Михайло Горбачов — українець, який змінив світ. На спомин про першого і єдиного президента СРСР

Цього тижня виповнюється 40 днів, як відійшов за межу Михайло Горбачов.

Його не стало 30 серпня на 92-му році життя.

У другій половині 1980-х років він був не тільки одноосібним керівником ссср, а й одним із найвпливовіших політиків планети.

Одночасно обіймаючи найвищі керівні посади в комуністичній імперії (генеральний секретар цк кпсс, голова вс ссср і президент ссср), Михайло Горбачов володів усією повнотою державної влади.

Маючи величезні повноваження, він за декілька років правління багато зробив для того, щоб тодішній світ став кращим і безпечнішим.

Перебудова, що закінчилася розвалом

Від попередніх «вождів», осіб, старших на 15-20 років, відірваних від реалій і важко хворих, що на початку 1980-х вмирали один за одним, йому дісталася непроста спадщина і величезна кількість проблем.

Застій і стагнація охопили всі сфери суспільства — економічну, соціальну, духовно-ідеологічну. Тривала холодна війна між очоленими москвою країнами соцтабору і передовими країнами Заходу.

Точилася безглузда, нікому не потрібна, непопулярна «гаряча» війна в Афганістані. Вона, а також усебічна підтримка «дружніх» режимів і «революційних» рухів на всіх континентах потребували багато коштів.

Яких не вистачало на медицину, освіту й культуру. Неефективна «соціалістична» економіка виявилася неспроможною утримувати величезний військово-промисловий комплекс. Зростала інфляція, відчувався дефіцит товарів повсякденного попиту.

До мінімуму впали світові ціни на нафту — головний продукт експорту і джерело іноземної валюти. Посилювалися масова зневіра в комуністичній ідеології й опозиційні настрої в суспільстві, передусім у середовищі інтелігенції.

Перед Михайлом Горбачовим як керівником держави, що претендувала на світове лідерство, пролягали два шляхи. Перший — тупо продовжувати курс престарілих попередників, безперспективний і згубний.

«Закручувати гайки», посилити репресії всередині країни, клепати нові ракети, танки, гармати, літаки, кораблі підводні човни і нагнітати напруженість на міжнародній арені. Отже — поставити світ перед ризиком ядерної війни.

Другий шлях — відмовитися від застарілих ідеологічних догм і повернутися обличчям до цивілізованих, високорозвинених демократичних країн, в яких без революцій і репресій були створені умови для комфортного і заможного життя.

Як розумна, освічена й миролюбна людина Горбачов обрав другий шлях. Він переконався, що комуністичний блок країн за всіма показниками у всіх сферах безнадійно програв змагання з капіталістичним державам, в яких існували демократична форма правління й ринкова економіка. Він усвідомив безглуздя ідеологічного, політичного та воєнного протистояння між країнами.

Визнав пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Відмовився від імперіалістичних гасел «світової революції», переробки світу на московський копил. З конституції була викреслена стаття про керівну роль компартії.

У рамках політики «перебудови і гласності» було ліквідовано ідеологічну цензуру, з кримінального законодавства вилучено статті про покарання за антирадянську пропаганду та антикомуністичну політичну діяльність.

Політичні в’язні вийшли на волю і були реабілітовані. Зазнали ідеологічного перегляду й історичних переоцінок багато подій попередніх десятиріч.

Українське коріння

Нинішні й майбутні покоління ще будуть розмірковувати, наскільки він упорався зі складними проблемами свого часу. Які його рішення були розумними, які — помилковими.

Він припинив 40-річну холодну війну, поклав край небезпечній ворожнечі й протистоянню між ядерними державами, усунув загрозу виникнення світової війни.

Сприяв підвищенню рівня безпеки, зростанню довіри між країнами і народами. Але це сталося пізніше. На початку правління він дотримувався застарілих уявлень.

Зокрема про можливість і потребу збереження ссср. Не вірив, що московська імперія не підлягала жодному реформуванню. Що в інтересах усіх народів її треба було цивілізовано, мирно демонтувати.

Вважаю, що багато позитивного Михайло Горбачов зробив тому, що був українцем. Отже, на генетичному рівні йому був чужий московський великодержавний шовінізм, жорстокість, зневага до людей і тупорила впертість.

