Брати по духу. Чи стоїть Грузія на порозі швидкої зміни прокремлівської влади?

У Грузії нарешті здетонувала чергова московська законодавча «вибухівка», одна з тих, котрими нашпигував кремль країну, просунувши до влади своїх ставлеників.

Наразі законопроєкт про «іноагентів», за яким мали б пресувати всіх, хто за демократію, вивів на вулиці Тбілісі, Батумі та Кутаїсі протестувальників, аби повернути ті цінності, котрі грузини втратили внаслідок приходу до влади кремлівських прихвоснів. Парламент Грузії відкликав цей закон.

Однак цей вуличний протест на вулицях Тбілісі був давно очікуваним. Адже грузинське суспільство під тиском проросійської адміністрації, зокрема тіньового президента, олігарха й найвпливовішого політика Грузії Іванішвілі, скочувалось у лоно росії. І нарешті проявився справжній грузинський характер у здебільшого молодого покоління грузинів.

Чимало аналітиків сходяться на думці, що влада Грузії пішла на поступки саме тому, що не мала іншого вибору, бо їй протистояло молоде покоління. Незважаючи на те, що протягом двох діб силовики громили молодь, вони нічого не добились.

З іншого боку, й грузини отримали свій урок і розуміння, що правляча партія «Грузинська мрія» реагує лише на мову сили і мордобій.

Ці акції грузинського народу з точки зору перспективи масштабніші, ніж це видається на перший погляд.

Вони можуть привести до повалення кремлівського режиму, визволення з в’язниці Саакашвілі, повернення Грузії на шлях демократії, котрий вона починала ледь не першою на пострадянському просторі, якщо будуть виконані певні умови.

Водометами по демократії

Нагадаємо, 7 березня парламент Грузії ухвалив у першому читанні законопроєкт про «іноземних агентів», який фактично наслідує аналогічний російський закон і суперечить проєвропейському прагненню грузинів.

Унаслідок цього на вулицях столиці Грузії з’явилося понад 15 тисяч людей. Проти мітингувальників застосували водомети. У деяких місцях демонстранти збудували барикади з лавок та сміттєвих баків.

Крім того, під час протестів люди приносили з собою прапори України, слухали українські пісні та скандували «Слава Україні!». Згодом парламентська більшість партії «Грузинська мрія» пішла на поступки і «провалила» вже ухвалений у першому читанні проєкт закону «Про прозорість іноземного впливу».

Однак це не зупинило грузинів. Учасники акції знову зібралися ввечері 9 березня з вимогою до проросійського уряду піти у відставку та провести дочасні вибори, аби досягти «гарантованого прозахідного курсу Грузії».

За ширмою США не сховатись

Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі в цей час перебувала у США. З нею для обговорення скандального законопроєкту про «іноагентів», що спричинив масові протести у Тбілісі та інших великих містах, зустрічався радник президента США Джейк Салліван.

На сайті Білого дому йшло­ся, що сторони обговорили останні події в Грузії та «підкреслили спільний інтерес їхніх країн до євроатлантичної інтеграції Грузії. Салліван та Зурабішвілі обговорили підтримку єдиного та інклюзивного підходу до досягнення реформ, необхідних для отримання Грузією статусу кандидата на члени в ЄС».

Також радник Байдена і президентка Грузії щодо скандального законопроєкту грузинської влади про «іноагентів» зазначили, що він може «перешкодити важливій роботі сотень грузинських громадських організацій», і привітали нещодавнє рішення уряду відкликати відповідний законопроєкт.

І весь цей офіційний фасад для Америки та Заходу абсолютно не в’яжеться з реальним станом справ у Грузії та діями грузинської влади, й не лише через намагання протягнути антидемократичний промосковський закон, а й через показовий для всього світу факт: у в’язниці влада свідомо зживає зі світу експрезидента Грузії, котрий став символом боротьби з корупцією у багатьох країнах, — Міхеїла Саакашвілі.

«Незважаючи на те, що президент Грузії Саломе Зурабішвілі, перебуваючи в США, заявила, що вона підтримує протести, що вона накладе вето на законопроєкт про іноземних агентів, котрий ліпить такий статус на кожного, хто може відкрито оцінювати антидемократичні дії влади й отримує підтримку Заходу, це не справило великого враження, — каже американський політик-республіканець Борис Пінкус.

— Бо Зурабішвілі — з цієї ж промосковської банди. Вона була просунута на свій пост тим же Іванішвілі. І вона мала б не заявляти з вулиць Нью-Йорка, що вона підтримує протестантів, а в той же день вилетіти до Грузії і бути в перших рядах незгідних із антидемократичним законом. А де вона була до того? Чому не очолила опозицію, котра вимагає повернення до тих цінностей, заради яких була здійснена грузинська революція під керівництвом Саакашвілі?».

Водночас Борис Пінкус звинувачує в недопрацюванні на грузинському напрямку американську дипломатію.

«Усе, чого добився на посту президента Грузії Саакашвілі, згодом пішло в прірву. І все це відбувалось відкрито на очах Америки, з боку якої не було гідної реакції на скочування Грузії, — вважає політик. — Навіть коли посадили Саакашвілі й почалось відверте знущання над ним, спрямоване на те, щоб він не вийшов ніколи із в’язниці, Америка мовчить. Але ж Саакашвілі ввійшов в історію усіх народів пострадянського простору: не будучи олігархом, не будучи замішаним в жодному корупційному скандалі, він зробив те, чого не очікував ніхто, особливо в Грузії, котра завжди «славилась» найвищим ступенем корупції на пострадянському просторі. Саме Саакашвілі вдалось вивести Грузію у перші ряди країн, котрі прагнуть демократії».

