Пам’ять про Сковороду — це акт спротиву. Як святкують 300-річчя філософа в його університеті

Цей рік заповідався бути роком Григорія Сковороди — відомий український філософ святкує своє 300-річчя.

Якби не повномасштабне вторгнення Росії в Україну, цими днями в Києві, на Полтавщині та на Слобожанщині відбувалося би багато пафосних і не дуже подій.

Проте російські ракети майже повністю зруйнували музей-садибу філософа у Сковородинівці на Харківщині, пошкодили будівлю педагогічного університету імені Сковороди в Харкові.

Одним з небагатьох «живих» осередків, пов’язаних із Григорієм Савичем, є рідний університет українського філософа — Києво-Могилянська академія.

Усі офіційні святкування в НаУКМА скасували. Проте студенти не змогли з цим змиритись і за кілька тижнів організували фестиваль «300 хвилин про Григорія Сковороду».

Журналістка УП.Культура Ганна Щокань відвідала його і розповідає цікаве.

Іду від метро «Контрактова площа» повз велику конструкцію з дощок. Вона закриває пам’ятник Григорію Сковороді. Сховок зробили, щоб захистити під час масових атак країни-терориста Росії на Київ.

Тоді більшість цінних пам’ятників столиці захистили в такий спосіб. Монумент Сковороди стоїть навпроти історичного корпусу Києво-Могилянської академії.

Його втілив скульптор Іван Кавалерідзе. Пам’ятник вважають найкращою скульптурною присвятою філософу.

Григорій Сковорода навчався тут 280 років тому. Нині впродовж шести днів в університеті відбуватимуться лекції, дискусії, показ фільму «Григорій Сковорода» та вечорниці. Студенти стали одними з перших, хто проводить урочистості на честь ювілею українського мислителя.

Проходжу через корпус, плац і оминаю довгу стіну з яскравим муралом.Заходи відбуваються у приміщенні музею Києво-Могилянської академії в укритті. Кам’яниця збудована на початку XVIII століття.

У підвалі прохолодно, але затишно. Цегляні стіни і склепіння стелі створюють камерну атмосферу, доповнюють відчуття люстри, схожі на канделябри.

«Сьогодні кияни чекали масових обстрілів Правого берега, за реєстрацією був аншлаг, а доїхало менше людей», — каже керівниця культурно-мистецького центру НАУКМА Владислава Осьмак.

«Фестиваль — наш культурний спротив, це катакомбна культура — ми зараз у підвалі, в підземеллі. Сковорода міг тут бути — будівля музею його сучасниця. В Києво-Могилянській академії 2022-й мав би бути роком Сковороди. Планували заходи від великих міжнародних наукових конференцій до театральних постановок. В лютому картина світу змінилась. Навесні проводили благодійні акції на підтримку могилянців, які воюють у ЗСУ. Нинішній захід теж благочинний», — показує на скарбонку, що стоїть праворуч на стільці.

«На фестивалі наполягли студенти п’ять тижнів тому. Тоді придумали назву «300 хвилин про Сковороду». Вирішили, що в такий час п’ять лекцій це максимум, на що можемо замахнутись. Так 300 хвилин лишились в назві, а фестиваль вийшов тижневий», — каже Владислава Осьмак.

Пояснює, що Григорій Сковорода для українців важливий, але це певною мірою міф і мем.

«На заходах дивимось на Сковороду очима живописців і скульпторів, києвознавців, краєзнавців. Намагаємось осягнути, яким він був, як формувався, що навколо себе бачив. Заново знайомимось із філософом», — пояснює Владислава Осьмак.

На великому екрані з’являються два портрети. На одному — Григорій Сковорода, а на іншому — французький філософ Дені Дідро. Обличчя дуже подібні. Картини порівнює мистецтвознавиця Діана Клочко.

