Початок кінця. Що вже зовсім скоро чекає на путінську росію

На 21 лютого, очевидно, до річниці повномасштабного вторгнення в Україну, на росії був запланований масштабний виступ путіна.

Черговий маніпуляційний звіт останніх місяців та ще одна смердюча порція брехні щодо війни з Україною...

Однак декотрі аналітики вважають, що цей виступ мав би бути взагалі останнім у нікчемному й безславному житті найжорстокішого диктатора сучасності.

Скажімо, російський громадський діяч та галерист Марат Гельман висловив думку, що подібне масштабне московське збіговисько могло б стати шансом на державний переворот у російській федерації.

І навіть якщо нічого такого явного ще не відбулось, але це й не сповільнює руйнівні процеси, котрі росія запустила сама проти себе.

До цього еліти оркостану почали готуватись ґрунтовно ще відтоді, коли нарешті зрозуміли, що ерефія, посунувши великою навалою на українські землі, зрештою забрела у свою заслужену болотну трясовину й стає геополітичним потопельником.

Опозиційні російські політики, експерти пророкують перемогу Україні, і їхні узагальнення подальшого розвитку подій на росії є схожими і вкладаються в тезу про те, що після серйозної військової поразки на рф розпочнеться війна мафій за розподіл територій і ресурсів.

Незмінна призма часу

У принципі, все в традиціях неадекватних агресорів. Доречно пригадати історію захоплення влади в росії органом держбезпеки як інститутом: від початку, у грудні 1917 року, коли було утворено ВЧК під керівництвом Фелікса Дзержинського, до сучасності, коли через каскад неконституційних маневрів влада в росії опинилася в руках ФСБ, а крісло президента здобув колишній директор цієї служби володимир путін.

Нагадаємо, напередодні розпаду СРСР розв’язалась кривава боротьба між органом держбезпеки та компартією, яка завершилася перемогою КДБ над КПРС у 1991 році й над усією країною — у 2000-му, коли президентом навічно став путін.

Звісно, нам як нікому зрозуміло, з якою країною доводиться вести священний бій за власну свободу, хто і як керує рашистською державою, наскільки життєздатним виявився створений путіним і спецслужбами режим та до якої міри є непередбачувані для росії й усього світу наслідки перебування путіна при владі.

І саме на долю України випало кров’ю написати істину, показуючи міжнародній спільноті, чим небезпечна як для самої росії, так і для решти світу «держбезпека», що стоїть біля керма управління ядерною дер­жавою.

Війна внутрішніх мафій

Отже, внутрішня війна мафій за ресурси на росії — питання дуже близького часу. Про це, за словами російських опозиційних політиків, експертів, журналістів та соціологів, свідчить створення приватних армій різноманітними відомими на росії політичними персонажами.

На сьогодні кремль уже не має єдиної російської армії, натомість існують 27 приватних військових компаній. Процес приватизації армії продовжується. І створюються ці злочинні формування в рф для того, щоб битися за величезний економічний спадок, який залишиться після поразки росії.

Скажімо, за той же красноярський та норильський нікель, алюміній...

«У росії явно назріває процес, який прискорить падіння путінського режиму, паралельно з тим, що цей режим зазнаватиме поразки на полі битви. Це те, що називається переходом війни імперіалістичної на війну мафіозну, — каже російський журналіст, соціолог Ігор Яковенко.

— Триває процес «приватизації» армії. Фактично єдиної армії вже значною мірою немає, тому що на фронті командують різні командири, які не підпорядковуються міністерству оборони, генштабу: ПВК Пригожина, бандити Кадирова... До вже існуючих близько трьох десятків варто додати ще майже 20 ПВК, що на стадії формування. І це в сукупності з тим, що в регіонах організовують так звані загони територіальної оборони. По суті, створено передумову для розвалу та розпаду росії. Цікаво, що й міністр оборони росії шойгу також сформував власну ПВК. Узагалі, я не знаю аналогів, коли міністр оборони створював би на базі державної армії приватну військову компанію, навіщо вони йому, якщо він і так є міністром усієї російської армії? Причина одна: всі готуються до постпутінського поділу країни, і насправді російська федерація вже готова до розпаду. І це не єдиний, але, безумовно, один із вірогідних сценаріїв подальшого розвитку подій після поразки путінської армії в цій війні».

Отже, майже всі політичні суб’єкти, які претендують на окремі шматки власності на території росії, намагаються завести собі кишенькову армію.

І хоч вони дивляться на путіна як на пусте місце, споглядають майбутнє без нього, проте водночас творять такі ж «реформаторські» безчинства, як увесь їхній жахливий сьогоднішній лад. А це також — глухий кут розвитку.
Скажімо, Пригожин, війська котрого становлять 20% від загальної чисельності російської армії на фронті, фактично перетворив армію на приватну за підтримки держави.

Окрім тік-ток військ у Кадирова, має свою армію і гаманець путіна — Тимченко. Він також узяв прихований курс від путіна. Як буває у великій політиці, наближені «зливаються» першими.

«Я вважаю, в результаті серйозної воєнної поразки, такого собі «українського Сталінграда», який стане розгромом російсько-фашистських військ­, федеральна влада буде настільки ослабленою, що групу підтримки путіна з числа служб охорони нарешті припинять боятися й почнуть діяти за власним мафіозним сценарієм», — вважає Яковенко.

