«Кабак, табак, бардак». Світова спільнота про Моксель-Московію

Аби перемогти ворога, маємо добре його знати. За роки «спільної історії» ми й справді уже непогано вивчили «русскіх».

Але нам дуже довго брехали і перекручували наше (і їхнє) минуле, тому аби краще знати ворога, нагадаємо, що писали про росію ті, хто знайомився з нею вперше або ж тривалий час там жив чи досліджував її.

Як писав у своїй книжці «Країна Моксель, Московія» Володимир Білінський, назва країyи-ворога: у ХІІ — ХІV ст. — Моксель, у ХV — XVIII ст. — Московія, далі, за указом Петра І, — російська імперія, нині — російська федерація.

Назва народу: угро-фіни, татари, москалі, а з кінця XVІІІ ст., за указом Катерини ІІ, було заборонено вживати назву «москалі» і велено іменувати той народ — «русские», писав Микола Костомаров у своїй праці «Две русские народности». Сучасна назва — ординці, монголи, татари, потвори у людській подобі, орки.

Характеристика країни

«Московщина — це потвора, що нею навіть пекло гидилося і виригнуло на землю». (Павло Штепа. Московство. Київ, 1995 р.).

«Такої дикої, такої темної країни як наша Московщина вже давно немає в Європі». (Володимир Ленін, П.С.С., т.16. стор. 281).

«Є дві Русі. Перша — Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше у європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь — московська. Це — русь тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи» (Олексій Толстой, Слов’янство і Європа, 1940).

«Колискою московщини було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна росія є не що інше, як перетворена московія. Московити — це татари» (Карл Маркс, День,
№ 61-62, 4 квітня 2014 р.).

Композитор Микола Глінка, виїж­джаючи з московії, зупинився біля кордону, вийшов з карети, плюнув на землю і сказав: «Когда бы мне больше никогда этой гадкой страны не видать!» Так і сталось.
«В жилах кожного росіянина тече не менше 80% татарської крові. (Михайло Покровський).

«Вона є жахливо диким, запеклим, несамовитим бузувірством, що просякнуло наскрізь усю московську культуру». (Микола Бердяєв про московську релігійність).

«В росії ніколи не було, немає і не передбачається іншого інтересу в Україні, ніж винищення до ноги, до пня української нації» (Іван Драч).

«Уся історія відносин між москвою та Україною протягом більше як 250 літ, з моменту злуки цих двох держав, є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені не лишилось» (Юрій Щербак).

«Борьба с украинством была главной задачей государства росийского, начиная с ХVІІ ст.» (Петро Столипін).

«Нет такого народа — украинцы, а есть окраинцы россии, а украинский язык придумали в австрийском генштабе в годы Первой мировой войны» (владімір путін).

 «Ця нація істотно загарбницька й пожадлива... ця рабиня навколішках мріє про панування над світом... росія бачить в Європі здобич, яка через наші роздори буде віддана їй на поталу» (Астольф де Кюстін, Правда про росію, Київ, Ярославів вал. 2009, стор. 137).

«Можна навести тисячі доказів проти росії. Довести всю її нікчемність, нездатність до праці, приреченість... Я ненавиджу цю країну. Як державу. Як збіговисько ідіотів. Як гниле місце. Мені набридло жити в державі, яка не вміє бути дер­жавою. Мені огидні фашисти». (Віктор Єрофєєв, Енциклопедія російської душі., Київ, Ярославів вал, 2010, стор. 148-149).

«Пекло не на небі... Пекло — в серці пітьми, в самому центрі земної кулі. Пекло — в землі Моксель. Пекло в самому епіцентрі євразійського імперського шовінізму» (Юрій Іллєнко).

«Російський шовінізм — це вічно жива фельдфебельська вдова, яка з мазохістською насолодою батожить сама себе, водночас упиваючись чужою кров’ю, наче квасом». (Євген Гуцало, Ментальність Орди., Київ, «Просвіта», 1996).

«Грибоєдов говорив, що той, хто взяв меч, від меча і загине. Хто є насильником в сусідній країні, той має знати, що він користується всезагальною ненавистю» (Анатолій Луначарський).

«Россия за бортом цивилизации. Раз, слушая в сенате о хищении, он (Петр І) вышел из себя и велел издать именной указ, что если кто украдет у казны лишь столько, чтобы купить веревку, будет на ней повешен. Генерал-прокурор Ягужинский возразил Петру: «Разве вы хотите остаться императором один, без подданных? Мы все воруем». Петр рассмеялся и не издал указ» (Василь Ключевський).

Правителі

«Иван ІІІ. Ударил последний час новгородской вольности... Новгород покорился Иоану, более шести веков слыв державою народною или Республикою, и действительно имел образ демократии: ибо Вече гражданское присваивало себе не только законодательную, но и высшую исполнительную власть». (Микола Карамзін).

