Оточення Зеленського: токсичний тягар для нової політичної історії України-2023

Рік, що минає, для України став надзвичайно складним, важким і найтрагічнішим з початку війни України за незалежність із путінською росією, з 2014 року.

Водночас в історичному аспекті 2022 рік став справжнім кінцем Радянського Союзу.

Уже фізично знищується пострадянський простір, радянська інфраструктура руками колишнього центру прийняття рішень для всіх і за всіх народів СРСР — росією.

Нова реальність, що постала у ці страшні часи, є логічною, історично послідовною та символічною, бо саме сто років тому, 1922 року 30 грудня, було підписано договір про утворення СРСР.
Після російсько-української війни говорити про пострадянський простір буде атавістично та недоречно.

Нам же потрібно виграти ще й внутрішньополітичний бій, аби наша влада, нашпигована учнями й ученнями москви, не перетворилась на пародію кремлівської.

Росія стрімко летить у безодню

Незважаючи на те, що ця істота, путін, готова воювати до останнього росіянина, ми віримо в нашу перемогу.

І серйозні наслідки для росії та її відносин з Україною, Європою та Сполученими Штатами очевидні. 

Хоча війна стала трагедією для України та українців, вона також виявилася катастрофою для росії — військовою, економічною, геополітичною. 

Війна завдала серйозної шкоди російській армії та заплямувала її репутацію, підірвала економіку та глибоко змінила геополітичну картину москви в Європі та Америці.

Із самого початку кремль вів війну на два фронти, з одного боку — борючись на полі бою проти України, з іншого — намагаючись підірвати фінансову та військову підтримку Києва Заходом. 

Наразі росіяни програють на обох фронтах. Російські військові втрачають позиції перед українською армією, однак проводять кампанію ракетних ударів по енерго-, тепло- та водопостачанню країни, що загрожує нам гуманітарною кризою.  Звісно, багато залежатиме від того, наскільки холодним буде продовження зими.

Однак українці вже продемонстрували надзвичайну стійкість у подоланні енергетичної кризи, і нові напади росії ще більше зміцнюють нашу рішучість.

 Більше того, жорстокість російської ракетної кампанії пришвидшила рішучість західних прихильників України до надання нам більш досконалих засобів протиповітряної оборони.

Це відбувається не так швидко, як нам потрібно, однак приводить до реальної, а не вербальної можливості отримання від небідного, проте чомусь скупуватого Заходу сучаснішої зброї, що відповідає останнім зразкам і потребам нинішньої війни.

Російські військові зазнали значних втрат в особовому складі та техніці. Економічні санкції, запроваджені ЄС, Сполученими Штатами, Сполученим Королівством Британії та іншими західними країнами, підштовхнули російську економіку до рецесії та загрожують довгостроковими наслідками, зокрема для критично важливого енергетичного сектору країни.

Змінюється конфігурація міжнародних взаємин України з іншими країнами і стрімко падає геополітичний вплив росії. На наших очах відбувається деімперіалізація рф, вона спалила увесь свій ключовий ресурс, що залишився їй у спадок.

Як від радянської, так і дорадянської доби. Скажімо, свою гуманістичну культуру, що сягає своїм корінням ще до часів наполеонівських війн.

Російська дипломатія — небажаний гість у розвинених країнах, її представників подекуди висилають, а там, де вони залишились, за ними прискіпливо спостерігають, тобто вони стають токсичними.

Нова сторінка політичної історії

Воєнна ситуація в Україні різко перегорнула історичну сторінку як нашої держави, так і світу.

Після війни взагалі мінятиметься архітектурне обличчя України, те, що зруйнували росіяни, буде відбудовано за новим виглядом і формою.

Має змінитись і внутрішня наповненість відновленої України. Зокрема, час вимагає нової політичної практики.

Ми вже зараз спостерігаємо, як те, що має радянське й пострадянське коріння, вмирає. І тут головне — втримати курс, викорінивши рецидиви минулого.

До Нового 2023 року ми підійшли з нами ж створеним образом Перемоги й окреслили шлях до неї, а тепер потрібно створити міжнародний образ майбутньої російської поразки.

І переконати світ у тому, що йому необхідна поразка росії. І вона коштуватиме менше, ніж якщо росія залишиться в підвішеному стані або (не дай Боже) переможе в цій війні.

Росія — загроза для всіх демократій. Сподіваємось, світова спільнота це розуміє і не хоче поразки. Міжнародне співтовариство прораховувало це навіть на калькуляторі, щоправда, активізувались давні страхи до СРСР і додались нові.

Тому саме перед Україною стоїть завдання синхронізувати ці два виміри: російсько-української війни і глобальний рівень протистоянь та, висловлюючись банально, «продати» світові поразку росії. Важливо також показати, довести, що це єдино можливий варіант, а інакше загроза для всього світу зростатиме.

Водночас наразі ми перебуваємо в зоні широкої турбулентності — у стані третьої світової війни, от тільки політологи ще не дійшли до спільної думки щодо її фази. Історичні паралелі також є: Перша світова почалась у 1914 році, а росія почала свій похід заради знищення України в 2014-му.

Викорінити з влади ймовірних гауляйтерів

У 2023 році почне відновлюватись внутрішньоукраїнське політичне протистояння. Досьє для цього вже чимале. Скажімо, ті ж корупційні розслідування журналістів.

