володимир Василенко досить різко сказав, що Україна повинна сформулювати претензії до росії, підкріплену переконливою юридичною доказовою базою, аргументами, економічними розрахунками.

Відсутність такої претензії практично унеможливлює навіть початок самого процесу притягнення держави-агресорки до міжнародної відповідальності. Коли почнуться переговори про відповідальність осіб, на стіл потрібно буде покласти документи, з розрахунками, обрахунками, доказами.

«Це все «домашня робота», яку повинна виконати Україна, щоб бути переконливою на переговорах, у тому числі й з нашими союзниками. У міжнародному праві відповідальність росії може бути встановлена деякими вже існуючими міжнародними судами, або за допомогою додатково створених міжнародних судових механізмів. Насамперед потрібно використати механізми міжнародного суду ООН і Міжнародного кримінального суду, маючи, однак, на увазі той факт, що їхні можливості є юридично обмежені. Навіть у випадку реалізації цих можливостей рф проігнорує будь-яке їхнє рішення», — резюмував правознавець.

За результатами «круглого столу» було схвалено відповідні рекомендації щодо завершення процесу декомунізації та дерусифікації суспільно-політичного життя, історико-культурного та інформаційного простору України, звільнення змісту усіх рівнів освіти від залишків російських наративів і впливів.

Учасники «круглого столу» звернулись до наукової спільноти України з пропозицією підготувати комплексне дослідження для подальшої презентації його результатів на Міжнародному форумі, присвяченому проблемам Голодомору-геноциду українців упродовж ХХ—ХХI століття, залучивши до цього заходу широке коло представників міжнародних організацій та іноземних держав.