Не Арестовичем єдиним: про байкарів, «кротів» та гопників із владним синдромом

Історія про те, як Олексій Арестович залишився без свого статусу позаштатного радника глави офісу президента Андрія Єрмака після своєї «інсайдерської» інформації щодо трагедії в Дніпрі 14 січня, дійсно сумна в системі державотворення.

Тому що отакі гротескні персонажі з легендаризованою, непрозорою біографією представляють найвищу владу і несуть з усіх екранів усіляку отруту, аби для влади зробити тест суспільної думки.

Таке постійне смикання, за Арестовичем, слабких місць украй небезпечне в період повномасштабної війни — сильними вони не стануть, це не той процес, а от ворогу для підсилення його схибленої пропаганди дають нову брехливу поживу для прокачування своїх затуплених громадян.

В Україні версія Олексія Арестовича про поганий розрахунок збиття російської ракети нашими ППО в Дніпрі стала остан­ньою краплею. І для активної громадськості, і для посадовців.

Серед перших, окрім мера Дніпра Філатова та командування ЗСУ, відшмагав Арестовича просто по місцю сидіння «Миротворець», занісши його до своїх списків як «професійного провокатора».

Змушена була підтягнутись і Банкова, заявивши про якісь кадрові зміни в ОП. Які саме й кого вони стосуються? Днями з’явилося повідомлення, що звільнився заступник Єрмака Кирило Тимошенко.

Як-то кажуть, Остапа понесло. Уже після заяви про відхід від позаштатної роботи в ОП Олексій Арестович у відео в соцмережі висловив сумніви в тому, що «Україна гарантовано виграє війну».

Потім він сказав, що мав на увазі, що перемога затягується, бо все складніше, ніж здавалося раніше.

Його заблокував інстаграм, але чи надовго?..

Клептомани владної верхівки

Олексій Арестович — це чинна влада в розрізі. І якщо є певна істина в його словах про затяжний характер війни, то вона не в його переконаності, а в тому, що у владі чимало таких самих підозрілих персонажів різного калібру. Окрім триндюків, там є і дійові особи з ефесбешним флером, «кроти», корупціонери.

Скажімо, хто замовник — суспільство здогадується, а хто «організував» трагедію гвинтокрила з керівництвом МВС? Що за цим усім стоїть?

Або чого варта історія з хабарем заступнику міністра розвитку громад, територій та інфраструктури?

І треш — звинувачення чиновників Міністерства оборони у функціонуванні в цьому воєнному відомстві схеми закупівлі для солдатів на фронт (!) продуктів харчування за ціною, втричі вищою, ніж у супермаркетах Києва!

Щоправда, Мін­оборони заявило, що відомості розповсюджуються «з ознаками навмисних маніпуляцій та вводять в оману», і підготувало матеріали для СБУ про поширення завідомо неправдивої інформації».

Але воно також підтверджує, що ціни в контракті несподівано виявились вищими за роздрібні в столичних магазинах. Несподівано?

Ще хтось намагатиметься закривати журналістам роти, мовляв, війна — не час для правди про дії можновладців? Ну то нехай чиновники тихесенько собі накрадуться? Вони ж — небожителі з Банкової та Грушевського?

Чи клептомани найвищого левела, а не супутники в орбіті Зеленського? Вже навіть лідер провладної фракції СН Давид Арахамія каже, що теза «не на часі» не працює, мовляв, навесні будуть посадки. Побачимо.

Та і вовтузіння наших західних партнерів із необхідною нам зброєю — дають, не дають або невчасно дають — також через, м’яко кажучи, підозри та недовіру до офіційного Києва.

І хоча президент України й сказав, що останній «Рамштайн» зміцнить нашу стійкість», але такі необхідні нам танки то їдуть, то вже не їдуть, то знову розвертаються до нас.

А що, подумаєш, яйце 17 гривень коштує... «Вестерни» ще грошей надішлють — і по 20 можна буде закуповувати.

Якщо пригадати неофіційні канали, то станом на листопад минулого року з початку війни благодійними потоками в Україну було перераховано близько 9 мільярдів доларів.

Помилка резидента?

Отже, звільнення Арестовича для ЗЕ стало не дуже добрим знаком. Те, що щурі втікають із корабля, що тоне, — це зрозуміло.

Окрім цього, ЗЕ і Єрмак залишились без свого головного рупора, який міг ходити по ефірах і говорити будь-яку гидоту без будь-якої відповідальності.

Як-от 14 січня, коли російські терористи прицільно завдали ракетного удару по багатоповерхівці Дніпра, в якій мешкало понад 1,1 тис. осіб.

Слова радника ОП про збиття ракети нашим ППО зіграли на руку ворогу. Кремлівські пропагандисти затято продовжили дискредитацію Збройних сил України.

16 січня у ВРУ збирали підписи за усунення Арестовича. 17 січня стало відомо, що він сам написав заяву про звільнення з посади радника ОП.

Яка юридична вага тієї заяви, якщо Арестович — позаштатний радник, наразі особливо не заморочувались, вочевидь, без того вистачило тем для аналізу?

Отже, чи далеко від ОП відійде головний лепетун Банкової? Бо Арестович хоч і штопаний, але таки необхідний владі.

Водночас хто його справжні господарі, котрі, ймовірно, давали йому завдання, — нехай розбирається СБУ.

Однак, імовірно, він і надалі впарюватиме свою псевдопсихологічну маячню легковірним ідіотам, будучи корисним у певному політичному каламутному середовищі.

