Геноцид як звичка: Росія намагається знищити українців з часів царського режиму

У Києві відбувся Національний «круглий стіл» «Геноцид української нації: збройна агресія росії проти України», приурочений до річниці звільнення Київщини від російських окупантів.

Організували поважне зібрання Науково-дослідний інститут правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії правових наук України, Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду за сприяння ВРУ. В конференції взяли участь державні діячі, експерти, науковці, історики, філософи, юристи, економісти, філологи.

 Модератор заходу — директор НДІ, професор Олексій Кот зазначив, що через повномасштабне вторгнення назавжди понівечені мільйони доль українців, які були змушені покинути свої оселі та розпочинати життя спочатку, перетворивши українську діаспору за кордоном на одну з найбільших у світі.

«Сотні тисяч роз’єднаних родин, десятки тисяч загиблих та закатованих українців — військовослужбовців та мирних громадян. Тисячі насильницьки вивезених, відірваних від своїх батьків маленьких дітей. Що це, як не геноцид української нації?!» — риторично запитує науковець.

У свою чергу голова Верховної Ради Руслан Стефанчук зауважив, що тема «круглого столу» — надзвичайно важлива для українського народу, адже зараз ми є свідками того, що не покаране 90 років тому зло повертається.

А це означає, що росія не має іншого варіанта, як існувати з українцями, здійснюючи геноцид проти нашої нації. І це ми спостерігаємо упродовж століть нашого співжиття з росіянами.

«У річницю Голодомору росія знову повернулася в Україну й чинить фактично те саме, бо такі в них логіка, стандарти і світо­гляд. Упродовж сторіч для російської імперії геноцид був нормальним, прийнятним інструментом для її будівництва та існування. Росія використовує геноцид як спосіб ведення війни, для управління окупованими територіями. За цей час вона повністю знищила цілу низку малих народів і народностей, які зазнали геноциду. Вона здійснювала переселення, депортацію, етнічні чистки народів.

Що стосується українців, то російська імперія й радянський союз вдалися ще й до політичного інструментарію. Ще у 1933 році науковець Рафал Лемкін, який уперше запровадив слово «геноцид» як правове поняття, у своєму виступі «Радянський геноцид в Україні» сказав, що знищення української нації було класичним прикладом радянського геноциду та його найдовшим і найпоширенішим експериментом русифікації, який складався з чотирьох пунктів: знищення української інтелігенції як мозку нації; ліквідація української православної автокефалії та української греко-католицької церкви, які становили душу України; Голодомор українського селянства як зберігачів традицій, фольклору, музики, національної мови, духу та культури; фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців за її межами з метою знищення їхньої етнічної єдності», — наголосив голова ВРУ.

Зараз нічого не змінилося — все, що вчиняли сталінський, радянський режими проти українців, — сьогодні вчиняє путінський. Про це ми повинні чітко говорити у світі, зараз не час для евфемізмів, потрібно речі називати своїми іменами. Для нас завдання номер один, щоб між поняттями «Голодомор» і «геноцид» увесь світ ставив знак рівності.

Ордер на арешт путіна, який видав Міжнародний кримінальний суд, є важливим офіційним кроком на шляху усвідомлення та визнання міжнародною спільнотою того, що головною метою росії у цій війні є знищення української нації. Сьогодні без належного покарання рф за дер­жавний геноцид українського народу ми не зможемо далі втримувати світовий порядок, й історія матиме можливість повторюватися.

Міністр юстиції Денис Малюська лаконічно пояснив, що геноцид — звичайна практика російської імперії стосовно України. Але вперше в історії ми заходимо в юридичну площину, де йдеться не про констатацію історичного факту, політичну заяву, а юридичний факт, який може бути підтверджений у суді. 

«У нас є шанс закріпити факт геноциду юридично. Для росії це повинні бути кримінально-правові наслідки у вигляді вироку» — резюмував міністр.

Присутній на зібранні новообраний міністр освіти Оксен Лісовий сказав, що це перша подія, в якій узяв участь як чиновник. Тема Голодомору настільки багатопланова, цей злочин настільки складний у розслідуванні, а його наслідки невимірювані, що для науковців і суспільних діячів це робота на століття. Неможливо оцінити втрати нації від цього злочину, адже ресурс ненароджених дітей оцінювати вкрай важко.

