Слово гучніше за ракети: літературний фестиваль «П’ятий Харків» пройшов під звуки сирен

Зараз Харків — це місто, де зранку п’єш каву на тихому залізничному вокзалі і вирушаєш в Ізюм документувати жахи, що там відбувалися, вдень ходиш по сонячному та майже безлюдному розбитому Харкову під звуки сирен, увечері слухаєш Сергія Жадана, Івана Семесюка і Kozak System в артпідвалі, вночі їдеш по темному місту, де не горить жоден ліхтар.

Місцеві жителі кажуть, що за час повномасштабної війни візитною карткою міста стали вікна, забиті фанерою.

І дійсно, я не бачила жодного будинку в місті, де всі вікна цілі. Якщо Салтівка — порожній розтрощений мерт­вий район, то центр міста живе — працюють магазини, кафе, салони, але на кожному кроці видно руйнування, людей дуже мало і відчувається атмосфера воєнного стану міста.

Після Києва, який вирує життям, ти ніби потрапляєш в іншу реальність, яка є справжньою, яка не грається у видимість мирного життя.

Напівпорожній, напівзруйнований Харків.

Втім, незважаючи на це, культурне життя міста триває. Харківський поет Артем Полежака служить у ЗСУ та, перебуваючи на передовій, продовжує у соцмережах читати свої вірші, письменник Сергій Жадан влаштовує Літературний фестиваль у бомбосховищі Літературного музею, куди з’їжджаються артисти та гості з усієї країни («Україна молода» нещодавно анонсувала цю непересічну подію. — Ред.).

У місті не працює GPS, не горять ліхтарі. Завдяки місцевим жителям ми знайшли локацію фестивалю. Біля входу в підвал у темряві стояли люди. Ми знайшли двері і спустились у приміщення.

Після майже порожніх вулиць міста було незвично побачити велику кількість людей у маленькому підвалі Будинку культури. Тепла атмосфера і музика одразу змусили пережити інші емоції.

Поруч стояв хлопець, який розповів, що автостопом приїхав із Києва, щоб потрапити на фестиваль.

Організатори фестивалю, Сергій Жадан та представники Харківського літературного музею, зазначили, що широкомасштабне вторгнення рф в Україну змінило не лише наше майбутнє, а й наше минуле: більшість українців готові переглянути персональну історичну і культурну пам`ять у контексті нового досвіду війни.

Харків був містом транзиту між Україною та росією, і сьогодні як фронтир опинився в ситуації, коли ворожі бомбардування разом із будинками руйнують сталі уявлення про українсько-російські стосунки.

В ситуації добровільного заперечення старих моделей співіснування саме тут може народитись нова філософська основа архітектури майбутньої держави, прийнятна для більшості українців.

Метафора «п’ятий Харків» належить лінгвісту, есеїсту, письменнику, а також харків’янину Юрію Шевельову.

Публіцистична частина фестивалю об`єднала потужних сучасних українських мислителів і діячів, які залишились в Україні і взяли на себе відповідальність за існування країни.

Мистецька частина — концерти і театральна вистава, проведені в небезпечному регіоні, — стали своєрідним маніфестом «тих, хто не боїться» (Є. Сверстюк) у місті, яке називають «залізобетон».

Адже до фестивалю долучилися не лише жителі міста, а й багато гостей (і як учасники, і як глядачі).

«П’ятий Харків» — це розмова про майбутнє міста, про мрію, про бажання та бачення. Нам здається, що варто говорити про майбутнє саме в ситуації кардинальних культурних і ментальних зрушень, які переживає Україна сьогодні», — наголосили організатори.