Іван Грозний «сделался мучителем, кому равного едва ли найдем в самых Тацитовых действиях!.. (Микола Карамзін).

«У часи правління Івана Грозного біля Кремля, на тому місці де нині стоїть пам’ятник «асвабадітелям Маскви» від поляків, українців та литовців Мініну і Пожарському та знаходиться мавзолей мефістофеля ХХ ст., було величезне озеро. Там розводили рибу, яка поїдала трупи закатованих Іваном Грозним своїх жертв. Далі цю рибу виловлювали, смажили,чи навіть і сирою подавали московському царю до столу. Цар трапезував...» (Дмитро Мережковський).

«Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса, зверь, четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живыми в землю, заточает жену, мужеложствует... коронует блядь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына... и не только не поминают его злодейства, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища» (Лев Толстой про Петра І).

А Катерина ІІ вбиває свого чоловіка, Олександр І вбиває свого батька, Ніколай І після розгрому російських військ коаліційними військами Англії, Франції та Туреччини під Севастополем у 1855-1856 рр. прийняв отруту, Олександра ІІ вбивають народовольці, Олександр ІІІ спивається і помирає у 49 років, Ніколая ІІ убивають більшовики, Леніна отруює Сталін, самого Сталіна отруює Берія... А хто тепер там наступний? Путін?

«Может ли раб, посаженый на трон, устоять перед соблазном злоупотреблять своей властью. Человек, который все может, прислушивается к внушениям лишь одного рода, к тем, которые учат его умножить свою власть» (Стендаль).

«Русский национализм построен на ненависти, украинский — на любви. Воспитанник КГБ не может управлять страной. Россия — поповская страна, где церковь и бюрократизм слились в едином порыве» (Ирина Хакамада).

Народ

«Целый день в горах гонялся за чеченцем и только к вечеру его подстрелил» (Михайло Лермонтов).

«Кабак, табак, бардак» (Лев Толстой про спосіб життя московитів).

«Люди мне чужды, скучны, даже гадки» (Антон Чехов про москалів).

«Чехов говорив: «Вся Росія — країна якихось жлобних і ледачих людей. Вони страшенно багато їдять, п’ють, люблять вдень спать, а у сні хропуть. Психологія у них собача: б’ють, вони тихенько скавчать і ховаються у свої кубла, ласкають, вони лягають на спину, лапками догори і махають хвостиком». В словах Чехова звучало холодне презирство» (Максим Горький).

«Мені соромно відчувати себе росіянином, мені соромно за свій уряд. Де два українці — там їх об’єднує ненависть до москалів» (Володимир Солоухін).

«Россия — страна дураков и предлагаю определить день дураков и сделать его национальным празником» (Володимир Познер).

Коли 10 жовтня 2022 року москалі вдарили по об’єктах інфраструктури, коли загинули мирні жителі, зокрема діти, весь світ здригнувся від болю в серці, а у московії — радість. Там соціальні мережі зарясніли вигуками на кшалт: «Браво! Так ім і нада!»

«О ненависти к русским никто не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика (після набігу росіян на аул. — Авт.) было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость, недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитих пауков и волков было таким же естественным чувством как чувство самосохранения» (Лев Толстой, «Хаджи-Мурат»).

«Не вір москалеві, як псові!» (Богдан Стельмах).

«Вони — чорти» (Ада Роговцева).

«Москалі стали найбільш ненависною нацією у всьому світі» (Олександр Солженіцин).

Народ і диктатори — єдині ?

«Народ! Сквернословы, лентяи, лгуны, да такие бесстыжие, что ни единая душа друг другу не верит! И все они такие, все! Ох, да есть ли еще такая страна в мире, такой народ, будь он трижды проклят!» (Іван Бунін, нобелівський лауреат).

«Весь мир ненавидел, боялся и презирал россию. Огромная страна балансирует на лезвии бритвы. И никто не знает, что произойдет с ней завтра» (Борис Єльцин).

«Люблю свій театр, свого глядача, а росію ненавиджу — утробно!» (Майя Плисецька, балерина).

«Хмельницкий не из любви к Москве, а из нелюбви к Польше отдался царю, однако Москва обманула Украину и заставила ее ненавидеть москалей» (Олександр Герцен).

«Не Путін управляє народом, а народ московії — Путіним, який чинить волю свого народу, народу, невиліковно хворого на шовінізм (фашизм)» (Юрій Щербак).

У табунах людинозвірів
Живуть самиці і самці,
Гібриди зміїв і вампірів,
Їх сила й розум — в кулаці.
Пильнуйте, люди добрі й щирі,
Не спіть, учені і женці!
Чатують вас людинозвірі
З страхіттям атомним в руці.
Я думаю про тих, що народитись мали
Із плоті вбитих неньок та батьків.
Цивілізовані мавпи в мундирах
Розтоптали їх незачаті життя...
(Василь Симоненко)

Борис ВАСИЛЬЧЕНКО