Втілити це в країні, яка вже готова до розпаду, нескладно. Давно озвучувалось і демонструвалось (наскільки це можливо в рф) певними конфліктами регіонів з центром, що московитська імперія має дуже потужні внутрішні відцентрові тенденції, широкими російськими просторами не один десяток років вирують сепаратистські настрої чималої кількості регіонів.

Тому мафіозна війна за розділення ресурсів пришвидшить роздирання росії на шматки, й практично всі вони захочуть відокремитися, що призведе до  суттєвої зміни кордонів.

Цікаво також, що російські аналітики відвели певну роль у розпаді росії тим солдатам, котрі повернуться після поразки у війні з України. Вони називають їх «паливом з українським синдромом». Є в цьому свій сенс — «бацила» свободи вражає серйозно і надовго, навіть якщо ти по той бік барикад, але дихав цим повітрям і намагався вижити під натиском величного вільнолюбивого духу наших захисників.

Також, не забуваймо, традиційно в російській імперії поразка завжди призводить до смути — так було неодноразово протягом століть. І це доплюсується до швидкого процесу занепаду сучасної імперії зла — російської держави.

«Я думаю, що це станеться, і це буде остаточний розпад російської імперії та фактичний кінець великого історичного проєкту під назвою «росія», — констатує Ігор Яковенко. — Путін скоїв гігантський злочин щодо України. А Україна виживе, відродиться і стане країною, що процвітає. В цьому немає ні в кого жодних сумнівів. А ось щодо росії, то я думаю, вона як імперія зникне. І, в принципі, я не вважаю, що країна з такою назвою існуватиме в якійсь історичній перспективі».

На прогнозований програш вказує ще один важливий фактор: ідея поразки вже заволоділа масою генералітету і вищого керівництва рф.

Тож, доки впливові лідери розвинених країн висловлюють сумніви щодо звільнення України від рашистської чуми вже цього року, як-от голова об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі, котрий не виключає цього, але зазначає, що це дуже складно й вимагатиме краху ворожої армії, наразі сама росія, ніби на замовлення Міллі, займається розділенням армії на приватні військові підрозділи.

Азія — раші: «Давай, до побачення!»

Тимчасово захопивши наші стратегічні надра, українські родовища вугілля, нафти, газу та металів на суму не менш ніж 12,4 трлн доларів, росія сподівалась полікувати свою прогресуючу булімію, але поразка не за горами, тому лікування буде іншим.

Зрозуміло, що іншого виходу в шакалів країни-хижачки, окрім як готуватись роздирати одне одного за ресурс, немає. Тим більше, що і стратегічні прорахунки керівництва рф, і війна проти України добряче попсували відносини з партнерами — дер­жавами Центральної Азії.

За висновками Національного інституту стратегічних досліджень України, росія могла б не лише зберегти, а й посилити свій вплив у регіоні Центральної Азії (ЦА), якби відмовилася від імперської поведінки, а саме — експлуатації ресурсів країн ЦА, зневажливого ставлення до партнерів, а останнім часом і відвертих погроз.

«Незважаючи на зростаючу присутність КНР, росія мала на країни регіону значні важелі впливу — як економічні, так і безпекові. Ситуація докорінно змінилася з початком повномасштабної агресії рф проти України. Протягом 2022 року відбулося дистанціювання країн ЦА від рф, зросла недовіра до москви і очевидною є незгода з її діями», — йдеться у звіті НІСД.

— Про це свідчить те, що країни ЦА не підтримали російську агресію та закликали поважати територіальну цілісність України, а деякі, передусім Казахстан, побачили в цьому загрозу для власної безпеки. Маючи 7 тис. кілометрів спільного з рф кордону та постійні погрози від російських чиновників різного рівня, Казахстан зробив усе можливе, щоб заручитися підтримкою КНР власної територіальної цілісності».

Важлива деталь: якщо після 2014 року центральноазійські лідери уникали називати події в Криму анексією та старанно обходили дискусії щодо бойових дій на Донбасі, порушення росією прав людини на тимчасово окупованих територіях АР Крим, то нині вони відкрито визнають, що в Україні йде війна.

Жодна з держав ЦА, незважаючи на тиск російської влади, офіційно не визнала так звані «ДНР/ЛНР», інші тимчасово окуповані українські території частиною рф.

Держави ЦА намагаються дотримуватися санкцій проти рф, принаймні офіційно про це заявляють. Наприклад, центральноазійські банки не приймають картки «Мир», лише Казахстан дозволив фізичним особам використовувати їх, але тільки після того, як отримав на це схвалення американського Управління з контролю за іноземними активами (Office of Foreign Assets Control — OFAC).

Одночасно регіон віддаляється від російських інтеграційних проєктів. У жовтні 2022 р. Киргизстан скасував військові навчання Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) на своїй території, а в грудні президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв відклав візит до Бішкека, щоб уникнути зустрічі з путіним на саміті Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Натомість дедалі більше уваги приділяється іншим проєктам, без участі рф, таким як Організація тюркських держав.

Країни ЦА значно активізували пошуки альтернативних проєктів співпраці в галузі енергетики та інфраструктури, що завжди було російським пріоритетом у регіоні. На рівні громадянського суспільства відчутною є підтримка України, її керівництва і населення у боротьбі за незалежність і свободу.