Катався на лижах, плавав і грав на барабані: що відомо про хобі Степана Бандери

Про Степана Бандеру поза політикою пишуть мало. А провідник ОУН мав багато захоплень.

Він напам’ять цитував Святе Письмо і «Слово о полку Ігоревім», попри невисокий зріст, грав у баскетбол і перемагав на змаганнях зі стрибків у висоту. Багато навичок здобув, перебуваючи у Пласті.

Влітку плавав, узимку катався на лижах, фотографував і кермував автомобілем, який йому подарували побратими. Одного разу за ніч, потай від влади, облаштував сільську читальню.

Читання

Степан Бандера з дитинства багато читав. Його рідна сестра Володимира згадувала, що улюбленими письменниками майбутнього провідника були Іван Франко, Тарас Шевченко та Леся Українка.

Сотник Євген Алетіяно-Попівський додав: захоплювався «Кобзарем» і образом Роберта Брюса з однойменної алегоричної поеми Лесі Українки. Ще в гімназії прочитав працю Миколи Міхновського «Самостійна Україна».

Бандера знав шість мов, тож міг ознайомлюватися з класикою світової літератури та спогадами політичних діячів в оригіналі. Мав добру пам’ять. Під час дискусій рясно цитував Святе Письмо, вислови філософів чи вірші українських поетів.

Його студентський товариш Григорій Мельник розповів про розвагу, яку придумав Бандера: «Це було змагання в цитуванні уривків з літературних творів, народних пісень тощо. Наші змагання розпочинав Степан, наприклад, цитатою зі «Слова о полку Ігоревім»: «Не ліпо лі не бяшет, братіє...» — і тоді до мене: «Продовжуй!». Я підхоплював цитату... Що довше він або я міг продовжувати, то було краще».

Фізкультура і спорт

Вісім років — під час навчання в гімназії та університеті — Степан Бандера мав вишкіл у Пласті. Перше його псевдо — «Ґанді», на честь Магатми Ґанді, лідера борців за незалежність Індії.

Кожен пластун повинен був щодня, незалежно від пори року, робити руханку. Тож навіть узимку Бандера вибігав на вулицю тільки в шортах і купався в снігу. Міг однією рукою тричі підтягнутись на турніку.

Про свій фізичний стан дбав навіть за ґратами. Журналіст Марек Садзевич, який відвідав провідника в польській в’язниці, писав: «Він мав сильний характер. Дбав про свою фізичну форму, гімнастикував, читав, сподіваючись, що майбутнє принесе ще йому волю».

Також від пластунів вимагали плекати щонайменше два види спорту — зазвичай один літній і один зимовий. Бандера був членом спортивного товариства «Сокіл» і Українського студентського спортового клубу.

Попри невисокий зріст — 159 сантиметрів у студентські роки, — серед ігрових видів спорту його найбільше цікавила кошиківка, себто баскетбол. Бігав і посідав високі місця на змаганнях зі стрибків у висоту. Ще в гімназії склав пластову вмілість «Плавання».

Для цього потрібно було вміти плавати в одязі та роздягатись у воді, володіти принаймні чотирма стилями, зокрема кролем і брасом, стрибати й пірнати, плисти без допомоги рук, рятувати потопельників. Серед зимових видів надавав перевагу лещетарству. Коли жив у Німеччині, щозими родиною вибиралися в Альпи.

Активний відпочинок

«Бандера оповідав, що він любить природу, любить ліс. Часто відчуває потребу походити по лісі. Ще будучи пластуном, дуже багато мандрував по Карпатах», — пригадував його послідовник Степан Мудрик.

Мандрівництво допомагало Степанові Бандері лікувати хворі коліна. В юності він регулярно влаштовував походи в Карпати. У зрілому віці досліджував баварські ліси.

Євген Побігущий стверджував, що українець краще орієнтувався в тамтешніх місцинах, ніж місцеві. А ще збирав гриби, переважно боровики.

24-річний Степан Бандера зі своєю родиною у селі Воля Задеревацька
(біля Стрия на Львівщині). Сидять: отець Андрій, поряд — ймовірно,
Дарія Ліщинська (двоюрідна сестра), бабця Розалія; стоять: Марта, о.
Федір Давидюк (чоловік Володимири), Володимира, Богдан, Степан, Оксана.
Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху.