«Перший відомий портрет Сковороди, який знаходиться в Переяслав-Хмельницькому музеї — це візуальний міф. Бачимо подібність його образу до відомого портрету Дідро роботи українця Дмитра Левицького. Яким чином цей вивезений з Петербурга портрет став зразком для портрету Сковороди — невідомо», — вказує на фото.

«Наприкінці ХVІІІ століття Сковорода мислився як філософ. Тож можемо припустити, що коли українець написав знаменитого французького філософа, то хтось вирішив зробити Григорія Савича схожим, вдягнувши його по-іншому. До образу додали книжку, перевдягли у вбрання, подібне до схимника і підперезали Сковороду поясом. Це важливий елемент — слуцькі пояси це ознака козацької культури, позначили його козацькою шляхтою, з якої він походив. Зараз ми можемо сказати, що ніхто не знає, який точно вигляд мав Григорій Сковорода, але всі ми його впізнаємо», — каже лекторка.

На екрані з’являються зображення пам’ятників Григорію Сковороді авторства Івана Кавалерідзе. Встановив перший монумент в Лохвиці 1922 року. Заключним пам’ятником Кавалерідзе, присвяченим Сковороді, стала скульптура навпроти Києво-Могилянської академії. Її відкрили у 1976.

«Художники дали Сковороді в руки книжку, а Кавалерідзе — буквально дав тіло. У скульптора була внутрішня потреба працювати з його образом. У 1964 створив пам’ятну дошку, яка з’явилась на одному з корпусів.

Роботу Кавалерідзе прикріпили на приміщення, які всіма методами намагались зробити не могилянськими, про нього мали забути. Тоді площа називалась Червоною, а саме приміщення Могилянки — бібліотекою.

Дошка означила це місце, нагадала, що Сковорода — могилянець», — каже доповідачка. Демонструє пам’ятник Григорію Сковороді навпроти Могилянської академії.

«У пам’ятнику на Контрактовій Сковорода постав у Кавалерідзе таким собі мужем-мислителем. Встановили скульптуру так, щоби дивився на староакадемічний корпус. Зрозуміло, що радянські ідеологи не могли не зробити пакості. Вже встановленого Сковороду взули у сільське взуття. Зробили сільським філософом, яким він, звісно, не міг бути. Первісно ноги Сковороди були босі, взуванку 90-річного Кавалерідзе змусили робити вже на місці. При бажанні личаки можна зняти — там досі є босі ноги Григорія Савича», — каже лекторка.

На екрані показують роботу Ігоря Ястребова — пам’ятник у музеї в Сковородинівці. Монумент стоїть посеред зруйнованих стін музею. В ніч на 7 травня росіяни поцілили в музей Сковороди і зруйнували стіни та частину експонатів. Сам монумент не постраждав. На фото обличчя Сковороди має чорний наліт від сажі.

«Пам’ятник, який вижив», — говорить Діана Клочко.

Пояснює, як у радянський час образ Сковороди використовували в ідеологічних цілях. Такий меседж має літографія «Світ ловив мене, але не піймав». Сковорода зображений на могилі, сидячи по-турецькому, в руках тримає книгу.

За ним — чоловік у мундирі й перуці, з орденами. Художник нагадує про те, що Григорій Сковорода певний час жив при дворі у Петербурзі, співав у придворній капелі Катерини ІІ. Повернувся в Україну у 1740-х.

«Це ідеологема Одіссея, який повернувся, сів у позі Будди тут на цій землі з книжкою, готовий тут помирати. Сидить на могилі в позі козака Мамая в степах України. За ним стоїть вельможа, в якому є натяк до Потьомкіна, або когось близького до тогочасної аристократії. Ніби запрошує Сковороду їхати, стоїть запряжена карета. Але Сковорода посміхається й дивиться в інший бік. Умовно — не погоджується їхати в дворянську культуру. З одного боку це протиставлення дворянське-сільське, і в Петербург не поїхав — залишився помирати, як тоді казали, «на Україні», — розповідає гостя.

