Зі стільцями, бойлером і скандалом: як ченці УПЦ МП виїжджають із Києво-Печерської лаври

Сьогодні (29 березня) московські ченці УПЦ повинні остаточно залишити келії Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Втім їхній вихід за ворота православної святині може розтягнутися в часі.

Причина не політично-релігійна, як передбачалося раніше, а суто житейська. Насельники, що колись свідомо зріклися світських благ заради служінню Господу, надто обтяжили свій духовний подвиг земним майном.

Аби вивезти все добуте й намолене, їм забракло кількох тижнів.

Можливо, збиралися б і довше, влаштовуючи мітинги своєї пастви вперемішку з російськими ракетними обстрілами, але в їхній незаконно збудованій трапезній сьогодні дійсно підгорає.

Обшуки, проведені правоохоронцями в цьому та інших приходах московського патріархату, виявили таку кількість порушень законодавства, що попівство ризикує змінити свої багаті келії на аскетичні камери. Краще дійсно піти добровільно.

«Вивозили бойлери, столи і все інше»

Намісник монастиря Свято-Успенської Києво-Печерської лаври митрополит Павло записав відеозвернення, у якому озвучив свою причину затягування від’їзду ченців за святі ворота.

«Нам дали два тижні — до 29 березня — щоб ми виселилися з обителі, — сказав він. — Ми не зможемо цього зробити з будь-якої причини. Тому що за 35 років братія зробила все, щоб упорядкувати життя обителі та паломників... У нас просто немає місця, куди це все (кухні, пральня) вивезти, а ми не маємо наміру щось залишати».

Ці аргументи міністр культури та інформації Олександр Ткаченко називає щонайменше дивними, адже монастир — не приватне підприємство. Усе майно, яке ченці наразі вивозять, було придбане за кошти прихожан.

«Тому сьогодні з машинами, які від’їжджають, треба ще розбиратися, — вважає він. — Адже люди донатили кошти на Лавру, а не окремо Павлу чи Антонію».

Але голов­не при цьому, аби разом із бойлерами, стільцями та пральнями насельники не прихопили і музейне майно заповідника «Києво-Печерська лавра», який 10 березня розірвав з ними договір про безоплатне користування храмами та іншим майном, що є державною власністю.

До речі, це рішення державної установи глава УПЦ МП митрополит Онуфрій назвав несправедливим. Він каже, що у 1988 році його церква отримала у користування буквально «груду розвалин» і за цей час встигла повністю відбудувати святу обитель.

Але ці аргументи важко назвати чесними. Як «УМ» вже повідомляла, ченці монастиря, наприклад, активно приписують собі відбудову Свято-Успенського храму лаври, який насправді повернули з небуття кращі фахівці країни, причому за державні кошти.

До того ж упорядкування обителі було основною умовою передачі його УПЦ МП у безоплатне користування, оскільки держава не брала з церкви за оренду жодної копійки.

«Йдеться про територію, що сягає близько 20 гектарів, — прокоментував ситуацію ексголова юридичного відділу УПЦ, адвокат Валентин Волинець. — Тоді ж ішлося про безоплатне користування не лише приміщеннями, а й землею. Отож якби держава виставила справжню вартість оренди, то вони б самі звідти втекли. Загалом ці священники так «загралися», що вже не шанують ні світських, ні Божих законів. Не чують, не відчувають і не дотримуються».

Дві тисячі квадратних метрів злочину

Монастир, з якого зі скандалом виселяються московські ченці, вважаючи його замалим не своєю власністю, розташований на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Співіснування двох установ на одній території регламентують наразі два правові документи.

У 2013 році уряд Миколи Азарова передав монастирю 79 об’єктів Нижньої­ Лаври у безоплатне і, як вважають самі ченці, безстрокове користування.

А ще через три роки заповідник вручив монахам право на користування Успенським собором і Трапезною церквою. Остання угода мала конкретні часові межі — до 31 грудня 2022, а тому наразі втратила свою актуальність.

Та й юридичний термін «безоплатне та безстрокове користування», яким наразі козиряє УПЦ МП, немає нічого спільного з повним відчуженням майна. Тобто уся територія древньої лаври і надалі залишається саме державною, а не монастирською власністю, про що підприємливий намісник Павло вже почав забувати.

Аргументи про підняття обителі з руїн теж не витримують жодної критики, оскільки саме будівельна діяльність братії може стати причиною порушення не однієї кримінальної справи.

Як тільки у 1994 році намісником обителі був призначений приходський чернець Павло (Лебідь), тут почалося активне знищення автентичності Нижньої лаври та перебудова у псевдонео­московському архітектурному стилі пам’яток національного та місцевого значення.

Заподіяна шкода історичній перлині світового рівня вражає цинічним невіглаством. Без жодного натяку на професійну реставрацію тут «врятували» чотири вхідні брами до галерей, що ведуть у двори Ближніх і Дальніх печер.

Знищили унікальні настінні розписи в Аннозачатіївській церкві та інших храмах, а також здерли до цегли автентичні фрески старовинної церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах.

