Олександра Шутко: «Роксолана, Хатідже Турхан та Шехсувар — три султани-українки залишили слід в історії»

Кандидатка наук у мистецтвознавстві, письменниця та журналістка Олександра Шутко, напевно, найбільше знає про українок, які близько пів тисячі років тому були у колі сильних світу поруч із правителями у Стамбулі.

В 2015 році вийшла друком перша книжка авторки «Роксолана: міфи та реалії».

Згодом її перевидали та переклали турецькою мовою. Через два роки з’явилися «Листи Роксолани: любов та дипломатія». Далі була видана дитяча версія біографічної книжки про Гюррем-султан.

Утім є ще дві українки в османській історії — Хатідже Турхан та Шехсувар. Звідки вони? Який слід залишили? Про це теж розповідає Олександра Шутко в інтерв’ю «Україні молодій».

Не коханка, а знакова особистість

— Олександро, ви працювали над написанням роману-трилогії про Роксолану три роки. Що було найскладнішим?

— Перед написанням роману-трилогії вийшло друком чимало моїх досліджень про Роксолану (Гюррем-султан). Одне з них, 2017 року, навіть видали турецькою в Стамбулі під назвою Hurrem Sultan. Досліджуючи життєвий шлях цієї султани-українки, довелося вивчити османські документи з архівів Туреччини, Польщі й Угорщини, а також розвідки істориків цих та інших країн. Адже для мене головним є створити історично виважений та правдивий образ Роксолани, яка переважну частину життя провела в Стамбулі.

Це кропітка, але захоплива праця. Адже для вивчення документів в архівах Стамбула однієї турецької мови, якою я володію, замало. Слід ще знати османську, а також — фарсі й арабську. Із цим мені допомагають українські дослідники-османісти Рефат Абдужемілев, Олег Рустемов, Олесь Кульчицький та Марина Кравець, за що я їм дуже вдячна.

Зібравши чимало інформації про побут та кохання Роксолани та видавши відповідні дослідження, закортіло присвятити їй художній твір. Щоб реалізувати цей задум, довелося з низки сухих документальних знань створити яскраву романтичну картинку з історичними героями. І це було найважче завдання. Адже доводилося фактично вдихати життя в застиглу пів тисячоліття тому історію.

— Що надихнуло вас на написання?

— Спершу я побоювалася братися за цю тему, яку майстерно висвітлили у повістях і романах видатні українські письменники Осип Назарук, Павло Загребельний, Сергій Плачинда та інші. Але трохи згодом, коли я перебувала на карантині під час коронавірусної пандемії, виникла ідея створити такий роман про Роксолану, в якому вона була б не просто коханкою і дружиною султана Сулеймана (традиційний образ в українській література) або ж знаною інтриганкою (типове зображення цієї султани у західноєвропейській і турецькій літературах), а знаковою особистістю, котра впливала на державні справи й міжнародну політику османів і залишила чимало благодійних проєктів.

— Які історії з трьох книг найбільше можуть захопити читачів осилити трилогію?

— Відправною точкою у висвітлення подій життя Роксолани стали 1540–1550-ті роки, коли вона перебувала в зеніті слави та влади. Ця жінка вперше в османській історії провадила активну міжнародну політику, листуючись із правителями Європи та Азії.

Тому перша книга роману-трилогії «Роксолана. Союз із Ягеллонами» присвячена малознаній історії дипломатичного листування Роксолани з угорською королевою Ізабеллою Ягеллонкою, її братом — польським королем Сигізмундом ІІ Августом та матір’ю Боною Сфорца. Приводом для цього стала антигабсбурзька політика султана Сулеймана та добросусідські взаємини між поляками й османами.

Шехсувар-султан. Невідомий
автор ХХ ст. Приватна колекція.

Дружба султани-українки з Ягеллонами також вилилася у багаторічну мирну угоду з османами. Одним з її пунктів стала заборона кримським татарам нападати на українські землі, що перебували в складі Польського королівства, й полонити українців. Це дало результат. Кримські татари тоді охоче переключилися на протистояння з Московією.

У другій книзі роману «Роксолана. Боротьба за владу» ідеться про кульмінаційній момент у житті султани-українки — страту пасинка Мустафи. Відтак її дітям відкрився шлях до батьківського трону. Водночас ідеться про долю Угорщини та династію Ягеллонів. А ще значну увагу приділено приїзду до Стамбула ватажка українських козаків Дмитра Вишневецького.

Третя (заключна) книга роману присвячена укладанню 1555 року Амасійського мирного договору між Османською імперією та сефевідським Іраном, які воювали протягом 40 років. Велику роль у цій знаковій події відіграла Роксолана, яка листувалася з сестрою шаха Тахмаспа, Султан-бейгюм.

Остання просила її стати гарантом дотримання мирних відносин. І тут, як і у випадку з Ягеллонами, Роксолана взяла на себе миротворчу місію. Відтак укладений між Османською імперією та сефевідським Іраном мир протривав 23 роки.

