Шанс на порятунок: чому Україні життєво необхідно позбутись корупції у владі

Наприкінці січня — на початку лютого Україну накрила лавина інформаційних повідомлень про звільнення, висунення підозр у скоєнні корупційних дій і затримання чиновників із різних державних відомств.

Цей фактор створив протиріччя, котре полягає в тому, що, з одного боку, ми маємо загрозу чергового масштабного наступу, з іншого — почалась тотальна й радикальна боротьба з корупцією всередині країни.

І суспільство зосередилось саме на другому факторі.

Але, як сказав політичний експерт Тарас Чорновіл, у будь-якій ситуації завжди є два виходи — це може бути катастрофа, а може бути й шанс.

Насправді загроз зараз набагато більше. Тому що це не питання лише сьогоднішнього дня.

«Перед нашими союзниками, західними партнерами постало питання: чи вони взагалі мають остаточно допомагати Україні, — каже Тарас Чорновіл. — Насправді, хоч як би нам було страшно, але зараз це питання стоїть дуже гостро. Зокрема в американців. Вони сумніваються, чи можна допомагати Україні, якщо не відбудуться кардинальні зміни всередині держави».

Окрім корупції, були й інші виверти, котрі наводили на думки: а чи не вигідно комусь там, нагорі, створювати такі ситуації й обставини, щоб нам не допомагали зброєю.

Пригадаймо хоча б ситуацію, коли експосол України в Німеччині Андрій Мельник провокував Берлін на конфлікт, що відтягнуло на три місяці німецьку допомогу нам.

Саме Німеччину, котра й так коливається у виборі між фантомом давньої любові до путіна і власної безпеки. Без чіткої вказівки згори Мельник не міг би так поводитися — так кажуть дипломати, котрі добре знають пана Мельника.

Достатньо зухвалі й згубні для нас закиди експосол робив, коли владою в Україні фактично почав керувати головний канцлер президента Зеленського — Єрмак.

Ламати систему не на словах

Отже, основна проблема нашого державного устрою фундаментальна і давня — це його корупцієвмісність. Причому корупційність полягає не в поодиноких випадках.

А в тому, що 30 років Україна будувала парадигму: влада існує винятково для того, щоб невеличка кількість людей отримувала безмежні можливості для самозадоволення і самозбагачення. Це і є корупція. З цим мирилися всі.

І не один раз на різних рівнях звучало, що українське суспільство дуже толерантно ставиться до корупції. А живлять цю поблажливість давні українські міфи.

Перший: корупцію побороти взагалі неможливо. І другий: у всіх країнах, навіть найцивілізованіших, існує така проблема.

Так, випадки корупції трапляються, і подекуди доволі часто, навіть у цивілізованих країнах, але системного розкрадання власності держави і народу там немає.

І якщо в розвинених країнах трапляються корупційні скандали, то і правоохоронні органи, і суспільство на це дуже жорстко реагують.

Ми ж за 30 років чули багато заяв і оголошених кампаній про боротьбу з корупцією, але щоразу все застигало в первинній точці декларацій і намірів.

Природа цих кампаній чітко проглядається: вся боротьба з корупцією демонструвалася будь-якою новою владою як намагання виконати виборчі обіцянки.

Але сьогодні ситуація змінилась, тому що на нашій території триває широкомасштабна війна. І вона суттєво вплинула на ставлення суспільства до корупції й до боротьби з нею.

Однак вирішення проблеми полягає не лише в тому, що хтось хоче і може зловити корупціонерів. Сьогодні вже замало — просто лише їх виявляти і притягати до відповідальності.

Треба так зробити, щоб у всій архітектурі державного апарату корупція як системне явище прижитись не могла. Щоб не було підґрунтя для цього.

Наразі й Банкова відчула, що якщо ми програємо війну, то це принесе загрозу і їхнім життям. У президента Володимира Зеленського є чітке розуміння, якою буде його подальша доля, якщо ми програємо.

Бо ця війна так і планувалась кремлівськими головорізами: прибрати Зеленського, його оточення і замінити на іншого, на свого.

Не підвести західних партнерів

Тепер інше питання: від чого залежить наша перемога? Звісно, насамперед вона залежить від мужності наших військових, від того, як успішно ми ведемо війну, але водночас вона дуже залежить від допомоги західних країн: зброєю, танками, снарядами.

Якщо завтра Захід вирішить, що нам не треба доставляти зброю, то нам буде надзвичайно важко. Тоді наша боротьба за свободу може розтягнутись на десятиріччя і перерости в партизанську війну. І це несе величезну загрозу країні та її державному апарату.

Отже, коли західні партнери переконалися, що корупція навіть під час війни нікуди в Україні не поділася, що крадуть із бюджету, який повинен іти на нашу обороно­здатність, на забезпечення соціальних потреб українців, чимало котрих сьогодні втратили житло або є внутрішніми переселенцями чи закордонними біженцями і їх утримують західні платники податків, — а тут величезна армія чиновників продовжує самозбагачуватись, — то їх охоплюють сумніви й праведний гнів.