Студент ліворуч від мене посміхається. Розглядає роботу Олександра Ройтбурда «Сковорода в саду божественних пісень» 2017 року. Філософ зображений у панталонах, з лютнею. Навколо нього — яскраві дерева й птахи.

«Нарешті ми можемо при Сковороді розслабитись, усміхатись. З нього забрали лещата ідеологічного протистояння», — каже лекторка.

На екрані з’являються зображення Сковороди в худі, в кедах і Сковороди-покемона з написом «Світ мене не впіймав». Завершує відеоряд робота, де образ Сковороди розмитий, втілений нечіткими плямами.

«Міф про Сковороду настільки прижився в попкультурі, став «народним», що ми впізнаємо його навіть без обличчя», — підсумовує лекторка.

Діані Клочко вручають подарунки — афішу фестивалю й листівку, яку зробили студенти Могилянки.

«Усе починалось із плакату — на ньому портрет Сковороди з гравюри Василя Чебаника 1972. Захотіли зробити символічно: чорне як суєта житейська, жовте — сонце, золото, хмари, а білий — сніг, хмари й істина», — розповідає студент Антон Потєхін. Він є ініціатором фестивалю, запрошував гостей.

«Було би злочинно приховати таку дату — в Сковородинівці музею вже майже немає. Росіяни роблять все можливе, щоби ми говорили лише про Булгакова, відсутність світла і про розбитий музей, а у нас є «Сад божественних пісень». Кожна людина знаходить в образі Сковороди щось своє. Я багато чого чув, що він і дауншифтер, і гіпстер, і рокер. Нехай. Наша програма так зорієнтована, що ми говоримо дуже в різних ключах: першою була філософія, другою історія, а далі мистецтво. Також матимемо інші виміри — буде про архітектуру, про те, що бачив Сковорода, те суспільство, в якому він жив. Я як історик третього курсу справді хотів про це поговорити», — каже Антон Потєхін.

До розмови долучається співорганізаторка фестивалю Ольга Красінько, студентка першого року магістратури.

«Сковорода важлива людина для Могилянки, це важлива дата. Хотіли закцентувати на тяглості сковородинської ідеї крізь час. На значенні, рецепції Сковороди в сучасній культурі. Не винятково на його постаті, а на контексті, який на нього вплинув, де він діяв. Щоби продемонструвати, що він не був кулькою, завислою в повітрі. Був людиною свого часу. І його суспільство й доба також було надзвичайними», — каже Ольга. Вказує на афішу фестивалю.

«Створюємо широку панораму барокової культури. В українському суспільстві існує великий запит на нашу культуру. Популярністю користуються багато мистецьких періодів, але Бароко трошки менше. Але оскільки піднесення Могилянки було пов’язано з Бароко — такий фестиваль був нашим моральним обов’язком», — підкреслює студентка. Виходимо в коридор.

«Учора професор Максим Яременко розповідав, що дата народження Сковороди відома, а рік під питанням. Знайшов у архівах документи, з яких припускає, що 300-ліття буде за чотири роки приблизно», — чую розмову двох студенток у коридорі музею.

На виході зустрічаю мистецтвознавицю, письменницю Катерину Липу.

«Страшенно щаслива, що могла в приємній веселій атмосфері прочитати свою лекцію. Те, що в країні хто де може все-таки цю дату відзначають, постійно про неї згадують — за наших умов це свідчить про нас як про крутезну націю. Переконана, що дуже багато людей, які зараз згадують про Сковороду — не читали його. Але знають, що ним можна пишатися, він крутий. І це дуже красиво, я вважаю», — каже Катерина Липа.

Ще два дні могилянське підземелля відкрите для всіх охочих. А ми з Катериною виходимо з нього на засніжену Контрактову... йдемо до Сковороди.

Ганна ЩОКАНЬ,
журналістка УП.Культура
(сайт life.pravda.com.ua)