Росія — вже васал КНР. Україна і Китай можуть отримати спільний кордон?

Політика подвійних стандартів Китаю щодо російсько-української війни, попри намагання Піднебесної виглядати привабливо, лізе на поверхню крізь усі дипломатичні шпарини.

Ці хитрозроблені, кількарівневі ігри Пекіна ні для кого не таємниця.

З одного боку, верховний лідер країни Сі Цзіньпін заявляє про важливість територіальної цілісності України, і водночас на китайському ТБ крутиться російська пропаганда.

На своєму паралельному історичному витку Пекін, дбаючи про власну міжнародну репутацію, розглядає рф як свого васала, що виконує брудну роботу.

Тож чи є реальним сценарій введення військ КНР до Сибіру на тлі ймовірної військової поразки й слабкості рф?

Джокер спалився

Аналітики вважають, що КНР не може сказати, що не підтримує територіальної цілісності України, з однієї простої причини: вона має поруч Тайвань.

Якби Китай підтримав сепаратистів «л-днр», то він тим самим перекреслив би всю власну політику щодо Тайваню. Тому Пекін обмежений у своїх висловлюваннях на загал.

Водночас представник розвідки Сполучених Штатів у Конгресі нещодавно зауважив, що вторгнення КНР до Тайваню не є неминучим. Тобто КНР іще не ухвалила однозначного рішення вторгнутись у Тайвань. Хоча б тому, що Китай сьогодні не готовий наразити себе на санкції.

Сі ще не зібрав свій так званий «клуб автократів» і не побудував між ними ланцюжки постачання, достатні економічні, дипломатичні й військові відносини. Тому КНР вимушена балансувати.

З іншого боку, напередодні широкомасштабного вторгнення Китай і росія підписали договір про партнерство без меж.

У КНР знали про вторгнення. Але у Китаї чомусь вважали російську армію сильнішою, ніж вона є насправді. Вони недооцінили рівень російської корупції та опір України. І не були готові до того, що «друга армія світу» виявиться «потьомкінською».

Тепер Китаю легше сприймати свою переконаність у тому, що такі угоди про дружбу мають межі. Менш ніж через два десятиліття після того, як Китай і Радянський Союз підписали свій останній договір про дружбу, між двома країнами відбулася серія гострих прикордонних сутичок.

Експансіоністськи налаштовані китайські націоналісти в поєднанні зі зростаючим і ледь прихованим презирством Китаю до російської слабкості здатні за лічені миті зруйнувати нинішнє зближення росії і Китаю.

І офіційний Пекін попри домовленості, в яких зазначено, що всі невирішені питання врегульовані, тримає свої експансіоністські можливості відкритими.

Підстави для «перегляду» китайсько-російського кордону — глибокі. Китай і рф сперечалися та боролися через свій спільний кордон протягом століть, тоді як «офіційне» врегулювання, таке, яким воно є зараз, відбулося лише у 2008 році.

Через багатовіковий прикордонний конфлікт, який передує офіційному існуванню обох країн, Китай може легко скористатися приводом для скасування чинних угод, вимагаючи від рф повернення Владивостока, а також близько 23 тисяч квадратних миль колишньої китайської території, яку росія утримує з 1860 року.

Захопити росію без зброї

Отже, наразі реальна територіальна спокуса для Китаю вбачається на півночі, на російському Далекому Сході.

Хоча ми не можемо знати, про що думає Сі, давно усталена модель поведінки Китаю свідчить, що в той час, як росія перенаправляє підрозділи прикордонної безпеки на війну проти України, варто замислитися над тим, чи може Китай обмірковувати експансіоністські дії на півночі, вздовж розгалуженого і слабко контрольованого російського кордону.

Історія конфліктів у регіоні і значний демографічний дисбаланс між Китаєм і населенням Далекого Сходу росії, що скорочується, роками підживлювали припущення про те, що Пекін може просунутися на північ. Існують усі передумови для несподіваного посилення напруги на китайсько-російському кордоні.

Але захоплювати росію зброєю Китай не бачить жодного сенсу, бо він і так має росію. В усіх необхідних йому іпостасях і позах.

У росії є цілі регіони, де вже навіть не розмовляють російською, лише китайською. Ми можемо називати росію і васалом, і обслугою Китаю, іншими подібними визначеннями, але в підсумку — рф потрібна Китаю рівно в тому статусі, в якому вона зараз є.

Керівник ЦРУ нещодавно сказав, що Китаю небайдужа його репутація, тому йому дуже зручно, якщо він замислив злодійство, мати собі такого «м’ясника», як путін, якого можна відправити зробити злочин, не забруднюючи власні руки кров’ю.

І це правда, бо навряд чи знайдемо сьогодні на земній кулі іншого такого ж безпринципного і жорстокого лідера. І в цій ролі путін Піднебесну повністю влаштовує.

КНР витерла ноги об росію

Однак Захід не звернув увагу на знаковий саміт Шанхайської Організації Співпраці, що проходив на початку осені минулого року в Самарканді. Можна вважати, що стались історичні події — регіональний переділ Китаєм колиш­ньої сфери впливу росії.

Аналіз інформації за підсумками саміту китайської агенції Сіньхуа та адаптація дипломатичних термінів до широкого розуміння дають підказку, що, за задумом Пекіна, васалами вбачаються Таджикистан, Білорусь, Туркменістан, Монголія.

Стратегічно важливі майбутні китайські колонії — Казахстан, Пакистан.

Регіональні партнери, на суверенітет яких Китай поки що не претендує, — Узбекистан, Азербайджан, Іран.

