Українці заслуговують на кардинала

Папа Францішек любить своє українське стадо? Мабуть, не дуже! Докази є не в словах, а в діях.

Найновіша інформація з Ватикану була про йменування двадцятьох нових кардиналів. На невелике диво, серед них не було українського імені.

Навіть монголи отримали кардинала, з італійським прізвищем. Щоправда, це призначення було суто символічним. А хіба не було б символічним пошанувати таким чином націю, що бореться за своє буття?

Для повного розуміння цієї несправедливості треба ознайомитись із деякими фактами. Українці за чисельністю у Східній Європі — друга найбільша група в Католицькій церкві після поляків.

Поляки мають чотирьох кардиналів. У нас немає жодного. Набагато менші за кількістю католиків нації в Східній Європі натомість мають бодай одного. Наприклад, хорвати, мадяри, румуни, чехи, словенці, литовці, латиші. Українців-католиків — майже п’ять мільйонів.

Найближчі за чисельністю католиків — це хорвати і мадяри, але вони не становлять навіть половини нас, українців-католиків. Очевидно, що у них є бодай один призначений кардинал.

Тут немає перебільшення. Українці чисельністю відрізняються. До речі, вони також відрізняються вірністю не тільки Католицькій церкві, а передусім Богу. Мені відомо, що в Празі українці мають доступ до різних католицьких церков, бо, на жаль, серед чехів чимраз більше стає невіруючих. Але чехи мають кардинала. До речі, в Європі Католицька церква падає чисельно, тільки не в Україні.

Які висновки? Очевидно перше — це незрозуміла для багатьох ворожість до українців сучасного Папи Францішка. Одначе, мабуть, це не є суттєвим, бо він старий, хворобливий і неспроможний на довгу владу.

Як для мене, він — русофіл, якщо не гірше, і, до речі, боягуз, це тягнеться ще з часів, коли аргентинська військова хунта знущалася над народом Аргентини. Для мене сьогоднішній Папа — це трохи блазень у найкращому випадку.

Чи є вина щодо нашої маргіналізації у скромності нашого Синоду? Це навіть не підлягає дискусії. Синод потребує Патріарха Йосифа Сліпого з його стажем і відвагою. Це не пряма критика тільки Патріарха Святослава, який себе навіть патріархом не називає.

Йосиф Сліпий, вийшовши на арену Католицької церкви, був найбільш заслуженим для Христа між усіма у Ватикані. Не було йому рівного включно з тодішнім Папою. Тому з ним мусили рахуватися щодо ост-політики Ватикану.

Українці-католики забувають, що все в житті керується суб’єктивною політикою. Я не цинік. Я католик, який ходить до церкви або, бодай, слухає українське католицьке чи православне Богослужіння кожної неділі. Для мене є дуже важливим, щоби мої внуки були хрещені в нашій Церкві. Одначе я не сліпий догматик чи фанатик.

Тому моє писання сьогодні цілком природне, хоча й егоїстичне. Чому Католицька церква для мене є такою важливою. Бо вона приймає Христа, переважно розуміє різницю між добром і злом і більш-менш нормально приймає цивілізовані концепції, окрім відношення до концепції жіночих прав. Католицька церква заслуговує на світову увагу, хоча, правда, ця увага спотворюється не через брак віри, а через ірраціональність її проводу.

Я не відкидаю свою церкву. Я просто не шаную більшість її проводу. Чому бути християнином і католиком є важливим? Не в догмі суть, і суть не в концепціях реверенди до осіб, котрі відсутні для нормального світу і його життя.

Як можна зрозуміти, що дві тисячі років після Христа жінка є другорядною або фактично невільною? Для неї немає місця в Церкві. Вона не може приймати рішення про себе. Бо дві тисячі років тому було дванадцять апостолів і всі вони були чоловіками. Єдині жінки були — мати Ісуса і повія, яка липнула до Христа. Марія Магдалина була просто символічною. Ніколи сьогодні не можна думати категоріями культури, якій дві тисячі років.

Тому прокиньмося. Віра і релігія — це дуже важливі частини нашого життя. Суть у тому, що вони особливі й особисті. Я бачу себе християнином-українцем. Я не потребую ні Папи, ні будь-кого іншого, щоб утвердити мою віру, але я не розумію чому так званий представник Христа мене і мій народ постійно зневажає. Також не розумію, чому наші владики не реагують на цю зневагу і не стають в оборону свого стада. Ігнорування нас щодо призначення кардинала — це пряма образа для нашої церкви.

Дорогі наші владики! Ви проігноруєте цю чергову образу. Одначе зрозумійте, що слово «стадо» смішне і символічне. Стадо сліпо йде за своїми пасторами. Ваше стадо не таке сліпе. Тому ви повинні прислуховуватися та діяти за напрямками, які вказує ваше стадо.

Хіба не так?

Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ,
президент Світового конгресу українців (1998—2008), юрист