«Важко оцінити й те, що ми втратили навіть у плані тих людей, які пережили Голодомор, рабство, руйнування гідності, руїну побуту, те, наскільки вони були зламані психологічно, наскільки вони були роз’єднані. А як оцінити той рівень недовіри, який сформувався внаслідок усіх цих дій у нашому суспільстві? Ці наслідки ми несемо досі. Цей «подих Влааса» буде пульсувати в нас іще дуже довго, пронизувати наше тіло болем, і єдиний шлях позбавитися цього — це юридична кваліфікація всіх злочинців. Розслідування всіх злочинів до самого дна. Інакше ці ментальні травми постійно гальмуватимуть наш поступ уперед.

Система освіти повинна формувати в людині такі інструменти, які дозволятимуть не тільки знати про злочини, розуміти факти, цифри, події, їх послідовність та взаємозв’язки,  ми ще й маємо дати історичну пам’ять на емоційному рівні. Наша молода людина повинна розуміти біль, який пережили її предки.

Голодомор повинен бути осмислений кожним громадянином України. Всі трагедії України є наслідком маленьких компромісів, слабкості, боягузтва кожної окремої людини. Не готовності боротися, проявити позицію, а готовності поступитися своєю гідністю», — додав голов­ний освітянин.

Заступник секретаря РНБО генерал Хомчак, звертаючись до присутніх, зауважив: «Сьогодні ви виконуєте надважливу роботу, пов’язану з дослідженням злочинів, які скоює росія на території нашої держави. Відомо про понад 8 тисяч убитих мирних осіб, з яких 466 дітей, депортовано до рф понад 19 тисяч дітей, масово застосовуються тортури на всіх окупованих територіях до нашого населення, знищується інфраструктура. Відбуваються всі ті дії, які говорять про те, що росія не бачить нас як державу, націю й її основна мета — нас знищити».

Голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців Олеся Стасюк зауважила, що повномасштабне вторгнення невипадково збіглося з ушануванням 90-х роковин Голодомору-геноциду, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом. Зараз кремль знову вчиняє геноцид українців на очах у всього світу.

«Чому сьогодні, як і в часи леніна-сталіна, з кремлівських кабінетів лунають заклики й накази убивати українців, нищити основи існування української нації. Відповідь очевидна: зло змогло повернутися лише тому, що не було своєчасно покаране.

Росія завжди розглядала Україну як головний об’єкт своєї геноцидної політики. Це було пов’язано з тим, що, заперечуючи право українців на існування та винищуючи їх, кремль захоплював українські землі, привласнював культуру й історію нашого народу. Існування російської імперії включно з її комуністичним періодом неможливе без України. Саме тому  періоди прямого фізичного винищення українців москва чергувала з умовно мирними періодами, коли вчиняла геноцид культурний, духовний і моральний. У ті часи, коли сила українського опору русифікації зростала, кремль знову вдавався до фізичного знищення» — констатувала історикиня.

«Найбільшою помилкою демократичних країн світу в XX столітті стало те, що вони не засудили комуністичний тоталітарний режим, який знищив у 1932—1933 роках під час Голодомору 10,5 мільйона українців. Тим самим проблема була перенесена в XXI століття», — додала Стасюк.

Голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору Володимир Сергійчук розпочав з того, що нагадав, як після Переяславської ради 1654 року, коли московські радники з’явилися в Україні як ніби союзники в боротьбі проти Речі Посполитої, вони взялися викрадати все, що могли потягнути. Важливим трофеєм для них уже тоді стали українські діти.

«Особливого цинізму набуло фактичне викрадення юних душ під час Голодомору 30-х років, коли саме на дітей був спрямований найбільший удар москви. Тих із них, кого не змогли заморити голодом, намагалися зробити яничарами в майбутньому, відповідно перевиховати, вирвавши з дитячої душі українське єство.

Тих же дітлахів, які в пошуках хліба діставалися московщини, але не могли говорити чужою їм російською мовою, примусово повертали в Україну на голодну смерть. А взагалі, понад 4 млн українських дітей загинуло тоді в страшних муках. Те, що було зроблено з нашими дітьми у 1932—1933 роках, — це страшний злочин, і смертність дітей — головна складова геноциду тих років.

Нині ті тисячі примусово вивезених окупантами українських дітей, з яких хочуть зробити яничарів, для нас — велика небезпека. Ми можемо їх втратити назавжди. Як і в попередні століття, складовою московського геноциду українства в сучасній російсько-українській війні залишається знищення наших дітей», — з гіркотою додав шанований історик.

Закінчення
в наступному номері «УМ».