Та й контекст зрадників постійно в інформаційному просторі висить знаком питання. І по цих двох темах до влади не зникають запитання, однак лише частина з них оприлюднюється зараз, а решта відсовується до мирних часів.  

Скажімо, «їжаком у тумані» залишається постать глави ОП Андрія Єрмака, котра здебільшого в медійному середовищі розглядається під гострим кутом запитань: ти за кого — за Україну чи за себе в Україні? 

Або: що ти, головний по кнопках канцелярії Зеленського, разом із Валерієм Залужним (головнокомандувач ЗСУ) та Олексієм Рєзніковим (міністр оборони) робив на попередніх перемовинах із високопосадовцями Вашингтона — Ллойдом Остіном (міністр оборони США), Марком Міллі (голова Об’єднаного комітету начальників штабів) та директором ЦРУ Біллом Бернсом — перед візитом нашого президента до США?

Де тут бодай якась посадова відповідність американським представникам? Мав якісь свіжі ідеї чи тримаєш під своїм контролем хід війни і взаємин із сильними лідерами світу, підкладаючи кнопки і на їхні, і на стільці своїх?

І що за потреба чиновнику такої категорії також бути в Америці з президентом? Це при тому, що Єрмаку ще до початку повномасштабного вторгнення закидали особливі взаємини з рф. Що там за команда довкола Зеленського?

 А що українська опозиція? Вона нікуди не поділась, просто сьогодні вона не має простору, щоб відкрито бити по владі й займатись відвертим політиканством.

Що, в принципі, можливо, й в інтересах суспільства, бо демонструє, що український політичний процес якісно виріс.

Однак опозиція присутня — в парламенті, в громадах, у самоврядуванні, і вона нікуди не дівається, вона виконує свої функції, готується до майбутнього нового політичного циклу.

Так само, як і президент. Бо поїздку в Бахмут і нагородження солдатів безпосередньо на лінії фронту, майже без відриву від бою одні сприйняли як правильний крок, мовляв, показує єдність влади із солдатами на фронті; інші — як піар і підготовку до наступних виборів.

У такій же різновекторній тональності оцінюють і поїздку Зеленського до США. Хоча це потрібний Україні крок.

Адже нам пообіцяли сучаснішу потужну зброю для ППО з промовистою назвою Patriot. Однак за 10 місяців повномасштабної війни, на жаль, ми ще більше ствердились у живучості українського народного фольклору: пообіцяти не означає одружитись.

Проте 2022 рік став роком, коли Україна і Європа відкрили для себе одне одного. До нас здебільшого поставились як до своїх.

Водночас 2022 рік — це для нас ще й ніби ініціація. Розбивши рожеві окуляри, ми починаємо формувати власну призму сприйняття себе і світу.

Можливо, через десятиліття історики назвуть 2022-й роком повернення столиці України в Україну. Саме в останні місяці Київ явив себе світу й відбувся як уже ні від кого не залежна, без чужорідних нашарувань наша рідна столиця.

І саме тепер ми усвідомили, що Україна більше, ніж нам, не потрібна в цьому світі нікому. І захищати її більше, ніж ми, так само ніхто не буде.

Ні — владній мініатюрі кремля!

Усередині країни нам непросто ще й тому, що потрібно постійно тримати на контролі й викривати владних кабінетних спритників, любителів паралельних політичних ігор. Тих, кому не тисне прихований мундир недопатріотів чи латентних гауляйтерів.

І правильно сказав колишній генеральний прокурор України, політик, а нині солдат війни Юрій Луценко: «Те, що ми маємо разом відстоювати свободу, — це очевидно, але те, що ми при цьому не маємо допустити перетворення української влади на хренову мініатюру кремля, — також факт. Та спочатку маємо вирішити першу задачу».

Водночас і не замовчуватимемо другу. Аби не допустити будівництва диктатури в Україні, що може призвести до розпаду всесвітньої демократичної коаліції на захист України.

Демократія продемонструвала, що вона життєздатніша і успішніша, ніж диктатура. А тим, що Україна вистояла, вона показала, що демократія здатна протистояти ворогу, значно більшому, ніж сама.

Також Україна демонструє цікавий приклад розподілу цивільного і воєнного керівництва, навіть у час війни. Принаймні так виглядає, що вся вертикаль влади — президент, прем’єр- міністр, міністр оборони, політичне, владне керівництво працюють як тилові служби, котрі забезпечують армію і суспільство ресурсом, але не лізуть у воєнне керівництво, на відміну від правління жорсткої диктатури.

А воєнне керівництво України займається обороною держави і наразі не втручається у внутрішньополітичну кухню.

Тобто цей рік освіжив дихання демократії як такої. Остання імперія гине. А Україна дала новий поштовх світові. І це гідний приклад, що зараз розглядають і вивчають інші демократії.

Внутрішня ситуація склалась так, що ми відкрили в собі новий запас стійкості. На відміну від давнини століть, ми зуміли відсунути чвари вбік і згуртуватися довкола головного: перемоги страшного агресора за нашу свободу. Українство морально й духовно значно виросло на подив собі. І це чудовий ресурс для початку нового, 2023-го, року!