Гіркий присмак. Чому візит Джо Байдена в Україну змусив нервувати Зе-владу

Понад тиждень суспільство аналізує візит президента Сполучених Штатів Джо Байдена в Україну 20 лютого — в день пам’яті Героїв Небесної сотні, у день початку реальної війни в Україні 2014 року, напередодні річниці повномасштабного вторгнення і в День президентів США, котрий там традиційно відзначають.

Це був перший в історії випадок, коли чинний президент Америки поїхав у країну, в котрій іде справжня, жорстока війна, ведуться масштабні бойові дії, але в них не беруть участь американські військові, немає тут розташованого американського військового контингенту і ВПС США не контролюють повітряний простір України.

Тобто американські збройні сили не змогли б за певних критичних умов прийти на допомогу своєму Верховному Головнокомандувачу.

Нагадаємо, що Джо Байден у Києві обіцяв зберігати підтримку України на тлі ознак, що москва не хоче відмовлятися від намагань силою підкорити українців і кидає нові сили у спроби наступу.

Крім того, він оголосив про новий пакет військової допомоги Україні та повідомив про намір запровадити нові санкції щодо росії. І такий крок американського президента був дуже важливий для українського суспільства на тлі хаотичних ігрищ Банкової.

Американський президент — українському народу

Звісно, головним адресатом для президента США є українське суспільство. Для українців це візит надії. І суть не лише в тому, що Байден пообіцяв нам 700 танків і 1 тисячу артсистем.

Україна отримала дуже чіткий сигнал, що Сполучені Штати не залишать нас сам на сам. У річницю початку повномасштабної війни, яка спричинила неймовірні страждання народу та екзистенційні виклики для української державності, нам важливо було побачити в Києві лідера США та почути його запевнення у продовженні стабільної підтримки боротьби українців.

Фраза президента Байдена «Минув рік. Київ вистояв. Україна вистояла. Демократія вистояла» — засвідчила перед багатостраждальним українським народом, що очільник Білого дому поставив Україну в центр своєї концепції глобального протистояння демократії проти авторитаризму.

З іншого боку, було надіслано потужний сигнал путіну, який розраховує на вичерпання запасу матеріальних резервів та рішучості Заходу у підтримці України.

Водночас Байден скористався київським майданчиком ще й для того, щоби підтримати єдність західного проукраїнського альянсу. Бо інколи складається враження, що ми маємо справу з дипломатичними гойдалками, коли правильні констатації та політичні заяви супроводжуються «уточненнями» й «умовами», поставки зброї часом мають хаотичний характер і проходять повільно, а ухвалення санкційних пакетів проти росії зазвичай супроводжується агресивним захистом інтересів великих «національних виробників» окремих країн.

І це при тому, що Захід розуміє, що перемога України в цій війні — питання часу, що Євросоюз не може допустити прямого східного кордону з країною-тираном, бо без «подушки безпеки» у вигляді України будь-яка ДТП на зустрічній із росією може стати для європейської демократії смертельною.

Тривожні симптоми роздвоєння?

Деякі аналітики одразу побачили у візиті Байдена в Україну початок його передвиборчої кампанії. Не будемо заперечувати, що нинішній очільник Білого дому збирається балотуватись іще раз на посаду президента США.

Однак у випадку з приїздом саме до Києва не все так однозначно. Так, він потрібен був нам і всьому вільному світу, але, як стверджують поінформовані джерела, приїзду Байдена в Україну чималою мірою посприяв п’ятий президент Петро Порошенко, у якого з американським лідером досить теплі взаємини.

І можна було б поставити запитання: цікаво, як Зеленський віддячить Порошенку? Але цього довго чекати не довелось. Через декілька днів на пресконференції перед поважним журналістським представництвом чинний президент буквально зірвався на журналістку «5-го канала» через незручні запитання.

Серед розгнузданого потоку вимовленого язиком, котрий краще себе демонструє, коли читає готові спічі, він сказав, що покінчив з усіма проросійськими телеканалами та олігархами в країні, й один з них — «власник вашого канала». Натяк, звісно на Петра Порошенка. При цьому Віктор Пінчук, котрий сидів у перших рядах на пресконференції, самовдоволено і єхидненько посміхався.

І цей один випад перекреслив чимало позитиву, з яким сприймались відповіді президента Зеленського закордонним журналістам.

Складається враження, що наш президент має дві іпостасі: одну — презентабельну, для міжнародного вжитку, іншу — внутрішню, агресивну до нас та всього, що вказує на недоліки, недалекоглядність, промахи й ставить незручні запитання.

Із двох Зеленських перший програв, але й другий не виграв.

Бо що це — розповідати «5-му каналу», котрий, до речі, з 2021 року офіційно не належить Порошенку, що він проросійський; тому каналу, який висвітлював два Майдани, — велика брехня чи внутрішні комплекси й страхи?

Чомусь підозрюється останнє. І, ймовірно, саме істина, котра сидить глибоко всередині, змусила Зеленського прорвати греблю негативу й суб’єктивізму. А правда незручна, подейкують, що була певна домовленість з кремлем, куди входило й знищення Петра Порошенка.