Ці навички допомагали економити кошти в численних подорожах. Його особистий охоронець Василь Шушко оповідав, що за 6 років той лише раз поселився в готелі. Поза тим ночував під шатром або в когось на квартирі.

Вивчав міста. Перебуваючи в Лондоні, Бандера раптом зник з поля зору охорони. Виявилось, йому дуже кортіло поїхати в Сіті — фінансовий район міста. Пояснював: «Я читав, що всі ці бізнесмени спеціяльно вбрані в таких якихось капелюхах. Я хотів подивитись, як вони йдуть до праці. Як той центр виглядає рано».

Музика і театр

У дитинстві Степан Бандера любив грати на батьковому похідному барабані. Пізніше навчився грати на фортепіано, гітарі й мандоліні. Останню придбав за кошти, заощаджені на пластовій самовиховній програмі.

Під час гімназійних літніх канікул 1925 року організував у рідному Старому Угринові аматорську театральну виставу.

Показували «Сватання на Гончарівці», Бандера грав пришелепкуватого Стецька. Житель сусіднього села Василь Рип’яник пригадував переказ батька про той спектакль: «Він так натурально грав, що після вистави один з місцевих хлопців підходить до батька й питає: «А тому хлопцеві, що грає Стецька, справді щось бракує?».

Мав добрий слух, співав у хорі. Любив патріотичні та релігійні пісні, колядував. Року 1937-го на Різдво в’язні польської тюрми під проводом Бандери співали Службу Божу на чотири голоси. Знав сотні коломийок.

Володимир Ерденберґер оповідав: «Бувало, коли, неначе вуж, тягнуться пластуни карпатськими плаями гусаком один за одним, почне лунати пісня індивідуальна, бо гуртом у такому строї нічого не втнеш.

Десь там на чолі походу хтось починає співати гуцульської коломийки. А тоді на кінці гусака відповість своїм сильним голосом «іншої», щораз то «товстішої», Степан. І так ідуть змагання цілими годинами, хто кого переможе, ніхто першим не хоче здатися».

Волонтерство

«Оден з чільнійших пластунів 5-го куріня імені Ярослава Осьмомисла. Брав дуже видну діяльність в курені, як рівно ж у великій мірі причинився до здобуття першости для нашого куріня у 1925 році.

Також яко впорядник багато дослужився для куріня», — таку характеристику подано у «Свідоцтві відходу» з пластового юнацтва, видану Степанові Бандері восени 1927 року.

У 16 років він став пластовим виховником і зібрав новий юнацький гурток. Багато працював для розвитку громади рідного села. Організував театрально-співочий гурток, кооператив, відділення руханково-пожежного товариства «Луг».

Через це був змушений на рік відкласти вступ до університету. Коли восени 1932 року родина Бандери переїхала в село Воля Задеревацька, студент Степан за одну ніч облаштував тут читальню.

Це описує селянка Ганна Іванів: «Довго не був, але багато зробив. Питав: «Хлопці, та ж хіба ви не можете побудувати читальню?» А вони відповідають: «Поляки нам ни дають дерева». Він каже: «А ніч нащо?». Взєв свого брата Василя, хлопців і вночи на плечах наносили дерева і побудували. Дотепер ще та читальня стоїть».

Технічне самонавчання

«Майстер на всі руки» — так характеризує його Осип Базюк. Подібне оповідала і Слава Стецько: «Він, як-то кажуть, був до всього. І в кухні міг собі раду дати, і авто направити, і там коло патефона міг щось майструвати».

У Пласті Степан Бандера навчився оправляти книжки, записники, течки, образки різної величини: в полотно, картон із полотняними краями й кутиками, в шкіру та шкірзамінник.

Читав технічні журнали, захоплювався хімією. Мав фото­апарат, сам проявляв плівку і друкував знімки. Власну фотолабораторію облаштував в центральному офісі Закордонних частин ОУН у Мюнхені на Цеппелін-штрасе, 67.

Англійські оунівці подарували Бандері автомобіль — синій Opel’ Kapitan, реєстраційний номер PKW АВ 63-3821. Провідник швидко освоїв техніку кермування, часто використовував автомобіль для роботи та подорожей в Альпи.

Юрій ЮЗИЧ, історик
(сайт localhistory.org.ua)