«Кроти» у владі чи НАТО? Пропагандисти кремля взялися «палити хати» своїх агентів

Пропагандистів кремля чи то так підсмажує, чи то перед ефірами почали більше заправлятись «міцною московською» для переконання, в першу чергу самих себе, у своїй брехні, що взялися «палити хати» своїх агентів.

Після візиту президента Володимира Зеленського до Ізюма путінська топбрехуха Скабєєва не могла дати собі ради, мовляв, як це так: найбільший ворог росії, президент бандерівців Зеленський був в Ізюмі, й там «був Єрмак і наші «калібри», й він звідти благополучно поїхав?».

Це вона про Єрмака як про «коригувальника» говорила? Хоча стався по поверненні з Харківщини уже в Києві дивний в’їзд у бік авто президента, котрий пізніше завуалювали негараздами зі здоров’ям водія попередньої машини президентського кортежу.

Тема московських «кротів» у владі, на жаль, продовжує жити своїм життям. Незважаючи на те, що після нашої перемоги для набуття повноцінного членства в НАТО нам конче необхідно їх позбутись.

Ізюмський злам

Трагічна доля Ізюма, споріднена зі звірствами в Бучі та інших населених пунктах і київського передмістя, і скрізь, де встигли погосподарювати рашисти, нарешті змусила президента Володимира Зеленського зробити свою риторику чіткішою та жорсткішою.

Хоча на це міг вплинути й інцидент із наїздом на президентське авто. Він почав говорити те, що хотіло чути від нього чимало українців на початку війни: «скоти», «нелюди»…

«Хіба що не роблять мило з людей та абажури зі шкіри, — каже Володимир Зеленський після відвідин Ізюма. — Отримані нові докази тортур, які застосовували проти людей, котрі там поховані. Катування було повсюдною практикою на окупованій території. Так робили нацисти. Так роблять рашисти. І відповідатимуть вони так само — і на полі бою, і в залах суду».

Однак швидкої перемоги, на жаль, очікувати не слід. Про це написав командувач армії Залужний, на цьому сходяться і певні військові західні експерти. Чи допоможуть нам прискорити перемогу санкції?

Дії санкцій мають накопичувальний ефект, тому, умовно, завтра економіка росії не обвалиться й у неї ще зберігаються резерви та запас міцності для ведення війни проти України.

«Санкції не діють миттєво, вони мають відкладений ефект. Ось зараз тільки зупиняться заводи через те, що склади з імпортними комплектуючими виснажуються. Зараз тільки почне формуватися снігова куля, яка накочуватиметься й на економіку, і на військово-промисловий комплекс рф», — зазначив народний депутат України, очільник постійної делегації України у Парламентській Асамблеї НАТО Єгор Чернєв.

Виробництво високоточного та сучасного озброєння також потребує імпортних комплектуючих, а з ними починаються проблеми в рф. Однак на росії зберігаються запаси навіть ще радянських боєприпасів.

Тобто, на жаль, завтра війна не закінчиться через те, що на росії впаде економіка й не буде чим стріляти.

Тектонічний зсув свідомості колективного Заходу

Проте вже відзначаються глибинні зміни у розумінні ситуації російсько-української війни Заходом, що дозволить Україні мати максимальну підтримку в протистоянні російському тиску.

Також черговий тектонічний зсув свідомості, що насправді становить собою росія, відбувся і в світогляді НАТО.

НАТО збільшує бюджети на оборону, витрати на військово-промисловий комплекс, посилює контингент і абсолютно чітко визнає російську федерацію загрозою безпеці євроатлантичної спільноти. І це було закріплено в стратегічній концепції на саміті НАТО в Мадриді.

Західні країни та альянс вже абсолютно чітко розуміють, хто такий путін, тому погрози кремля та шантаж — енергетичний, ядерний, продовольчий тощо — не мають ефекту.

Зараз російську федерацію та путіна сприймають винятково як терориста. І ніхто з ним ні на які переговори, поступки, умовляння іти більше не буде. Ймовірно, і путін це розуміє.

Водночас усі партнери та союзники України ще раз запевнили у військовій підтримці для протистояння російській агресії.

Перемовин не буде

Проте окремі лідери провідних країн виступають з ініціативами посередництва перемовин між Зеленським та путіним.

Скажімо, пропозиція німецького канцлера Олафа Шольца щодо його посередництва у гіпотетичних перемовинах путіна й Зеленського, за якими Німеччина пропонує росії та Україні «помиритись» на кордонах станом на 24 лютого 2022 року.

Цей крок спрямований більше всередину Німеччини — для власних громадян. Бо й у Німеччині, й у Франції панують настрої, що війну треба закінчувати якнайшвидше. Що війна не може йти безкінечно.

Там вважають, що перемогти росію неможливо в принципі. Що росія — ядерна держава й може утнути ще щось страшніше, тому треба домовлятись. Принаймні президент Франції Еммануель Макрон заявив про це майже відверто.

Зазначимо, що Франція давно не воювала. А коли під час воєн вона починала програвати, то капітулювала. І французи вважають, що це нормально.

У Другій світовій навіть німецькі фашисти не були такими жорстокими щодо звичайних французів, окрім євреїв і ромів, — як рашисти щодо українців.

Але повернути кордони лише до межі 24 лютого й спинитись не дасть Зеленському народ України, а про кордони 1991 року путін поки що не хоче чути. Тому ці пропозиції для нас позбавлені сенсу.