Якби в той час при найвищій владі опинився якийсь московитський виродок на кшталт кацапа путіна, події розгорталися б за іншим, очевидно, кривавим сценарієм. 

Аналітики також сходяться на думці: всі процеси, започатковані й підтримувані Горбачовим, проходили мирно через його миролюбний український характер. Збройні інциденти у Вільнюсі, Баку і Тбілісі, коли загинули мирні люди, відбулися з вини некомпетентних керівників нижчих рівнів.

Як докір Горбачову можна поставити тривале замовчування наслідків вибуху реактора на четвертому блоці ЧАЕС. Але він пояснював, що то було рішення політбюро.

Додам декілька маловідомих штрихів до біографії Михайла Горбачова як людини. За національністю він вважав себе «русскім». Але достеменно відомо: його батько Сергій, уродженець Чернігівщини, в молоді роки мав прізвище Горбач, закінчення «ов» додалося до прізвища після переїзду до Ставропольщини.

Михайлова мати, уроджена Гопкало, разом із батьками, бідними малоземельними селянами, переїхала до Ставропольського краю з Полтавщини. До територіальної реформи 1923 року Полтавська губернія мала значно більшу площу, її територія на сході доходила до Дніпра, охоплюючи землі Бориспільщини і Переяславщини.

У Бориспільському районі є велике село Любарці, в якому прізвище Гопкало ще й нині там дуже поширене. З високою ймовірністю можна стверджувати: саме з Любарців походять дід, баба й мати видатного політика.

За спогадами Михайла Горбачова, всі його родичі по матері були україномовними. Проводячи багато часу з дідусем і бабусею, він у дитинстві також розмовляв українською. Засвоїв від них дуже багато українських пісень, не забув їх у дорослому віці. Коли неформально зустрічався з друзями-українцями в москві, завжди співав наших пісень. Улюбленою була «Стоїть гора високая...». Під час співу на його очах виступали сльози.

Михайлова дружина Раїса, хоча й народилася в Сибіру, також мала українське прізвище Титаренко, отже — й наше національне коріння. Вона позитивно впливала на чоловіка, сприяла підвищенню його інтелектуального і культурного рівнів.

Мені зовсім випадково довелося побачити її з відстані трьох метрів на Хрещатику біля входу до центрального гастроному. Сталося це навесні 1985 року під час візиту генсека Михайла Горбачова до Києва.

Прямуючи у справах до одного відомства, побачив скупчення декількох десятків. збуджено-схвильованих людей, що стояли неподалік входу до гастроному і промовляли слово «Горбачов».

Протиснувшись між ними, бо поспішав, помітив, як у щільному оточенні осіб у цивільному, тобто охорони, до магазину заходили три поважні жінки. Впізнав тодішню голову Верховної ради УРСР Валентину Шевченко та Раїсу Горбачову.

Третьою була (імені її не пам’ятаю) дружина Володимира Щербицького, тодішнього першого секретаря ЦК КПУ. Очевидно, цікавилися цінами на продукти першочергової потреби і їхньою якістю.

В останні роки Горбачов неодноразово заявляв в інтерв’ю, що шкодує про те, що радянський союз розпався. Зникла «велика країна з величезними ресурсами та можливостями», наголошував він.

«Більшість росіян думають, як я: вони не хочуть її повернути, але глибоко шкодують, що вона зруйнувалася», — сказав Горбачов в інтерв’ю газеті Sunday Times у 2016 році.

Також він підтримав анексію Криму в 2014 році та заявляв, що вчинив би так само в аналогічній ситуації. Цього йому українці не вибачили — Горбачов отримав заборону в’їзду до України на 5 років.

У липні 2022 року російський журналіст Венедіктов в інтерв’ю Forbes Russia розповів, що розмовляв із Горбачовим про повномасштабне вторгнення РФ в Україну. З його слів, Михайло Сергійович вважав, що путін «знищив його спадщину», розпочавши війну, і що він був «розчарований».

Перший і єдиний президент ссср, лауреат Нобелівської премії миру пішов із життя у той час, коли проти його історичної батьківщини було розв’язано широкомасштабну війну. Йому вдалося змінити світ, але не вдалося змінити росію...