Сотники Микола Опока та Михайло Турок: до останнього відстоювали соборну самостійну Україну

Сотники Микола Опока та Михайло Турок загинули 9 лютого 1923 року в тюремному підвалі Лук’янівської в’язниці Києва. Це бранці за волю України з різних утворень, але з однією метою.

Продовжуємо розкривати надзвичайно втаємничену боротьбу Української військової організації (УВО) над Дніпром, яка відчитується за допомогою оприлюднених архівних документів 100-річної давнини та написом «таємно».

Пластун і повстанець

Микола Опока народився 11 грудня 1895 року в селі Нагоряни під Львовом (донедавна Пустомитівський район); навчався та закінчив у 1914 році відому українську Академічну гімназію Львова; пластун; вступив і розпочав навчання на юридичному факультеті Віденського університету.

В Першу світову війну вступив до легіону Українських січових стрільців; воював у Карпатах, на Тернопіллі, підвищений до військового ступеня підстаршини...

Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, 1 листопада 1918 року, зголосився до війська — Української галицької армії, чотар, старшина першої сотні першого Прикарпатського куреня, відря­джений зі своїм бойовим підрозділом на захист Львова; при соборизації Українського здвигу славним Євгеном Коновальцем і обміном військовими Микола Опока відряджений до київських січових стрільців, сотник, працював у редакції часопису «Стрілецька думка»...

У час створення Української військової організації, відпоручення сотника Івана Андруха в середньо-східну, південну та частково північну Україну, сотник Микола Опока, котрий стало перебував у Києві, підтримав заходи побратима з відгалуження УВО.

У сталому побуті сотник Микола Опока підтримував стосунки  з краянином Іваном Лизанівським — співучасником творення (від 1917 року) січових стрільців із Євгеном Коновальцем, затриманим загарбником радянсько-російським за діяльність у Центральному комітеті Української партії соціял-революціонерів.

Спілкування  дозволило сотнику Миколі Опоці поселити побратима, сотника Івана Андруха, в їхній квартирі у Києві та розпочати налагодження підрозділу УВО.

Сотник Микола Опока, мешканець вул. Олександрівської, 29, в Києві, виступив наприкінці грудня 1920 року співучасником налагодження УВО під назвою «Військова організація січових стрільців» (у травні 1921 року уточнення назви: «Українська військова організація»).

30 червня 1921 року, із затриманням у Києві — 28 серпня 1921 року, із загибеллю в Лук’янівській в’язниці Києва крайового провідника УВО в середньо-східній, південній і частково північній Україні сотника Івана Андруха, сотник Микола Опока перебрав провід у боротьбі за соборну самостійну державу.

Микола Опока в Києві одночасно навчався в кооперативному інституті, працював також у кооперації, освіті, відомій книгоспілці як секретар книжкової палати по вул. Безаківській, 38 чи книжковому магазині.

13 липня 1921 року, опісля тижнів зо два, понад страхом або небезпекою для життя, по-християнському не злякавшись, за досить складних умовин сот­ник Микола Опока відновив боротьбу УВО (Військової організації січових стрільців), вийшов на сталий зв’язок провідника Євгена Коновальця та продовжив виконання визначених завдань, у тім числі й підготовку повстання по напрацюваннях сотника Івана Андруха — для знищення зсередини безбожницької комуни московитів.

Сотник Микола Опока діяв представником Всеукраїнського повстанського комітету, створеного за наміром згаданого по­братима та сотника Івана Андруха, щоб відновити перервані зв’язки в терені, зокрема з Холодним Яром, через вдову полеглого сотника Івана Андруха, Феодосію Довгич; повстанськими Трипіллям, Уманщиною, Переяславщиною; допомагав побратим Ілько Горачук, а з іншого боку — по­братим і сотник Михайло Турок. Згідно з висновком (згодом) загарб­ника радянсько-російського, сотник Микола Опока «...сприяв ще більшому розвитку повстанського руху в Україні».

Десь 3 жовтня 1921 року в Києві, на вул. Бульварно-Кудрявській, 8, квартира 31, сотник Микола Опока провідав Ганну Мокроус, сестру дружини Івана Лизанівського, та Феодосію Довгич... востаннє. Пізніше — 9 жовтня (неділя) 1921 року — сотник Микола Опока з хлопцями відвідали храм — собор святої Софії,  по-християнському.

3-тя година дня — пізніше — 10 жовтня: Київ — залізничний вокзал (двірець) або станція пасажирська. Затримано Миколу Опоку, крайового провідника УВО середньо-східної, південної та частково північної України (другий за рахунком), і сотника. Місце трагічне — тюремний підвал («тюрпод») тієї самої Лук’янівської в’язниці Києва.

Очільник автопанцирного дивізіону

Михайло Турок народився 1894 року в селі Тустановичі, повіт Дрогобич; тепер частина міста Борислав.  У Першу світову війну вступив у легіон Українських січових стрільців... Український здвиг, підстаршина Михайло Турок став у лави Січових стрільців, на клич Євгена Коновальця боронити рідну землю над Дніпром.

Михайло Турок підвищений до сотника Січових стрільців й очільника автопанцирного дивізіону з 5 броньованих машин, 150 стрільцями та старшинами; уславився на числених бойових полях хоробрістю.

Сотник Михайло Турок у Броварах на Остерщині, Чернігівський край (тепер Київщина), одружився з місцевою дівчиною Євфросинією (Франя). У молодого подружжя народився син (1920 рік).

Сотник Михайло Турок як січовий стрілець перебував у польському полоні, таборі місцевости Алєксандрув. Зголосився на заклик побратима Євгена Коновальця в лави Української військової організації, донесений відпоручниками, що відвідували полонених січових стрільців.

Сотник Михайло Турок вибрався з польського полону, щоб боротися з кривавою москвою по лінії Партизансько-повстанського штабу генерал-хорунжого Юрка Тютюнника при Головному отамані Симону Петлюрі, а насправді в лавах підпільної УВО. Сотник Михайло Турок прибув у Львів, бачився з сотником Галаєм, відправився на схід.

Сотник Михайло Турок успішно подолав польсько-радянський кордон і 10 червня 1921 року прибув у Київ. Розшукав сотника Івана Андруха та безпосередньо влився в боротьбу УВО, соборницько-самостійницький рух Коновальця, що налагодив Всеукраїнський повстанський комітет.

Сотник Михайло Турок повернувся у Бровари, до дружини Євфросинії з сином, тут і замешкав; очікував на початок повстання, щоб перебрати бойове управління в своєму терені...

Сотник Микола Опока з допомогою побратима Іляка Горачука відновив відносини з сотником Михайлом Турком у підготовці того самого повстання...

Покрова Пресвятої Богородиці — 14 жовтня 1921 року, Бровари. Затриманий сотник Михайло Турок. Київ, Лук’янівка, в’язниця.

9 лютого 1923 р. сотники Михайло Турок та Микола Опока (крайовий провідник УВО над Дніпром) полягли у відомому бою в Лук’янівській в’язниці, але чомусь провідні учасники УВО зачислені до холодноярців.

Василь ШТОКАЛО