Лідер Туреччини Реджеп Ердоган також хоче продемонструвати, що він — впливовий лідер своєї країни, і теж пропонує перемовини.

Хоча він уже чудово «допоміг» путіну новим конфліктом Азербайджану та Вірменії: короткі воєнні події на кордоні показали, що росія там ні на що не впливає, і на цьому все стихло.

Хитросплетіння як стиль влади

В Україні виробився певний суспільний консенсус — будемо відверті, таке в нас дуже рідко виникає, — який не ділить Україну на «25% проти 74%» та інше, а, як показують останні дані соціологічного опитування, 86% українців не хочуть бачити ніякого перемир’я, домовленостей з москвою про якісь концептуальні речі до того моменту, доки не будуть звільнені всі наші території включно з Кримом.

Ідеться про політичні угоди найвищого рівня. А те, що проповідував і на що молився Арахамія  — «Ми знайдемо для себе головного гаранта безпеки, це буде російська федерація», — в Україні абсолютно не сприймається.

До нинішньої влади є мільйон претензій. Але є і один великий плюс — вона реально боїться свого населення і вона електорально залежна. Якщо нинішня влада побачила, що населення, в тому числі її виборці, жорстко налаштоване проти переговорів, вона на них не ризикне піти.

Можновладці високих кабінетів шукатимуть інші тихенькі варіанти. Бо ніщо не перевернулось у свідомості «кротів» оточення Зеленського.

І той факт, що Ердоган їде в Самарканд розмовляти з путіним про можливість самих переговорів, не означає, що ця ініціатива винятково самого Ердогана.

Це вказує, що турецький президент, імовірно, про це говорив із Зеленським й існує якесь погодження про домовленості щодо переговорів, а не самі переговори. Вони не відбудуться.

Бо про що можна зараз домовлятись? Чи потрібно вести переговори з москвою? У принципі не можна. Бо хто ж веде переговори з країною, яку ти перемагаєш?

І сьогодні Зеленський уже не може сказати, як на початку війни, щоб українці не були жадібними й повернулись до кордонів 24 лютого.

 Путін — лузер!  

Але водночас путін досі не відмовився від жодного з шести пунктів свого ультиматуму. На росії сьогодні відкрито на офіційному рівні не згадують денацифікацію, хоча пропагандисти й кричать про це з усіх екранів.

У путіна є ще один варіант — він хоче переговорів з президентом США Джо Байденом. Він залучив угорського прем’єра Віктора Орбана до розкручування тези, що тут воюють не українці, а війська НАТО, що росія програє не українцям, а НАТО, що у Вовчанську є багато афроамериканців, англомовних солдатів, що армія альянсу у вісім разів переважає російську.

Крім того, пропагандисти росії хочуть нав’язати й нам, і світу наратив, що американці від нас вимагають миру. Якраз в американців абсолютно протилежний тренд.

І Борис Джонсон, ще будучи прем’єром Британії, двічі приїж­джав в Україну через загрозу ймовірних перемовин Зеленського й путіна, що їх могли нав’язати українському президенту лідери декотрих європейських країн.

У нас же народилась нова народна прикмета: хто перший прийде до Зеленського з пропозицією про перемовини — той і зрадник. Так, після певних заяв і перемовин у Туреччині почали лихословити й про Арахамію, і про Чалого, і про Подоляка.

Коли в Стамбулі Чалий зачитав свою версію перемир’я, то навіть у російської делегації відвисла щелепа від запропонованих українською делегацією поступок агресору: а що, так можна було?

Політичний експерт Тарас Чорновіл пригадав: «Коли були в Парижі перемовини путіна й Зеленського, наш думав, що з ним можна, як з українським народом, — щось там пообіцяти, а потім попетляти й не виконати. З путіним таке не проходить. А виконати обіцяне путіну український народ Зеленському не дав би».

Чи вибере Зеленський НАТО?

Війна, на жаль, може не закінчитись у 2022 році. Навіть якщо росіяни будуть поза межами всіх наших кордонів, вони продовжуватимуть стріляти ракетами по всій території України.

Закінчитись вона може швидше, якщо якісь серйозні процеси відбудуться на росії. Вони почалися, вже в самому російському середовищі очільника кремля опускають: «Геть путіна!», «Путін — лузер!» тощо, але якось дуже повільно.

Нам же необхідно зміцнюватись вступом до НАТО. Але залишаються невирішені понад сотня складних завдань: боротьба з корупцією, припинення тиску на свободу слова, на опозицію, реформа правосуддя. І одна зі знакових — «кроти» в українській владі.

Прізвища декого з них дуже відомі на Заході. Американська конгресменка Вікторія Спартц про них чітко сказала: не може бути нормальної підтримки, доки у владі є російські «кроти».

Ми маємо всі шанси в наступному році, після нашої перемоги та поразки росії, що ослабить, розбалансує її, і ніхто не зможе, крім п’яного медведєва під час абстинентного синдрому, щось сказати проти членства України в НАТО — стати членом Альянсу. А через 2-3 роки — узгодити гарантії безпеки.

Тому виникає природне запитання: чому ми граємося в цю далеку дорогу? Може, хтось так надиктовує Зеленському, щоб не викорчовувати кремлівських «кротів», не припиняти тиск на свободу слова, не боротися з корупцією?