Єрмака нейтралізували

Отже, що ще з візиту Байдена сховано за узагальненими коментарями посадовців?

Є користь від візиту Байдена з усіх боків. Скажімо, ще й із того, що, доки глава ОП Андрій Єрмак плентався по Києву за президентами Зеленським і Байденом, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зустрічався з головою об’єднаного комітету начальників штабів США генералом Марком Міллі.

Кажуть, там вирішувалось питання надання нам зброї далекого радіусу дії. Тож треба було самому Байдену приїхати в Київ, щоб своєю присутністю відволікти Єрмака від прослуховування деталей організації подальшої воєнної співпраці.

І позитив для генерала Валерія Залужного від цієї окремої зустрічі з Міллі в тому, що під час візиту Байдена ніхто не бачив його поряд із Резніковим, Зеленським, бо йому така політична публічна засвітка навряд чи потрібна.

Але в офісі президента про Залужного завжди пам’ятають і за кожної нагоди намагаються присадити його рейтинг. Як-от, коли він був вимушений підтримати ганебний закон про посилення кримінальної відповідальності військовослужбовців, аби йому не заважали воювати.

«Мені здається, що сьогодні головним завданням Єрмака є вбивання репутації генерала Залужного, оскільки вони вважають, що саме Залужний своєю політичною популярністю здатен «висадити» Зеленського, — вважає політичний експерт Володимир Цибулько. — Нехай не тішать себе своїми штучними рейтингами, бо Зеленського може висадити навіть Порошенко, якого вони обвішали низкою висмоктаних із пальця компроматів. Питання лише в тих обставинах, в яких будуть відбуватись вибори. І як надовго затягнеться повоєнне приведення до відповідного стану, що дасть змогу провести вибори».

Але найголовніше, в чому сходяться чимало українських експертів, що Єрмаку і Ко поставлено на вид те, що фігурує в кредитних угодах між Україною та ЄС: відновлення корпоративного управління. Це повернення наглядових рад у НАК «Нафтогаз» та «Укрзалізницю».

Це необхідність забезпечення інституційної спроможності антикорупційних органів: від проведення конкурсів на посади керівників до інституційної автономії, наділення ресурсами та повноваженнями.

Зокрема, після призначення голови САП і підвищення ефективності розслідування топкорупції конкурси мають бути завершені в НАБУ та АРМА. І як підсумок, кримінальні справи, що вже відкриті в НАБУ, мають розглядатись у судах.

Щодо основних гравців Банкової, то все вказує на те, що питання необхідності ролі Єрмака в житті президента Зеленського американці тимчасово поставили на паузу, бо, як показує практика, його присутність на чолі ОП також є питанням виживання чинного президента. Здається, в Америці зрозуміли, що Зеленський без Єрмака нежиттєздатний у політиці.

Інша ситуація із заступниками керівника офісу президента Олегом Татаровим та Андрієм Смирновим. Кажуть, американці зробили посил, що їхнє подальше перебування на посадах недоцільне.

Окрім зазначеного, на полях зустрічі одним із головних поставлено завдання пожвавити систему державного управління. Не просто так президент США Джо Байден говорив про бюджетні кошти, котрі мають посилити й соціальний компонент, і функціонал держапарату.

Важливо, що завдання Єрмаку й Зеленському поставили не як раніше, через якісь символічні, дипломатичні метафори, а прямо й конкретно. Тобто, далі церемонії можуть бути коротшими й питання відповідальності ставитимуться різкіше.

«Схоже, Зеленський і Єрмак настільки заплутались у своїх ігрищах, що без старших дорослих партнерів, без тренерського нагляду Петра Порошенка жодних плідних комунікцій у Банкової з американцями чи європейцями не буде. Хоч як би вони виставляли Порошенка у невигідному світлі, країною все одно керують дорослі дядьки, а не випускники циркового училища», — зазначив Володимир Цибулько.

«Золота можливість» Зеленського

Більшість іноземних експертів також розглядають візит Байдена в Україну як дуже правильний і своєчасний крок, але мають певні зауваження.

«Я не вважаю, що ми надаємо допомогу достатньо швидко і достатньо масштабно. Але в цілому, на мою думку, адміністрація попрацювала добре. Це частина обов’язків президента — демонструвати підтримку Україні, демонструвати лідерство США на світовій арені. Тому він вчинив абсолютно правильно, — зазначив американський політичний аналітик Дейвид Креймер. — Це також великий поштовх для європейців у час, коли вони розмірковують, яку позицію та підтримку продовжувати надавати українцям. Це було надзвичайно важливо для Сполучених Штатів. Це було надзвичайно важливо для України. Це був надзвичайно важливий сигнал для москви про те, що Сполучені Штати продовжуватимуть підтримувати Україну».

Креймер висловив сподівання, що президент України Володимир Зеленський зміг скористатись цією «золотою можливістю», щоб особисто переконати Байдена надати Україні необхідні додаткові системи озброєнь, зокрема винищувачі F-16 та далекобійні ракети.

Усе так, можливо, використав. Водночас Зеленський не має забувати про те, що за всієї презентабельності його для колективного Заходу там на нього також чекають чимало запитань після закінчення війни, але декотрі можуть прорватись і тепер.