Непристойні ігри престолу. Чи стануть наступні вибори танцями на Зе-граблях

Війна війною, а рейтингові заміри — за розкладом, бо ж вибори все одно прийдуть.

І тут головне питання ставить перед собою влада: чи варто сподіватись на наступний термін?

Судячи з соціологічних опитувань, для сьогоднішніх мешканців київських пагорбів цілком реальним є повернутись у владні коридори вдруге.

Хоча, зважаючи на стрімку популярність сьогоднішніх героїв — військових, можливі варіанти.

Один з найімовірніших — це команда, яку для подальшої, вже політичної, діяльності може зібрати довкола себе командувач ЗСУ Валерій Залужний.

Бо, оцінюючи поточний момент, попри те, що і рейтинг партії влади «Слуга народу», і самого президента Володимира Зеленського з незначними коливаннями стабільно високий, проте оточення його поводиться так, ніби завтра вже все, — і намагається рвати величезні куші саме зараз, посеред вибухів і всього лиха війни. Чому поспіх? Напевне, тому, що апетит приходить під час їди.

Цікавою, до речі, виглядає політична вага і партії Петра Порошенка «Європейська Солідарність» у Києві. Соціологи її вже називають «партією столиці», бо саме тут, за останніми соціологічними замірами, «ЄС» набирає удвічі більше голосів, ніж у регіонах.

«24 серпня» пішло на холод

Отже, за даними соцопитування групи «ОперСо», рейтинг «СН» з літа майже не змінився, навіть підріс порівняно з серпнем — 42,1%, у жовтні він становив 45,1%.

Серед тих, хто визначився і голосував би вже завтра, за «СН» готові проголосувати 60,2% виборців. Це — 218 мандатів у ВР.

Рейтинг самого президента Зеленського на початок листопада становить 68,8%. І це найвищий результат за останні 6 місяців.

Отже, знову конституційна більшість — дві третини мандатів — може бути в «слуг народу». За такого політичного перебігу вони й далі робитимуть свої справи, а ми продовжуватимемо танці на граблях завдяки тим, кому ця партія так припала до душі.

Далі, мінусова тенденція вималювалась у партії Сергія Притули «24 серпня», вона вже другий місяць втрачає свої рейтингові позиції. У серпні було 11,5% симпатії потенційних виборців, на початку листопада електоральна підтримка «24 серпня» впала до 8,5%.

Однак соціологи, окрім загальної симпатії до партії, зробили вибірку серед тих, хто визначився, і тут за «24 серпня» проголосувало б 11,3% виборців. Тобто 41 «притулівець» може посісти місце нардепа у ВРУ.

Сам Сергій Притула отримав, за даними соцопитування групи «ОперСо», 5,3% підтримки українців.

«Європейська Солідарність» зберігає близько 8% свого стабільного ядерного електорату. Це загальний рейтинг. А серед тих, хто визначився зі своїми уподобаннями, ЄС набрала 11,2%, відповідно, у парламент також пройшов би 41 депутат від партії Порошенка.

Рейтинг п’ятого президента Петра Порошенка, за даними «ОперСо», на початок листопада становив 6%. ВО «Батьківщина» має чотиривідсотковий бар’єр.

Партія Разумкова «Розумна політика» з травня — від 4,4% — на початок листопада знизила свої показники до 2,3%. ВО «Свобода»: від 2,6% у серпні — до 2,2% у перших числах листопада.

Тобто, наразі до парламенту потрапили б три партії: «Слуга народу», партія Сергія Притули «24 серпня» та «Європейська Солідарність». Прохідний бал, нагадаємо, 5%.

На Банковій Зеленський, а в Києві Порошенко

Цікавими є і регіональні смаки. Наприклад, «Батьківщина» долає п’ятивідсотковий бар’єр на заході та півдні України. Партія Разумкова — на сході. Тобто це партії, котрі мають наразі чітко виражені регіональні особливості.

І варто звернути увагу, як ми вже зазначили вище, на підтримку партії «Європейська Солідарність» на півночі України, куди соціологи віднесли й Київ. Наразі йдеться саме про підтримку киян. І тут «ЄС» набрала 16%.

Водночас у решті регіонів вона має всього по 8-9%. Удвічі менше. Отже, рейтингова стабільність президентських «слуг народу» на симпатії киян до «ЄС» не впливає.

Можна по-різному ставитись до Петра Порошенка, його партії, але не можна не відзначити, що кияни не піддаються масовому психозу політично-рекламних трюків суперників «Євросолідарності».

Саме в столиці, незважаючи на те, що мер Києва Віталій Кличко не є членом цієї партії, вона має велику підтримку, й це досить цікавий момент, котрого ще не було в політичній історії незалежної України.

Можливо, Віталію Кличку й Петру Порошенку варто подбати про якийсь спільний політичний тандем?

Цікавими згадані соціологічні спостереження є ще й тим, що рядок опитування «важко відповісти» вибрали 23% респондентів.

Ця досить суттєва частина українців — майже чверть виборців — вагається і не визначилась зі своїми вподобаннями. А це означає, з одного боку, що є перспектива і поле діяльності для інших чинних партій, а з іншого — й для нових політичних сил, бо є попит на нові обличчя.

