Гойдалка Парижа: від мінімального «тарифу» до усвідомлення рашистської загрози вільному світу

Для політичних кіл Франції початок повномасштабної війни росії проти України виявися неочікуваним.

Французька влада думала, що росія не буде воювати проти України.

Їхні експерти часто підкреслювали, що москва лише хоче вести переговори зі стратегічних питань.

Ставлення французьких лідерів до війни в Україні, позиції експертів та окремих ЗМІ щодо цього питання значною мірою пояснюються некомпетентністю французьких аналітичних кіл стосовно української зовнішньої політики, стану ЗСУ та менталітету українців.

Показовою є відсутність у Франції політологів-міжнародників та фахівців з політики України, які володіють українською мовою та здатні ознайомитися з українськими публікаціями історичного та політологічного характеру. Така ситуація спостерігається впродовж двох останніх десятиліть.

Водночас позиція Парижа: турбуватись, але не влізати — в перші дні війни в Україні пояснюється ще й тим, що у Франції діє достатня кількість російських агентів впливу, особливо у фінансово-банківській сфері, дотичній до центрів прийняття політичних рішень.

І починаючи з 2014-го вони активізували свої контакти з проросійськими політиками в Україні та взялися зав’язувати нові.

Цікаво, що їхній вибір упав на певним чином упізнаваних і укорінених у своїх сферах (освіта, культура, мистецтво, міжнародні зв’язки) фахівців із публічною твердою проукраїнською позицією.

За два-три роки до повномасштабного вторгнення ці агенти намагалися як перед українцями, так і перед впливовими політиками колективного Заходу скомпрометувати знакових і відомих фахівців української дипломатії, політиків, котрі доносили світу і грамотно обґрунтовували злочинність дій росії на території України з 2014 року.

І чимало з цих російських агентів у Франції ледь не погодинно знали деталі наступу, плану окупації Києва та України.

А коли стало відомо, що Гостомель не захоплений, Київ відбили і Харків чинить шалений опір, у декого з них була справжня істерика.

Французька влада і велика війна в Україні

З перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну у французькому політикумі склався майже однозначний консенсус щодо засудження агресії.

Будь-яке виправдання дій росії з боку лідерів партій вважалось би політичним суїцидом.

Але от уявлення про рівень підтримки, яку Франція має надавати Україні, в різних політичних сил досі дуже різне. Більшість опозиційних партій цілком задовольнило б «висловлення занепокоєння», тому політика президента Макрона, який поступово нарощує рівень допомоги Україні, наразилася на критику від опонентів.

Франція на початку повномасштабної війни надала Україні деякий обсяг військової допомоги, однак номенклатура устаткування, що пішло на оборону нашої країни, тримається у таємниці.

У березні 2022 року міністр закордонних справ Франції Жан-Ів ле Дріан підтвердив поставку «оборонного обладнання» та палива українським військам.

Водночас у захоплених ЗСУ російських танках були виявлені приціли французького виробництва, що свідчило про порушення санкцій ЄС і G7, впроваджених щодо росії.

Гасла, які можна почути і від правих, і від лівих, — «Франція не має стати співучасницею війни» або «Франція не має спустошити власні резерви», свідчать, що багато хто в Парижі боявся і боїться розлютити росію.

Не варто забувати, що й сам президент Макрон довгі місяці втовкмачував про необхідність «діалогу з москвою». Щоправда, згодом французький лідер нарешті збагнув, що Україна таки може перемогти, і припинив надзвонювати путіну.

Нічого не просіть у Франції

Отже, у Франції є прихильники політики протидії росії; є ті, хто сподівається, що з часом можна буде поновити діалог із москвою, та ті, хто приховано чи відкрито підтримує агресора.

Почнемо з лівих. Колишній прихильник путіна, крайній лівий Жан-Люк Меланшон, котрий, відійшовши від політичних справ, досі має великий вплив на французьку громадську думку, в інтерв’ю державному телеканалу на початку січня назвав стратегію російського президента «нікчемною». Той самий Меланшон рік тому застерігав від відправлення Україні зброї, аби не «сприяти ескалації».

Партія «Нескорена Франція», засновником і лідером якої тривалий час був Меланшон, на останніх парламентських виборах об’єдналася в Новий союз лівих разом із соціалістами та «зеленими», і спільної лінії щодо України ця еклектично-ситуативна політична сила досі не має. Соціалісти і «зелені» з самого початку виступали за відправлення Україні зброї.

«Нескорена» і комуністичне крило Нового лівого союзу завжди мали більш проросійську позицію. У цій ситуації прикро, що ініціативу на себе не беруть відверто проукраїнські «зелені», однак це пояснюється їхньою відносно слабкою позицією в рамках лівого союзу — 22 депутати проти 74 «нескорених».

На тлі невизначеності лівих набагато гучніше лунає критика правих. На партійному конгресі в грудні минулого року новим лідером «Республіканців» став Ерік Сьотті, який за чотири місяці до повномасштабного вторгнення закликав до «відбудови французько-російської дружби».