Хатідже Турхан (Надія) ще маловідома

— Ви є авторкою роману-трилогії про іншу султану-українку — Хатідже Турхан. Можете розповісти про відмінності роботи над цим та новим твором про Роксолану?

 — Роман-трилогія про султану-українку Хатідже Турхан (Надію), яка була матір’ю султана Мехмеда ІV і до досягнення його повноліття як регентка у ХVII столітті правила Османською імперією, став фактично пробою пера. Адже до цього я не писала художніх творів.

Але постать Хатідже Турхан була варта того, щоб присвятити їй роман. На відміну від Роксолани, вона є маловідомою в Україні. Тому я вирішила висвітлити події її життя від самого дитинства на Поділлі до кримськотатарського полону смерті.

Зізнаюся, попервах складно це мені давалося. Дуже допомогли консультації з філологинею та письменницею Валентиною Вздульською та літературним редактором, письменником і драматургом Богданом Мельничуком, який редагує мої книги, що виходять у видавництві «Навчальна книга — Богдан».

Хатідже Турхан. Невідомий
художник ХVII ст. Регіональний
музей міста Птуй.

Якби не трилогія про Хатідже Турхан, яка мала успіх серед читачів, я б навряд чи взялася писати роман про Роксолану.

— Ваша Роксолана — з Рогатина. Чи йдеться детально у вашому романі про її зв’язок із батьківщиною? Чи підтримувала вона зв’язки із земляками?

— Я згадую в романі про її походження та земляків. Проте, на відміну від Хатідже Турхан, Роксолана не акцентувала на своєму походженні. Вона вважала себе дружиною султана Сулеймана та праведною мусульманкою. Тому дуже тішилася, коли польський король Сигізмунд ІІ Август у листі називав її «Ваша королівська величносте».

Хоча польські посли наприкінці ХVI — на початку ХVII століття вважали її русинкою (українкою) та донькою попа з Рогатина. Тобто вона не мала жодного стосунку до королівської родини і, мабуть, цим не дуже пишалася. Адже особисто ніколи не згадувала про своє походження, на відміну від її невістки Нурбану, яка листувалася з матір’ю — грекинею Базилікою.

До того ж Роксолана стала зачинателькою такого явища в Османській імперії, як «Жіночий султанат», за якого жінки султанів протягом століття втручалися в державні справи. А от інша султана-українка, Хатідже Турхан, поклала цьому край.

Детективний роман про султану-українку Шехсувар (Марію)

— Як вам працюється в умовах повномасштабної війни?

— Другу книгу роману про Роксолану я вже писала на Волині, де перебувала в евакуації у батьків. Над заключною книгою почала працювати, повернувшись у травні минулого року до Києва. На щастя, до осені в Україні ще не було проблем з електроенергією. Це дозволило дописати роман-трилогію. Робота над ним мене рятувала від того жаху, який щодня у нас відбувається. Занурюючись у світ моїх героїв, я забувала про стреси, звуки ви­бухів, сирени та сльози.

— Чи є у книжках паралелі між вашими героями/подіями та сучасністю?

— Коли писала заключну книгу трилогії про Роксолану, в якій ішлося про війну османів з іранцями, росія почала атакувати Україну, зокрема і Київ, закупленими в Ірані дронами «шахед». Це так перегукувалося з подіями у моєму романі.

Тоді ще подумала: от би хтось на кшталт Роксолани заступився за нас, примусивши іранців припинити постачати росіянам смертоносні дрони. Здається, зараз ця проблема потроху почала вирішуватися на краще. Адже поменшало атак іранськими дронами, та й українська ППО навчилася їх успішно збивати.

Роксолана. Тіціан. 1550-ті роки.

— Які подальші творчі плани?

— Навесні має вийти історичний детективний роман про третю султану-українку Шехсувар (Марію), яка була матір’ю Османа ІІІ. Він зійшов на трон у 55 років. За нетривале правління (1754–1757 рр.) у його гаремі трапилася низка підозрілих смертей.

Найгучнішою стала втрата наступника престолу — 42-річного Мехмеда. Поголос про це дійшов до вух яничарів. Звинувачуючи султана, вони ледь не підняли у Стамбулі повстання. Утім Осман ІІІ і сам жив під страхом стати наступною жертвою таємничого вбивці. Ким був палацовий душогуб? Відповідь на це запитання знайшов головний євнух гарему. Але і йому довелося розпрощатися з життям….

Коли ця книга вийде друком, у моєму доробку вже буде повний комплект художніх творів про султан-українок — Роксолану, Хатідже Турхан та Шехсувар. Тож уже розмірковую над тим, про що писати далі. А читачам зауважу, що портретні зображення цих славних жінок — усі уявні, бо ж мусульманок не можна було малювати з натури.