Кончина путіна близько: як мобілізація прискорює вільне падіння рф

21 вересня 2022 року (офіційне оголошення мобілізації) ввійде в історію рф як день її кончини.

«Зворотної дороги немає», — сказав заступник голови ради безпеки росії дмитро медведєв, не підозрюючи, який сценарій несуть його слова. І цього разу він має рацію.

В тому сенсі, що від розвалу росії шляху назад уже немає. До цього ще був, якийсь примарний. Якби, скажімо, путін відвів свої війська й привселюдно визнав поразку у війні.

Але ж це не той психотип — криваве схиблене чудовисько хоче ще більше жертвоприношень, більше й більше крові ще й своїх співвітчизників.

Вир оголошеної мобілізації втягує весь російський народ.

Німецький канцлер Олаф Шольц не зможе, як раніше, сказати, що це лише війна путіна, а не всього російського народу. Ні, це війна всієї росії, з котрою приходить кончина путіна і його правління.

Шанхайський ультиматум

Нам же очевидна паралель між результатами саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді (Узбекистан) та поспіхом, з яким одразу після повернення кривавого диктатора в Москву було оголошено мобілізацію, референдум на окупованих українських територіях та лунають нові жахання про знищення всього світу ядерною зброєю.

Вочевидь, такі зміни планів російського керівництва пов’язані з тим, що російський президент розраховував на теплі зустрічі у старовинному узбецькому місті, мовляв, дивіться, жодної міжнародної ізоляції немає.

А по факту його партнери із ШОС не зацікавлені у продовженні війни та, ймовірно, лідери східних держав продиктували путіну умови закінчити війну до середини листопада. Саме тоді на Балі має відбутись саміт країн Великої двадцятки.

Принаймні Китай та Індія розлючені не на жарт. Джерела стверджують, що в разі продовження війни глобальний Схід застосує щодо Росії санкції, не слабші, ніж Захід.

Адже економічна криза, яка багато в чому спровокована вторгненням путіна в Україну, позначається й на інтересах таких країн, як Китай чи Індія.

Можливо, якби план блискавичного захоплення України вдався, у Пекіні чи Делі не висунули б російському президенту претензій.

Але усе пішло не так, як того бажав путін, а довгостроковий конфлікт — явно не в інтересах ні КНР, ні Індії, ні Туреччини тощо.

Тобто кремлівське чудовисько загнали в глухий кут. Воно в агонії та лихоманці й стає ще небезпечнішим. Хоча, здавалося б, куди вже більше, однак у його руках — ядерна кнопка...

Убити дракона

Чи вистачить духу в озброєних військовозобов’язаних росіян звалити диктатора?

Путін припустився величезної помилки. Такої ж, як і Микола ІІ, давши 10 мільйонам селян гвинтівки у 1914 році.

Це була перша загальноросійська мобілізація, і ми пам’ятаємо, як вона закінчилась, — Микола Романов і його родина не пережили її.

Так, дійсно, мобілізовані озброєні селяни повернулись у Петроград і таку заварили кашу, що ми її на пострадянському просторі розсьорбуємо й досі.

А в росії нинішня мобілізація також викликала соціальну кризу, мітинги й протести.

І це лише початок.

Хоча до ганьби путіну не звикати.

Проблема путіна і його тотальної мобілізації — в тому, що всі, хто був задурений імперською пропагандою ненависті до України чи хотів підзаробити «відстрілом хохлів», уже всі тут побували. Чи в Росії ще залишились подібні добровольці?

Але все виглядає так, що із цих від 25 до 40 мільйонів військовозобов’язаних — називається різна цифра — жодна людина не хоче добровільно їхати в Україну.

Зрозуміло, всі усвідомлюють, що їдуть вони не на сафарі, а для того, щоб перетворитись на 200-х чи 300-х і, відповідно, відбудеться бартер на «Жигулі». Зрозуміло, що ті, хто прийде до нас убивати, — це жертви відчаю та паніки їхнього диктатора.

Адже ще за декілька днів до його від’їзду на провальний саміт у Самарканд із трибуни сесії російської Думи такий собі комунофашист зюганов вимагав якраз мобілізації.

У результаті відповідальні чиновники з оточення президента (пєсков, клішас, володін) виступали й переконували суспільство, що «в жодному випадку ніякої мобілізації не планують». Однак цим усе не обмежилось.

На екран першого канала витягли прессекретаря зюганова й змусили довго та принижено пояснювати, що «...ви не так зрозуміли геннадія аркадійовича. Ніякої мобілізації він не мав на увазі. Він говорив про економічну мобілізацію — щоб військові заводи працювали в 3-4 зміни, щоб тих, хто запізнюється на роботу, розстрілювали за законами воєнного часу. Ось що він мав на увазі».

Тобто, путін боявся цієї мобілізації. І раптом усе перевернулося після повернення з Самарканда.

Шантаж провальним референдумом

Окрім мобілізації, путін оголосив, що через два тижні чотири області України будуть законодавчо визнані російськими територіями.