Принагідно варто зазначити, що сьогодні не лише Грузії, а й Україні дуже не вистачає, на жаль, покійного американського сенатора Маккейна, котрий був великим другом і українського, і грузинського народів. Таких палких політиків — прихильників Києва і Тбілісі — наразі не видно ні в американському конгресі, ні в нижній палаті.

Червоні лінії Іванішвілі

Отже, неформальним правителем Грузії вважається олігарх, колишній прем’єр-міністр Іванішвілі, його партія «Грузинська мрія», власне, саботує шлях до європейської інтеграції. Як стверджують грузинські аналітики, цей сірий кардинал має прямі зв’язки з путіним.

«Іванішвілі — великий російський бізнесмен. У нього, без сумніву, є зв’язки з кремлем. Він також один з акціонерів «Газпрому». І він дуже хитрий, — каже прес­аташе посольства Грузії в Україні 2005—2010 років, аналітик Бачо Корчилава. — Наразі він не сказав жодного слова щодо подій у Грузії. Але прийде той момент, коли йому доведеться висловитись. У нього зараз чимало проблем у Європі. Тому він грає в гру, котрою любили бавитися й українські олігархи: розкладати яйця у різні кошики. Путінське оточення не дуже задоволене тим, що грузинська влада пішла на поступки. Але це проблеми кремля. Важливо, що демократичний шлях розвитку, котрий обрали Грузія і Україна, смертельно небезпечний для режиму путіна».

Не секрет, що Іванішвілі має різні групи впливу в різних структурах, і він тестує, хто буде його порятунком. Там, де він відчує порятунок для себе, тих і буде підтримувати.

Те, що влада відкликала закон, означає, що Іванішвілі мав простір для маневрів перед москвою. За останніх 10 років він навчився майстерно маневрувати.

Однак після повномасштабного вторгнення росії в Україну все-таки його поле маневру звузилось.

Скажімо, щодо Міхеїла Саакашвілі. Відомо, що його у в’язниці отруїли, він виснажується, перебуває на межі життя. Якщо Саакашвілі помре у в’язниці, радикалізація суспільства зашкалить.

Після цього в Іванішвілі не буде жодного сантиметра для маневру на території цивілізованого світу. Його санкціонують і не впустять у західні країни, незважаючи на те, що він є громадянином Франції.

Єдиний простір, котрий у нього залишиться, — росія і путін. Грузинські аналітики стверджують, що, імовірно, зараз Іванішвілі веде торги з владою росії на випадок трагічної розв’язки з Саакашвілі. Водночас він не боїться Заходу настільки, наскільки боїться москви.

Іванішвілі дуже добре знає, що, перейшовши червону лінію перед Заходом, він втратить гроші, але, якщо він перейде цю лінію перед путіним, він буквально залишиться без голови.

Російський сценарій зневоднений

Грузинський опозиційний політик, колишній мер Тбілісі Гігі Угулава зазначив, що ситуація в Грузії була достатньо напружена ще до появи сумнівного законопроєкту.

«Цей закон став останньою краплею, тому що він убиває в людині громадянина. Відсутність громадянського суспільства ми бачимо на прикладі росії, — каже Гігі Угулав. — Молодь Грузії абсолютно не хоче повертатись туди, звідки 30 років тому вийшли їхні батьки, відірвавшись від агресивної, неадекватної, загарбницької росії. Але головне, що момент, коли влада відкликала цей закон, можна вважати початком розвалу проросійської «Грузинської мрії». І усім їхнім 78 депутатам грузинського парламенту довелось змотати котушку назад й анулювати цей ідіотський закон».

Чи є в цього протесту потенціал? Грузинські активісти добились відміни закону за дві доби, але для того, щоб відправити у відставку уряд, потрібно більше часу.
З іншого боку, є результат, котрого ніхто не очікував.

«Влада відступила, тому що побачила ту частину населення, проти котрої в неї немає жодних засобів. Проти молоді пропаганда не працює, тому що грузинська молодь узагалі не дивиться телевізор, — зауважує ексмер Тбілісі. — Але, щоб ці протести переросли в політичні аж до відставки уряду, — поки що немає потенціалу».

Звісно, для цього мають активізувати свою роботу політичні партії. А вони, як зазначають грузинські політологи, сьогодні не в дуже гарній формі. Головна політична сила «Національний рух» (партія Саакашвілі) розгойдана міжусобними чварами. Інші партії — малочисельні й також розрізнені.

Проте після цього витка треба перевести дух і йти далі, бо як тільки у партії Іванішвілі буде можливість повернути все назад — це буде зроблено. Тим більше що путін уже пропонував йому ввести війська в Грузію.

«Цей протест став яскравою перемогою для опозиції, котра останні два роки перебувала чи то в сплячці, чи то в загальмованому стані.

Цей протест не лише проти закону, а й проти приходу в Грузію типу російського правління. Аби повністю закрити це питання, необхідно, щоб прокинулись і активізувались усі опозиційні політичні партії», — вважає Гігі Угулава.