Пронизані Коломойським: чому кадрова політика Зе-влади є катастрофічною для України

Дні проходять, кінця війні не видно, невдоволення росте не лише в тилу, а й на фронті, й у влади знову постала потреба на чомусь хайпувати, бо яйця «боневтікості» вже не злітають.

Міністр оборони Резніков нещодавно вирішив зробити оптимістичну заяву, що війна з росіянами закінчиться в цьому році й перемовин з путіним не буде. Тобто, доморощені нострадамуси знову кидають нову поживу.

Однак вбачається, що ми можемо ще не один раз стати свідками гучних скандалів і рано чи пізно Резнікова віддадуть у руки електорату.

Уже одним тільки заступником Резнікова, котрий набив диван готівкою, справа може не закінчитись.

Водночас ми розуміємо, що Резнікова привів Єрмак, Єрмака привів Зеленський.

Тиск на військових

До речі, показовим, що пояснює всю яєчну кухню оборонного міністра, є факт появи в політиці Олексія Резнікова.

Свого часу він пройшов до Київської міськради у складі опозиційної сили до партії Черновецького — «Європейської партії» Миколи Катеринчука (!).

І буквально на другий день після проходження до столичної міськради ця група депутатів, подейкують — за великі гроші, злила свої голоси в астральну чорну діру Льоні-космоса.

І от з такими керівниками оборонного відомства неважко главі ОП Єрмаку вибудовувати тоталітарну систему по типу росії. Диктатура в державі вже сформована. І є певні чіткі ознаки.

На цьому тлі вибудовується загрозлива тенденція із зануренням української армії, наших захисників у «чорне тіло»: усувати бойових офіцерів у тил за висловлену правду, позбавляти премій, приймати поза спинами солдатів у той час, коли вони воюють, закони, що придушують їхні права й свободи, і таким чином викликати в них зворотну реакцію.

Що це — боротьба за владу, аби відірвати електорат від військових, чий рейтинг невпинно росте? Чи тут є російський слід?

Дійсно, «зелене шапіто» лякає сьогоднішня захмарна підтримка військових — 97% рівень довіри українців до своєї армії. І якщо будь-яка партія, котра виставить у перших списках не фейкових «оборонців Таїланду» типу Колі-котлети або «героїв ужгородського котла», а справжніх сьогоднішніх захисників, котрі щодня на полі бою жертвують здоров’ям і життям, то абсолютно логічно вона матиме максимальний рівень підтримки.

У 2014 році, до речі, так узяв свої високі прохідні бали до ВР «Народний фронт». Партійна структура, котра не мала певної історії, була створена за кілька місяців до виборів, отримала високу підтримку, перевищивши результат уже обраного українського президента.

Кадри вирішують... нічого

Отже, в країні почався кадровий голод. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба оголосив конкурс на зайняття вакантних дипломатичних посад. Це вважається нормальною світовою практикою.

Але в Україні це ускладнено тим, що треба бути причетним до чинної влади, якість котрої викликає сумніви.

А до неї обов’язково треба бути лояльним. Це є єдиним критерієм при оцінці здібностей і професійності того чи іншого кандидата на високу посаду у владі. І це ганебно.

Водночас у нас дуже часто нехтують фахівцями високого рівня, яким не дають можливості долучитися до української дипломатичної служби чи інших напрямів роботи, хоча в них є таке бажання, але немає особистої відданості ОП і Єрмаку.

Як-от у колишньої генпрокурорки України Ірини Венедіктової, яка насолоджується роботою у Швейцарії за те, що здала свій пост куму Єрмака без бою.

Катастрофічність кадрової політики ускладнена війною.

Скажімо, в той час, коли польські ЗМІ щодня розповідають про жахіття нашої війни, з катуванням і всіма звірствами кацапів, в Україні відмовляють в акредитації іноземним журналістам, котрі показують і розказують усе без купюр і цензури, бо, на думку нашої влади, — занадто відверто.

А омбудсмана із захисту прав людини Людмилу Денісову звільняють за те, що вона відкрито на увесь світ розповідала страшну правду про знущання окупантів, ґвалтування жінок і дітей. Водночас канал «єдиних новин» показує відполіровану картинку, надягаючи на глядачів рожеві окуляри.

Здебільшого там усе — про патрона. І навіть про справжніх героїв-військових розповідають набагато менше, ніж про діячів офісу президента — Подоляка та Єрмака, котрі є абсолютними рекордсменами за кількістю згадок на цьому «єдиному марафоні».

Особливий статус Коломойського

Українська влада не використовує всі канали комунікації, щоб висвітлювати різноманітні страшні злочини рф проти України. Немає в ефірі бодай періодичної інформації від правоохоронців на цю тему.

Напевне, тому, що їхню діяльність спрямували в інше русло — на захист олігарха Ігоря Коломойського від тих, хто зважився закрити йому можливості до тривалого обдирання українського бюджету.

Усе, що сьогодні більш-менш оприлюднено в царині розслідувань, — це звинувачення тих, хто почав робити справжні реформи. І це — виклик свідомості й здоровому глузду.

Отже, щодо тих, хто взяв на себе відповідальність змінити ситуацію у таких напрямах, як: Нафтогаз — Андрій Коболєв, морські порти — Андрій Пивоварський, Міжнародні авіалінії України — Євген Дихне, відкривають кримінальні справи. Бо вони суттєво обмежили апетити «слуг» та Коломойського й інших українських олігархів, котрі десятиліттями використовували ці сегменти економіки як годівницю.