Конкурент у регіоні — Туреччина.

Пекінська версія поділу агресивної рф після перемоги України.

І цим розподілом Китай витер ноги об росію.

Отже, реальна ситуація полягає в тому, що Китай де-факто не лише дав гарантії безпеки Казахстану, а й виставив ультиматум про дружбу Білорусі (!!!).

Нагадаймо, ще не так давно президент лукашенко рубав дрова для Європи, щоб не замерзла без російського газу!

Китайська державна агенція Сіньхуа використала певну градацію розподілу ролей між апетитами Китаю щодо країн, яка зображає нову ієрархію Сі Цзіньпіня.

Білорусь — найближчий друг і широкий стратегічний партнер за будь-якої погоди.

Таджикистан — сусід і партнер, який повинен краще старатися для конкретних результатів (між рядками: віджати більше родовищ).

Казахстан — постійне широке стратегічне партнерство зі спільним майбутнім (означає: Китаю потрібен безперешкодний доступ до території і вихід до Каспійського моря).

Пакистан — гідний довіри стратегічний партнер зі спільним майбутнім (звісно, Китаю потрібен вихід до океану).

Туркменістан — стратегічне партнерство, яке Китай готовий наполегливо розвивати (тут читається ультиматум: будете лягати під росію — станете банкрутами).

Узбекистан — стратегічна взаємодовіра і взаємовигідне партнерство (тут розуміння, що захопити буде не так просто).

Азербайджан — будемо планувати стосунки зі стратегічної перспективи (також: поглинути не так просто).

Монголія — широке стратегічне партнерство (або просто: давайте руду і вугілля, переходьте на китайські рейки).

Іран — широке стратегічне партнерство (все залежатиме від збройного потенціалу Тегерана).

Туреччина — взаємовигідна співпраця, треба консолідувати політичне підґрунтя стратегічної співпраці (між рядками — впертий баран і незручний конкурент).

Росія — Китай готовий розвивати підтримку ключових інтересів кожної зі сторін і прагматичну співпрацю в галузі торгівлі, сільського господарства і товарних перевезень (простіше: ви — сировинний придаток, давайте вашу нафту, зерно і поїзди і не вимахуйтесь).

Мапа нових кордонів Китаю давно готова

До цього саміту КНР готувалась не один місяць. Так, іще задовго до згаданого історичного зібрання, навесні 2022 року, китайські телеканали демонстрували нову мапу — підсумки розпаду країни-агресора рф.

Карта, що з’явилася в ефірі телеканалів, демонструє, як, на думку Піднебесної, виглядатиме росія після розпаду, що відбудеться внаслідок перемоги України у війні.

І це все демонструвалось на тлі маніпулятивних балачок кацапських пропагандистів про про нову модель міжнародних відносин російської федерації та Китаю.

На карті поділу рф видно, що Україна отримає назад свої етнічні землі — Кубань та Слобожанщину, великі шматки «імперії» розділять між собою Китай, Монголія та Казахстан, а Японія поверне назад Курильські острови.

США та Норвегія також отримають частину території. Водночас разом із повернутими колишніми українськими територіями, судячи з карти, ми отримаємо кордон з новим сусідом — Китаєм.

Цікаво, що, за цією мапою, москва має опинитись на території білорусі. Очевидно, нам передати москву пекін не наважується, бо там теж китайців чимало.

Отже, щодо китайських намірів і дій, картина цілком очевидна. Пекін почав окупацію Далекого Сходу на території росії, не застосовуючи свою 9-мільйонну армію.

«Китайці займаються масовими інвестиціями і переселенням своїх громадян у прикордонні міста росії і таким чином беруть у цих населених пунктах владу в свої руки», — каже полковник запасу ЗСУ і військовий експерт Олег Жданов.

Він упевнений, що китайцям потрібно близько 10 років, щоб узяти під контроль всю місцеву владу. Тому не виключено, що завтра росіяни можуть прокинутись у декотрих містах із червоним прапором, як це вже було в Благовіщенську.

Повернути «втрачене»

Китайська історична наука і преса вже багато десятиліть стверджують про агресію росії проти Китаю, про перманентне захоплення китайських територій росіянами, починаючи від ХVII століття, про «нерівноправні договори» з росією.

Комплекс територіальних претензій до СРСР країні представив ще Мао Цзедун. 10 липня 1964 року на зустрічі з головою соціалістичної партії Японії Кодзі Сасакі він сказав: «Радянський Союз захопив занадто багато земель... Вони відрізали все, що можна відрізати... Понад 100 років тому вони відрізали землі на схід від Байкалу, включно з Болі (Хабаровськ) і Хайшеньвеєм (Владивосток), і півостровом Камчатка. Цей рахунок не погашено, ми ще не розрахувалися з ними».

У китайських реаліях відмови від територіальних претензій не відбулося. Карти з позначенням «історичних кордонів Китаю» і «втрачених територій» друкуються й донині. Китайські діти вчаться за підручниками, де «своєю територією» називається Сахалін, Приморський і половина Хабаровського краю, Алтай, Тува і Бурятія, значна частина Іркутської області, Єврейська автономна область, Забайкальський край і Амурська область.

«7300-кілометровий китайсько-російський кордон, — пише в своїй статті професор Пекінського університету Лі Даньхуей, — сформувався в результаті послідовних дій царської росії з «обгризання» китайської території, для чого були використані кілька нерівноправних договорів».

От вона — розплата росії, прийшла. Але занадто дорогою і високою ціною для України.