Цей список можна продовжувати далі, доповнивши його кричущим фактом про незаконне (і, фактично, злочинне) зведення на території обителі новобудов загальною площею дві тисячі квадратних метрів. Уся ця підприємлива діяльність митрополита Павла не лишилася непоміченою, тому Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» ледве не виключили з переліку ЮНЕСКО.

Скандал вдалося владнати не інакше як завдяки небесному «протекторату», але навіть після цього державні органи влади не притягли монастирське священноначалля до бодай якоїсь відповідальності.

Одна з трапезних лаври.
Фото Obozrevatel.

До речі, своїм будівельним невіглаством митрополит Павло перевершив навіть безбожних руйнівників радянського періоду. Як повідомив «УМ» Валентин Волинець, більшовицька влада свого часу перетворила лавру на соціальне містечко.

Простіше кажучи, монастирські келії тут використовували як звичайні гуртожитки, де люди створювали сім’ї, народжували дітей. На якомусь етапі цієї суто мирської історії виникла потреба звести дитячий садок, що став єдиним приміщенням, яким концептуальні атеїсти зважилися порушити автентичний простір історико-архітектурної пам’ятки. Пізніше у так званому 70-му корпусі облаштували книгосховище, а згодом резиденцію предстоятеля УПЦ.

Водночас будівельна спритність митрополита Павла не тільки порушила законодавчі приписи статті 17 «Закону про свободу совісті і релігійної організації», що має стати предметом для розгляду у суді, а й непристойно засвітила суто людські уподобання братії.

«У монастирі проживає 200 насельників, — каже Валентин Волинець, — а помпезну Трапезну залу з порушенням законодавства звели на 300 осіб. Навіщо? А щоб проводити ювілеї та святкові заходи. І це притому, що монахи, приймаючи чернечий постриг, змінюють ім’я і не святкують дні народження. У них є лише день імені».

Валентин Волинець також вважає, що кримінальну відповідальність за порушення згаданого закону наразі мають понести не лише намісник монастиря, а й керівники національного заповідника, адже саме за їхнього терпеливого мовчання святу обитель ченці перетворили на будівельно-бізнесовий майданчик.

Боровся з цим правовим безчинством лише колишній гендиректор заповідника Сергій Кролевець, але намісник монастиря домігся, аби його замінили на більш поступливого чиновника.

Свою схильність до експансії митрополит Павло не лише не приховує, а й відверто нею пишається. Скажімо, у 1988 році під монастир держава віддала винятково Дальні печери, але вже у 2013-му «квартиранти» захопили всю Нижню лавру бійцівським способом. «Адже ви знаєте, як ми відстоювали кожен об’єкт, — цитує витяг з його інтерв’ю Obozrevatel. — Ми їх просто відбирали, і я цього не приховую».

Гори, гори, моя свіча

Не приховує намісник і масштаби свого прибуткового бізнесу. У монастирській стіні тут облаштували власний свічний заводик, а над церковним садом — керамічні майстерні.

В окремому корпусі шиють повний набір церковного одягу, підторговуючи заодно тканинами як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. Ще в одному приміщенні розташували пекарню, де печуть паски, проскури та хліб на сучасному імпортному обладнанні.

Біля в’їзду до Нижньої лаври кують з нержавіючої сталі та міді церковні бані, хрести і шпилі. Є тут також сучасний готель, іконописна і столярна майстерні, а також трапезні з гарячими обідами і холодними закусками.

Причому всі підрозділи монастирської промислово-побутової зони облаштовані так вправно, професійно і добротно, що митрополиту Павлу не вистачить жодних сліз, аби оплакати непоправну втрату. Створював же усе це святий (Господи, прости!) владика як для себе. І що тепер?

А найцікавіше те, що поштовхом до виселення московських священників стало не злочинне будівництво та їхня неприхована любов до мерседесів, а звитяжна діяльність на руку країни-окупанта.

Після обшуків у цьому та інших монастирях і храмах УПЦ МП співробітники СБУ виявили таку кількість доказів їхньої агентурної співпраці з кремлівськими кураторами, що братії стало вигідніше поїхати з миром без влаштування показових протестів своїх мирян.

Акції з несамовитим воланням віруючих, звісно, планували, але вчасно прийшли до тями, вдовольнившись роликами про жорстоке видворення ченців. Втім і тут щось пішло не так. Митрополит Павло так жалібно тужив на камеру за бойлерами та пральнями, що не вписався в жоден ідеологічний темник московських пропагандистів.

Водночас звіт СБУ після перевірки багатьох промосковських приходів навіть коментувати складно. Тут виявили георгіївські стрічки, російські паспорти, «руськомірську» пропагандистську літературу, методички щодо вправного промивання мізків парафіянам, прапори новоросії, перепустки «федеральних радників» рф, тексти молитов за росію і навіть колекцію ікон, які орки поцупили з будівлі почесного консула Литовської Республіки під час окупації Херсона.

У Роменській єпархії виявили клірика з партквитком Комуністичної партії СРСР, а в одній із церков УПЦ МП на Харківщині — сухпайки російської армії. Вишенькою ж на торті можна вважати відверту нацистську символіку та …«вчення» про сатанізм.

Словом, ця потужна агентурна мережа, прикрита свічними заводиками, ще ніколи не була такою близькою до остаточного провалу.