Скажімо, тут могла б скласти серйозну конкуренцію партії влади нова «мілітаризована» політична сила, створена з легендарних військових і очолювана кимось із числа наших сьогоднішніх героїв — командирів війни.

У першу чергу йдеться про командувача ЗСУ, генерала Валерія Залужного.

Залужний — легенда з політичними перспективами

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний миттєво, завдяки успішному керівництву обороною України під час широкомасштабної агресії росії, зміг завоювати прихильність багатьох українців і схвальні відгуки на Заході.

«Залізний генерал», «історична постать», одна з найвпливовіших персон 2022 року. Усе це закордонні ЗМІ писали про головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Він уже ввійшов в історію як великий полководець і стратег!

Людина, яку поважають в усьому світі. І ми, українці, точно знаємо, що під його командуванням наша держава приречена на перемогу.

Водночас така популярність головнокомандувача українським військом ще з перших місяців війни стала приводом для політичних ревнощів Банкової.

І в публічному просторі почали з’являтись версії про існування політичної конкуренції між ним та Володимиром Зеленським. Мовляв, президент бачить у генералі свого суперника. Бо й Зеленського знають нині у всьому світі.

І в міру того, як росте популярність чинного президента України у світі, він почав досить сміливо вимагати у західних лідерів запрова­джувати жорсткіші санкції проти путіна. Регулярно розмовляє зі світовими лідерами: Байденом, Макроном, Шольцом...

І саме через це, незважаючи на те, що війна дещо змінила президента Зеленського, зростають і його амбіції вкупі з ревнощами. Цього побічного ефекту успішного шоумена він не позбавився.

Президент України став найвпливовішою людиною 2022 року за версією Time. Також очолив список найвідоміших євреїв, опублікований газетою The Jerusalem Post.

Чимало інших видань світу публікують його на перших сторінках. Його обличчя на футболках, студентських конспектах американців... Ну як тут не відчути величезні крила за спиною? А вийшло, що, окрім Зеленського, світові ЗМІ «запали» й на Залужного.

Тож чи й справді головнокомандувач українським військом Валерій Залужний може бути конкурентом президенту Володимиру Зеленському і чи є ним реально — дискусії ведуться з моменту появи таких припущень.

Непристойні ігри престолу

Пригадаймо, найгучніше розмови про те, що Зеленський може розглядати головнокомандувача ЗСУ як потенційного конкурента, звучали на початку липня.

Приводом для цього стала, схоже, навмисно роздута істерія довкола обмеження прав військовозобов’язаних залишати місце проживання без дозволу військкомату. Хоча така норма існує давно. Чому з неї зробили «червону ганчірку» для і без того напруженого й у стані постійного стресу нашого народу – залишається здогадуватись.

Після негативної реакції суспільства та спроб Генштабу і самого генерала Залужного прояснити ситуацію президент Зеленський у відеозверненні попросив Генштаб «надалі не ухвалювати без нього подібних рішень».
Навіть не смішно. Бо такі «рішення» були записані у відповідних документах ще тоді, коли Вова Зеленський попід стіл пішки ходив.

В оточенні Володимира Зеленського пояснювали, що президент вимушений публічно прокоментувати широкий суспільний резонанс через те, що Генштаб не впорався з цим завданням. Мовляв, почався такий хейт, що мовчати просто не можна було. Ну звісно. На це й було розраховано.

Дехто побачив у цих словах камінь, кинутий конкретно у бік Валерія Залужного, і припустив, що така публічна критика головнокомандувача ЗСУ є не чим іншим, як наслідком того, що президент може бачити в ньому конкурента і намагається у такий спосіб «ударити по іміджу Залужного».

Не на жарт Банкову схвилювало не лише те, що українці персоналізують героїчний опір своєї армії в особі головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, а й те, що генерал створив благодійний фонд. А в офісі президента такі кроки апріорі сприймають як потенційну загрозу.

Знавці з найближчого оточення Зеленського побоюються, що фонд Залужного може перерости у політичний проєкт. Недаремно ж одним із тих, хто уважно стежить за потенціалом головнокомандувача ЗСУ, є Андрій Єрмак.

Усі сторони стримано заперечують закиди про наявність будь-якої конкуренції, мовляв, війна, всі працюють єдиним фронтом. З Банкової через ЗМІ неодноразово надсилали меседжі суспільству, що конфлікту між Зеленським та Залужним наразі немає, а протистояння намагаються штучно створити політичні опоненти президента.

Ще в 2021 році Валерій Залужний наголошував, що йому комфортно бути головнокомандувачем ЗСУ при верховному головнокомандувачі Володимирі Зеленському. Після 24 лютого генерал не давав жодних коментарів про характер своїх стосунків з офісом президента.

І 6 липня, після того, як хитруни ОП його дістали, Валерій Залужний чітко й стратегічно вивірено, як у бою з руснею, влупив по марнославних мізках Зе-оточення, наголосивши, що загалом ситуація навколо теми переміщення військовозобов’язаних «стала підставою для дискредитації» не лише Збройних сил України, а й усього військово-політичного керівництва держави.

І хоча генералу Валерію Залужному наразі не до політики, однак в історії є успішні приклади, коли полководці ставали на чолі країни.

А чому б такій сторінці біографії не ввійти і в нашу історію?