Після 24 лютого виступи політика стали менш провокаційними, але їхня суть не змінилася. Агресію він засудив і визнав право України боротися за свою безпеку. Ось і все. Солідарність за тарифом «мінімалка».

У вересні Сьотті заявив про необхідність «відновити діалог» із росією та висловив занепокоєння, що Франція може випадково стати «прямою учасницею конфлікту», якщо не «посприяє деескалації».

Якщо підсумувати, то, на думку Сьотті, Україна має боротися за свою суверенність, але бажано, щоб робила вона це власними силами і не просила нічого у Франції.

Крайні праві — усе за Фрейдом

Ситуація з крайнього правого флангу ще гірша. Перші пів року після початку повномасштабного вторгнення Марін Ле Пен в унісон з французьким політикумом засуджувала російську агресію і казала про необхідність підтримувати Україну.

Однак варто було минути двом виборчим кампаніям, президентській і парламентській, як лідерка ультраправих і давня прихильниця путіна як справжня велелюбна француженка (любов зла — полюбиш і кацапа) повернулася до звичної для себе риторики.

Зокрема, «що довше ми постачатимемо Україні зброю, то довше триватиме війна». Своїми випадами Марін Ле Пен чітко дає зрозуміти, що її політична сила боротиметься за те, щоб примусити Україну до переговорів на невигідних умовах.

Ігнорувати «Національне зібрання» стає дедалі складніше: з маргінальної сили у французькому парламенті крайня права партія перетворилося на другу за кількістю крісел опозиційну групу, а отже, у французькому електораті є запит на політику, запропоновану крайніми правими, і це далеко не найкраща новина для України.

Еммануель Макрон звинуватив основну опонентку в капітуляційній риториці та запевнив, що Франція підтримуватиме Україну стільки, скільки це буде потрібно. Насправді до 2027 року, адже саме тоді добіжить кінця його другий термін і він не зможе балотуватися знову. А Ле Пен буде готова утретє поборотися за президентське крісло.

Загалом у французькій політичній сфері панує чітке уявлення того, що війна колись закінчиться і з росією потрібно буде працювати знову. Саме тому жодна політична сила не закликає до повного розірвання відносин із москвою.

Швидше, всі зайняли вичікувальну позицію і намагаються не робити різких рухів, сподіваючись, що до наступних виборів, тобто 2027 року, усе «саме собою розсмокчеться» і тема війни вже не буде основною в передвиборчій кампанії.

Макрон — ключовий союзник

Найрадикальнішою в цьому контексті, хоч яким би дивним це видавалося, є позиція президента Еммануеля Макрона: він запевнив, що Франція залишатиметься з Україною до перемоги, та пообіцяв Києву збільшення поставок зброї, натякаючи на можливу відправку бойових танків Leclerc.

І хоча президент є центристом, вірним своєму політичному стилю, — коли потрібно вгодити всім і одразу, проте він залишається для України не таким уже й поганим союзником.

Пригадаймо, саме французькі слідчі прибули одними з перших навесні 2022 року, щоб допомогти в розслідуванні російських воєнних злочинів на території України.

З іншого боку, у Франції на той момент досить активно свердлили свідомість французів російські наративи про «постановочні відео» розгромленого й закатованого передмістя Києва. Тому французи вирішили дослідити все самі.

Переломним моментом у зміні політики Франції щодо України став візит французького президента Еммануеля Макрона до Києва в червні 2022 року. Тоді ж до української столиці прибули також канцлер Німеччини Олаф Шольц та президент Румунії Клаус Йоганніс.

Побачивши на власні очі жахіття від наслідків російської окупації міст і сіл довкола Києва, Макрон розпорядився посилити надання Україні військової допомоги. І влітку 2022 року Франція надіслала Збройним силам України самохідні артилерійські установки «Цезар», а українські військові досить швидко опанували цю зброю.

Французи переосмислюють Україну

«Французька політика перебуває в стані трансформації, бо Париж не був готовий до повномасштабної війни в Європі. Для них Україна — це Європа. І французькі політики не мають довготермінової стратегії ні стосовно України, ні стосовно росії», — зазначила кандидат політичних наук, старший науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАНУ Оксана Мітрофанова.

Водночас треба віддати належне французьким ЗМІ, де чимало текстів і телепрограм присвячені війні в Україні. Точка зору є переважно проукраїнською. Проросійських ЗМІ небагато, їх у Франції іноді забороняють.

Зараз французи переосмислюють Україну. Але лише внаслідок трагічних обставин війни росії проти України.

Французькі аналітичні кола і надалі робитимуть помилкові прогнози щодо України, допоки не усвідомлять необхідність самостійного й цілеспрямованого дослідження політичних процесів, політичної системи та внутрішніх особливостей української політики.

Така ситуація обумовлена суцільною відсутністю французьких фахових аналітиків, здатних читати українською та розумітися на тонкощах політичних процесів в Україні. Через це політику України досліджують колишні «совєтологи» та фахівці з політики росії, що обумовлює нерозуміння французами сучасних українських реалій.