Перший день проведення так званих референдумів на території окупованих Росією регіонів України продемонстрував, що вони готувалися поспіхом.

Водночас про можливість їх проведення говорили буквально з першого дня після того, як очільник кремля визнав «незалежність» окупованих частин Донбасу.

Згадаймо, не так давно в Луганську пройшла нарада російських силовиків під головуванням заступника голови ради безпеки росії дмитра медведєва. Але дату проведення голосування так і не визначили.

Навіть більше, після звільнення українськими військами території Харківської області Москва нібито перенесла цю дату на невизначений термін.

Однак такий поспіх і раптовий, і ні, бо все, що політична верхівка росії увечері виголошує як «ні», на ранок виявляється «так».

Таким чином путін повністю зруйнував залишки активів на зовнішньополітичному фронті. Це вдало збіглося з сесією Генеральної Асамблеї ООН. Щодо цього висловились усі світові лідери.

Той же Байден сказав: «Ми ніколи не допустимо стерти з лиця землі Українську державу».

Лідери країн Великої сімки (G7) заявили, що не визнаватимуть результатів псевдореферендумів, які відбувалися на окупованих рф частинах Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України, й попередили про готовність запровадити нові санкції стосовно росії.

Відповідна заява була опублікована на сайті Федерального уряду Німеччини, яка цьогоріч очолює Велику сімку.

«Ми, лідери Великої сімки (G7), рішуче засуджуємо фіктивні референдуми, які росія намагається використати для створення фальшивого приводу для зміни статусу суверенної території України, яка є об’єктом російської агресії. ...Ми ніколи не визнаємо ці референдуми, які виглядають як крок до російської анексії, і ми ніколи не визнаємо ймовірну анексію, якщо вона відбудеться».

Лідери G7 закликали інші країни «відкинути ці фіктивні референдуми як спробу росії прикрити свої порушення міжнародного права».

Нашою мобілізованістю — по їхній дезорієнтованості

Політолог Андрій Піонтковський вважає, що всередині кремлівського угруповання визначились дві партії: ультрафашисти й помірковані фашисти.

«До ультрафашистів відноситься стрєлков, котрий, до речі, кожен день з’являється на українському телебаченні. Після цих рішень він почав з’являтись і на російських офіційних ресурсах, знаменуючи перемогу російських ультрафашистів, — каже Андрій Піонтковський.

— Помірковані фашисти — це, мені здається, більшість з оточення путіна. Вони розуміють, що війна провалилась, і шукають якийсь вихід для збереження свого режиму й для збереження влади та грошей. Путін коливається поміж цих двох груп. До останнього часу він брав участь у діяльності партії поміркованих фашистів. Він же домовлявся про миротворчу місію Ердогана, хотів якось вплинути на Зеленського, щоб Україна збавила потужність обстрілів, але щось змінилось після поїздки в Самарканд, і він по поверненню оголосив про повну мобілізацію. За моїми відчуттями, він зрозумів, що продовження помірковано фашистської лінії призведе до того, що соратники попросять його відійти в тінь. Бо їм буде легше домовлятись із Заходом на певних умовах виходу з війни без путіна. Окрім того, вони зможуть пояснити російському народу, що в усіх його бідах винен путін».

І сьогодні, й завтра Україна, як і всі ці сім місяців війни, стійка і згуртована. Мобілізованих російських вояків прийде дуже багато. Не всім росіянам пощастило втекти за кордон; не всі готові сісти у в’язницю, аби лише не вбивати ні в чому й нікому не винних, зате сильних і вільнолюбивих українців; не всі готові здатись Україні в полон і зберегти свої життя.

Тому необхідно, аби вдосталь було в нас металу, стволів, літаків, щоб чітко працювала логістика. Це не проста задачка з одним невідомим. Згадаймо ще раз, як свого часу вільний світ переміг Гітлера та його союзників?

Це стало можливим за рахунок індустріальної переваги. Було випущено й вчасно підвезено так багато зброї, що гітлерівці не встигали поповнювати свій арсенал. От і сьогодні росія не встигає.

Ми знищуємо їхні снаряди швидше, ніж вони встигають їх підвозити. Тому російська армія відступає.

І важливо, щоб і надалі ми не збавляли, а нарощували темпи. І коли на нас поповзе нова навала рашистського війська, треба, щоб ми «зустріли» її у такому ж режимі.

Перемога любить хоробрих

«Я не кажу, що гру завершено. Путін, як і всі диктатори, — у безвиході, може поставити на карту все, щоб уникнути розгрому, капітуляції та міжнародних трибуналів.

Але це закон. Врешті, коли Голіаф слабкий, а Давид хоробрий, перемога випадає Давидові. Цей момент завжди настає, коли буксують машини небуття та смерті.

Україна виграє війну — і водночас врятує Європу», — написав у нещодавній своїй статті про війну в Україні Бернар-Анрі Леві, французький філософ, письменник, публіцист, громадський діяч, який уже декілька разів бував на лінії фронту пекельної битви України за увесь цивілізований світ.