Співголова громадської ініціативи «Права справа» Дмитро Снєгирьов вважає, що СБУ має зайнятись особою пана Арестовича, бо він підозрює ексрадника Єрмака у причетності до ФСБ.

За словами Снєгирьова, підозріло, що Арестович пройшов спецперевірку, коли до його зашифрованої біографії є чимало запитань.

Власне, «Права справа» назбирала певні докази, але вони наразі ніким не беруться до уваги.

Єрмак у поміч

Помиляються ті, хто вважають Арестовича простим артистом-триндюком. Його психологічні трюки й виверти — неоднозначні.

Скажімо, 20 грудня минулого року президент Зеленський відвідав одну з гострих позицій — Бахмут, там він нагородив бійців відзнаками та цінними подарунками.

Ця поїздка відбулась після ухвалення в парламенті закону про посилення відповідальності за дезертирство. Щодо цього документа є чимало невдоволених.

І моментально виходить нова відеопорція Арестовича з концентрацією уваги й гри з підсвідомістю солдатів. Мовляв, могли б вистрелити — а що ви там, мовляв, наприймали? — а не вистрелили.

«У політичний культурі російської федерації цар — це все для селян і тільки за них бореться; у страшному сні не може наснитися, щоб поряд із керівником росії був хтось зі зброєю. А Зеленський стояв в оточенні сотень солдатів та офіцерів, які озброєні та будь-якої миті можуть вистрелити, якщо вже на те пішло», — накаламутив ексрадник ОП.

«Страшний Єрмак — негідник і сірий кардинал, підла сволота — теж там перебуває, і в нього можуть вистрелити. Гаразд, президент — символ і так далі. Але це ж гад (Єрмак. — Ред.), це ж сірий кардинал. Ну от у нього вистрелити. І чиновники Міністерства оборони, які, як завжди, недодають, крадуть і підставляють солдатів, також там перебувають», — отут Арестович не збрехав.

От до чого ці аналогії? Маніпулятивний спіч. У стилі кремля. Нібито про сміливого президента та відважного канцлера ОП, а між рядками — чому не погрожували Верховному головнокомандувачу.

Не на тих поставив пан Арестович. Ті, хто воюють і в Бахмуті, й на всіх наших рубежах, — апріорі іншого складу, світогляду, духу, свідомості, ступеня міцності.

Дискредитація непідготовлених?

Водночас іще одна дискредитація українських захисників від Арестовича. Він продовжив тему дезертирства, паралельно з висвітленням цієї проблеми блогером, письменником, старшим сержантом 47-ї бригади Валерієм Маркусом.

Місяць тому за наказом командування Маркус разом зі своїм товаришем почав створювати елітний військовий батальйон. Командування ЗСУ прийняло авторську програму, розроблену Маркусом і співкомандиром нового підрозділу. Її визнали цілком сучасною та оригінальною.

У своєму Youtube-каналі військовий блогер виклав відео лекції, яку проводив із сержантами нового елітного батальйону саме на тему відсутності мотивації у певної частини новачків на фронті.

Головною причиною деструктивних настроїв бійців Маркус назвав низький фаховий рівень окремих командирів — сержантів, саме тих, хто має бути й морально, й фізично пліч-о-пліч із головними дійовими особами поля бою за нашу свободу — солдатами.

Тема низької мотивації актуальна в усіх арміях світу. Однак Арестович, знову знецінюючи українську армію, паралельно з Маркусом почав говорити про ледь не масовий характер дезертирства. Вочевидь, додаючи темі необхідної для ворога ваги.

Слід зазначити, що ще наприкінці минулого літа Валерій Маркус назвав Арестовича «відомим пи***болом». Він тоді зазначав, що людям треба «конструктивно та холодно» пояснювати те, що відбувається, і так, щоб у них не було паніки, але й не давати їм хибну картину.

Військовослужбовець також стверджував, що думки, озвучувані відомими експертами, є не більше, ніж шоу, яке не має нічого спільного з реальністю. При цьому він згадав про експерта Олега Жданова та тоді ще радника офісу президента Олексія Арестовича.

Однак найчіткіше і з позицій логіки та здорового аналізу реальності щодо теми подекуди низької мотивації та її інтерпретації на широкий загал висловився відомий журналіст і воєнний експерт Юрій Бутусов. Зокрема, він зазначив про відсутність у влади стратегії підготовки людей до бойових дій.

«Треба припинити практику направлення на фронт непідготовлених людей, які не отримали початкових, базових навичок. І не варто під час такої війни, коли у ворога достатня перевага, говорити про всі воєнні недоліки. Я думаю, що наразі ми всі повинні працювати над удосконаленням роботи організації, підготовки та застосування людей на війні. Це те, чого нам не вистачає, на мій погляд, найбільше. І саме до цього має бути прикута найбільша увага. Якість застосування людей за спеціальністю, за здібностями, за рівнем підготовки, за компетенціями, організація цих людей з відповідними стандартами підготовки — це основна проблема».

Тож до нового закону про дезертирство в частині якості підготовки бійців для фронту також є питання?

Отже, війна стала краш-тестом. І хтось іще в перші місяці його пройшов дуже ефективно, а хтось — певні системи, підсистеми, особи — показали, що вони не здатні відповідати вимогам цього часу і цій війні.

Проте є ті, хто пройшов цей тест зі знаком «плюс», а є й ті, хто теж пройшов, але з «мінусом» для нашої держави.

Умовні арестовичі мають зійти з екранів і систем впливу на прийняття державних рішень. Однак ми змушені чекати висновків компетентних органів.