ОКРЕМА ДУМКА

Свої враження від конференції висловив її учасник, меценат, член Міжнародної асоціації дослідників Голодомору Євген Сур, зауваживши, що програма «круглого столу» справила позитивне враження і що не можна розглядати тему Голодомору окремо від усіх історичних фактів, які нам відомі. Треба досліджувати час зародження московії як держави.

«Ми знаємо такі факти, як переселення еліт Новгорода, Пскова, а хто не підкорювався й не переселявся — були знищені. Це було знищення посполитих людей, свідоме перемішування й нав’язування своєї московської ідентичності тим слов’янським народам, яким не пощастило бути першими.

Тому, вивчаючи таке ставлення до інших народів, ми інтерполюємо все це на себе. Українці, на жаль, — сусіди московитів, і одні з найчисельніших. Ставлення московії до нас ідентичне її ставленню до поляків і білорусів. Адже білоруси, на їхнє нещастя, опинилися в межах імперії повністю, на відміну від поляків і українців.

Голодомор завдав такої травми, яка зберігається поколіннями. Я знаю з розповідей батька, якому в ті жахливі часи було три роки, — він бачив на вулиці мертвих, попухлих людей. Розповідали мені й бабуся, але найбільше — дядько. Він водив і показував, де лежали люди, й наказував: «Ти ніколи не забувай те, що я тобі розповідав і показував».

За радянських часів також знав багато фактів, зокрема по Конотопу: як відправляли літерні потяги з тілами загиблих у бік Казахстану», — пригадує Євген Сур.

Пан Євген додав, що для його сивочолого покоління треба не просто формально щось розповідати молодому поколінню з історії, адже, якщо ця інформація  не потрапить в їхні серця і голови — мало що вийде. Молоді треба довести, що між нами й росіянами — величезна прірва: культурна, етична.

Меценат, член Міжнародної асоціації дослідників Голодомору Євген Сур

«Загалом, що треба українцю? Кожен із нас мріє, щоб нас не чіпали! Ми ось такі: у нас є свободи, стремління до праці, бізнесу, кохання, але не до війни. Якщо ж узяти «їх», то в них у голові — імперія. А прикметником визначати свою належність до нації — ніде у світі іншого такого прикладу немає. 

Що означає «русскій»? Це фактично представник будь-якого з народів, які населяли ті території. Основний етнос — це миряни, те, що, власне, й утворило москву. «Русскій» — це той, хто відмовився від власного коріння, мови і культури й перейшов на вигадану церковнослов’янську з їхнім діалектом.

Вони взяли монгольське право за основу — право сили. Монголи почали їх першими використовувати як збирачів податків, як загороджувальні загони — це ж звідти йде.

Ми зазнали величезних втрат під час війни за незалежність, потім культурний розстріл — росіяни провели українізацію, виявили всіх палких патріотів і знищили. А далі голод тридцятих, Друга світова — нам ще треба досліджувати геноцид нашого народу в той період. Німці йшли зі злочином проти єврейства, циганів із заходу, а ці знищували всі засоби існування зі сходу, відступаючи.

А ще ж українці були в штрафбатах, а їхні — в загороджувальних загонах НКВС. Далі знову голод, потім прийшов Хрущов, який змінив політичну тактику — замість геноциду й тотального знищення проводив етноцид, лінгвоцид. Коли всі ключі до нашого майбутнього будуть у москві, то нас нічого доброго не чекає.

У сьогоднішніх доповідях, на жаль, звучало багато претензій до Заходу. Але треба розбиратися в собі: у нас не сформульовані юридичні претензії до росії, ми самі часто-густо не вводимо санкції, у нас є великий бізнес, пов’язаний із рф, але він не робить жодної заяви.

Це доводить факт, що вони сидять на двох стільцях. Є двадцять найбільших бізнесменів, які їздять на яхтах, мають літаки, але чомусь не роблять публічних заяв про підтримку армії. Наприклад, чому Ахметов у тіні? Він має перший кричати, продати свій універмаг на Хрещатику й передати армії озброєння.

Вибір за українцями. Влада також має публічно висловитися з усіх порушених на цій науковій конференції питань. Присутність на сьогоднішньому «круглому столі» владних представників дає можливість у майбутньому викристалізувати позицію, сформулювати всі ті вимоги. На мою думку, вимоги України прості: репарації, права українців у росії, покарання винних, повернення всієї нашої культурної спадщини — архіви, все, що було вивезено в незаконний спосіб», — резюмував пан Євген.