І західні платники податків можуть запитати: чому вони мають збагачувати апарат і давати гроші, які, невідомо, чи пішли в армію, на оборону, на нашу перемогу? Тому зараз Банкова активно демонструє, що Україна готова боротися з корупцією. Причому так, як ніколи до того не боролась: звільняти всіх, арештовувати, і навіть якщо немає конкретних доказів, але є підозра, — відправляти у відставку.

«Не знаю, чим це закінчиться, — каже політолог Сергій Гайдай. — Президенту Зеленському і його команді потрібно зрозуміти, що треба не лише ловити на митниці, в податковій інспекції та держапараті й притягати до відповідальності корупціонерів, треба ліквідувати й скорочувати держапарат, ліквідувати цілі інституції, які сьогодні нам не потрібні.

Сьогодні Україна — це важкий літак, і, щоб він летів більш-менш вільно, з нього потрібно викидати більшість чиновників, яких аж занадто багато, більшість установ, міністерств, де саме й «живе» корупція.А не просто звільняти одних і наймати інших, які також через певний час користуватимуться всіма тими можливостями, закладеними в цю корупційну архітектуру влади, що дісталась нам ще з часів Радянського Союзу.

І сьогодні владна будівля, як ракова пухлина, розрослася майже до 20 міністерств, до того ж довколакабмінівських формувань, функції яких могли б виконувати й міністерства, й загалом до мільйона чиновників по всій країні в центральному державному апараті. Треба скорочувати їх і віддавати повноваження місцевому самоврядуванню. Треба зробити виборними посади суддів, прокурорів, правоохоронців. І тоді, дійсно, корупція, як системне явище полишить нашу державу».

Водночас важливо не забувати про певні «але», що майже завжди виникають у нас у гучних показових пертурбаціях.

Ми вже писали про те, що є небезпека, що ця боротьба з корупцією може в багатьох випадках бути банальним показовим обтрушуванням системи від «чужих», від того, кого не шкода, й запеклою боротьбою найближчого оточення президента, яке затіяв глава офісу президента Єрмак за одноосібний доступ до вух Зеленського.

Індекс української корупції в міжнародному вимірі

А тепер про те, як ми виглядаємо на антикорупційному світовому ландшафті.

За підсумками 2022 року міжнародна шкала організації Transparency International нарахувала Україні 33 бали зі 100 можливих в індексі сприйняття корупції. Порівняно з попереднім роком цей показник зріс усього на один бал, і Україна тепер посідає в рейтингу 116-те місце (зі 180). Минулого року — 32 бали зі 100 можливих і 122-ге місце серед 180 країн.

За останні десять років, зазначають в організації, цей показник зріс на 8 балів.

«На жаль, маємо констатувати: корупція є навіть під час війни. Тому поступ України на антикорупційному фронті, зокрема, залежить від належного доступу до даних у громадськості та журналістів, які мають моніторити й контролювати дії влади, — йдеться у звіті експертів. — Є і позитиви, серед них — ухвалення державної антикорупційної стратегії, довгоочікуване призначення керівника САП, що стало рушійною силою для активізації розслідувань щодо топкорупції. Також свою ефективність показав Вищий антикорупційний суд — за 2022 рік він розглянув 49 справ, з яких 37 — із винесенням вироків».

Водночас Україна у 2022 році втратила позиції в рейтингу свободи преси, рейтингу миролюбних країн, рейтингу продовольчої безпеки. Але піднялася у списку найсильніших армій світу.

Юридичий радник Transparency International Ukraine  Олександр Калітенко назвав серед низки позитивних моментів серйозні недопрацювання: так і не ухвалили державну антикорупційну програму. Саме цей документ визначає функції відповідальних осіб, строки та конкретні заходи, щоб досягти необхідних очікуваних результатів.

Кабмін мав її ухвалити до 10 січня 2023 року, після шести місяців від ухвалення антикорупційної стратегії. На важливості ухвалення цієї програми наголосили посли країн «Групи семи» (G7).

«Затвердження та впровадження державної антикорупційної програми викликатиме довіру. Це зміцнить стійкість України під час війни та стане ще одним кроком до її європейського майбутнього», — йдеться у спільній заяві G7.

Також серед негативних моментів, які не дають Україні зайняти вищу позицію в Індексі, радник Transparency International Ukraine Олександр Калітенко називає, зокрема, й те, що вже майже три роки, як призупинено обов’язок політичних партій подавати звіти до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

Окрім того, каже фахівець, Україна не провела реформу Конституційного Суду з урахуванням правок Венеційської комісії.

У Transparency International Ukraine зауважують, що вказували на низку ризиків у недосконалих підходах відбору на голову Агентства з розшуку та менеджменту активів, якого так і не обрали.

Не обрали і голову Національного антикорупційного бюро України. Лише частково, зауважують, виконали рекомендації Transparency International Ukraine щодо забезпечення прозорого обліку державної власності та продовження курсу на приватизацію, а також мінімізації ризику ухвалення законопроєктів, які виводять закупівлі з-під дії закону України «Про публічні закупівлі».

Підсумовуючи викладене, цілком очевидно: антикорупційної роботи в нас предостатньо: розпочати й закінчити. Але робити це треба, причому дуже швидко і з абсолютно новим радикальним підходом, назавжди забувши всі криві традиції формування корупційної влади.