Аналітик і дипломат Дмитро Чекалкін зазначив, що за всі роки існування «Нафтогазу» він ніколи не був прибутковим, за винятком періоду, коли його очолював і зробив рекордно прибутковим Андрій Коболєв.

Але ж енергетична сфера, зокрема «Нафтогаз», апріорі мала б бути головним наповнювачем українського бюджету, а він і до, і після Коболєва показував величезні збитки.

Так само й Андрій Пивоварський, котрий у 2014–2016 роках розпочав реформи транспортної галузі, узяв на себе відповідальність і зробив прибутковими українські порти.

До того їх використовували п’явки — представники структур наших олігархів, котрі витягували увесь прибуток, і робили всі наші морські гавані збитковими. За такий виклик структурам Коломойського йому сьогодні висувають звинувачення і намагають ув’язнити.

Те саме стосується й керівника авіакомпанії Міжнародні авіалінії України Євгена Дихне. Відкривши дорогу лоукостам — авіакомпаніям, що заробляють не на високих цінах за політ, а на кількості перевезених пасажирів, — він суттєво перекрив кисень тому ж Коломойському.

Всі урядовці, котрі кидали виклик людині, яка є, за свідченням американських правоохоронних органів, оператором найбільшої оборудки з відмивання брудних коштів за всю історію світової банківської системи, Ігорю Коломойському, опинились під прицілом наших правоохоронців.

Не проти корупціонерів сьогодні оголошують кримінальні справи, а проти тих, хто реалізував зміни в системі на користь держави.

Варто також згадати історію ексглави Нацбанку Валерії Гонтарєвої, котра провернула надскладну операцію з націоналізації ПриватБанку, за що їй і підпалили хату. А якби вона цього не зробила, то вже давно міг би бути колапс усієї банківської системи України.

І саме це — виведення Привату за межі нашої держави, що могло зруйнувати всю банківську систему, — й було предметом шантажу Коломойським усіх президентів, коли вони відмовляли йому в задоволенні чергової «хотілки».

Принагідно згадаймо, що зі спаленої хати Гонтаревої, «95 квартал» часів Зеленського зробив яскравий перформанс.

Сьогодні ж обурює, що будь-яке тикання носом у те, що відбувається не так, влада називає російським ІПСО. Невже вона думає, що суспільство сьогодні готове спокійно ковтати всі ці корупційні скандали і відмивання головних присосок бюджету України?

І це закладає міну уповільненої дії в кадровий потенціал держави, бо хто сьогодні зважиться піти захищати інтереси держави й кидати виклики Коломойському, Пінчуку чи Ахмєтову, якщо за це в перспективі може загрожувати кримінальна справа і спалений будинок?

Операція «неначасі»

То чого ж Зе «не дозволяє» Бєні виїхати на «лікування» у США? Бо він там має відсидіти декілька пожиттєвих термінів? Транзакція, яку розслідують слідчі в Америці, становить 549 млрд доларів.

Цікаво, скільки ж сплачують у нас грошей блогерам і провідним каналам, аби вони не згадували прізвище Коломойського? Отже, на чималу нинішню небезпеку накладаються ще й величезні таланти й можливості Коломойського, і разом вимальовується бомба сповільненої дії під майбутнє нашої держави.

Адже Коломойський раніше коментував, що росія дасть 100 мільярдів доларів, потім — 200 (до речі, покійний жириновський називав уже вдвічі більшу суму). А в інтерв’ю західній пресі Бєня цинічно казав, що нам росія дасть гроші — й «ми забудемо кров». Він створив ситуацію, з якої немає легкого виходу.

Справу про гроші, вкрадені в українських громадян через схеми «Нафтогазу», Укрнафти та ПриватБанку, вже впродовж п’яти років розслідують 100 американських слідчих у п’яти американських штатах.

Зеленський не може видати його органам, тому що, схоже, тоді він сам стане учасником глобальної кримінальної справи. Свого часу була на слуху інформація, що саме через його офшорні компанії проходило відмивання цих грошей.

І можна уявити, яка ще, крім цих оборудок, кількість компромату є в Коломойського. Тому видати його американцям — це поставити під знак питання своє майбутнє, особливо коли президентство стане спогадом.

Зрештою, ми зараз тут, в охопленій війною Україні, маємо ту саму формулу, котра в росії була популярна в середині нульових: «У нашій країні задоволені дві категорії громадян. Перша — ті, хто в долі, і друга — ті, хто не в курсі».

За рахунок численних оборудок «великого крадівництва» та вкрадених сотень вагонів іноземної «гуманітарки» кількість тих, хто в долі, в Україні невпинно зростає, а за рахунок єдиного «бєнямарафону», чи, як його ще називають, «телемарафету», доля тих, хто не в курсі, також тримається у межах тих самих славетних 73%.

Причому якщо раніше фінансування цих антиукраїнських, олігархічних каналів Коломойського, Медведчука, Пінчука, Ахметова відбувалося з їхніх власних кишень, хоч і з вкрадених у нас грошей, то тепер цей «єдиний бєнямарафон» фінансується безпосередньо з кишень українських платників податків і опосередковано — з кишень американських та європейських платників податків як допомога наших західних партнерів.