У битві за Україну народжується нова еліта

01.03.2023

Питання, якою має бути еліта нової України, хвилює давно.

 

Якщо звернутись до класичних визначень, то поняття «еліта» походить із французької мови й означає «найкраще», «обране».

 

Італійські соціологи Вільфредо Парето та Ґаетано Моска були одні з перших, хто дав визначення цього терміна.

 

На думку першого, еліта — це люди, що отримали владу, другий стверджував, що це політично активні особистості, котрі орієнтовані на владу, організована меншість суспільства.

 

Відомий іспанський соціолог та засновник «теорії мас» Xосе Ортега-і-Гассет вважав, що еліта — це люди, які користуються в суспільстві високим статусом та престижем, багатством, мають інтелектуальну та моральну перевагу над масою, несуть відповідальність.


Але одним із перших, хто торкнувся питання еліт, був відомий політичний діяч та «лобіст» свого часу Ніколо Макіавеллі.

 

Він розглядав дер­жаву саме як результат взаємодії різних соціальних груп. Він стверджував, що владу в суспільстві не може здійснювати ні окрема людина, ні всі люди відразу.

 

Через що і з’являється організована меншість, яка править саме тому, що вона організована, а всі основні конфлікти розгортаються між елітами: меншістю, що утримує владу, і меншістю, що йде до влади. 

 

Пізніше цей феномен назвуть «циркуляцією еліт» та досліджуватимуть Парето та Моска.


Саме Парето казав, що успішний розвиток суспільства можливий лише при своєчасному оновленні еліт, наприклад включення наймобільніших представників із «неелітного» кола, або «контр­еліти», в еліту за методом «обрання» з боку панівної еліти.

 

В його концепції також говориться, що суспільство чекає застій та революція, результатом якої все одно стає заміна старої еліти новою.


Власне, це те, що в нас відбувається останніми роками й навіть зараз, у період повномасштабної війни.


Як виглядала українська еліта всі роки неза­лежності? Вона підпадала лише під одне визначення — боротьба за владу.

 

 Але ж представник еліти, або ж організованої меншості, як прийнято в цивілізованому світі, має носити в собі три складові: моральні якості, високий інтелект та творчий потенціал.


Якщо узагальнити ці складові, то виходить: представник еліти — розумний, освічений, здатний творити та розвиватися, з хорошою репутацією та моральними чеснотами громадянин.

 

Тобто не один громадянин, а група таких людей, схожих за морально-ціннісними, інтелектуальними та соціальними якостями.


Еліта — це не просто привілейована група людей, яка творить усе, що хоче. Це група, яка представляє інтереси більшості, яка бере на себе відповідальність та веде за собою.

 

Це люди, які можуть ставити великі цілі та досягати їх, які є хранителями та ідеологами не лише загальнолюдських, а й національних цінностей.


На момент початку війни в 2014 році ми підійшли до кризового стану еліт: старі правила стали неактуальні, звична нам освіта застаріла, більшість людей була розгублена та дуже зменшився середній клас — основний «донор» еліт.

 

 А  ми розуміємо, що від якості еліт залежить якість суспільства. Тому потроху почали створюватися невеликі ком’юніті та спільноти, де інтелектуали обмінюються думками, що народжують ідеї, які в перспективі й рухають світом; навіть ідеї, які не сприймаються спочатку, згодом усвідомлюються та стають звичними речами.

 

Таких невеликих якісних спільнот, з потенціалом кристалізації нової еліти, в Україні стає все більше. Наше завдання — допомогти їм формуватися та об’єднуватися.


У першу чергу до майбутніх загальнонаціональних лідерів, авторитетів та їхніх проривних рішень має бути поставлено вимогу максимального використання історичного та культурного різноманіття нашої країни.


Шляхетне поводження також відіграє не останню роль. Скажімо, канадська журналістка Христя Фріланд у своїй книжці «Плутократи» аналізує дослідження психологів щодо впливу багатства на ставлення людини до інших. І на запитання, чи є суспільна еліта зразком шляхетної поведінки, відповідь негативна: «ні».

 

У порівнянні з людьми нижчого прошарку суспільства представники верхніх поводяться не так етично через те, що незалежність, котру їм дають великі ресурси, дозволяє їм ставити власні інтереси на перше місце перед інтересами та добробутом інших.


У книзі «Чому нації занепадають?» Дарон Аджемоґлу та Джеймс Робінсон говорять про успішність та неуспішність держав залежно від типу владних інститутів: екстрактивних та інклюзивних.

 

У перших влада де-факто належить еліті, мета якої — утриматися на своїх позиціях та здобути більше зиску. Інклюзивні держави розвиваються, не перешкоджаючи долучатися іншим людям до політики та економіки, адже вони — це і є розвиток; чим більше інклюзивності, тим більше багатства і навпаки. Це приклади того, як треба і як не треба робити.


Отже, світ кардинально змінюється, старі парадигми відходять у минуле. Якщо ми хочемо рухатися вперед, то нам після перемоги слід повністю оновитись: відкинути старі підходи, копіювання інших і відпрацьовувати принципово нові моделі, можливо, навіть створити їх самим.


Також важливими кроками на шляху формування нової еліти є налагодження системних дискусій на фундаментальні теми та формування простору довіри й співпраці між представниками культури, бізнесу, влади та інтелектуалами. Тільки так і тільки разом ми зможемо створити нове суспільство, а з ним — якісну нову національну еліту та нових лідерів — справжніх державників.

 

Петро РОГОВ,
кандидат технічних наук
Київ