Не на сцені на роялі грати: що означає брак західної бойової і дипломатичної зброї для України

Відомий американський журналіст, колумніст The New York Times Томас Фрідман в одній зі своїх останніх колонок написав, що існує глибока недовіра між українським президентом і Білим домом, власне, що і є стримуючим фактором надання достатньої кількості зброї, якої не вистачає для рішучого наступу ЗСУ.

Команду звільнення півдня України близько місяця тому театрально озвучив президент Володимир Зеленський: «Наказую звільнити південь!».

Проте цей публічний пафос не для війни, де щодоби гинуть і цивільні, і військові, де стирають з лиця землі села, міські квартали, міста… й у ситуації, коли нам реально не вистачає для відчутного прориву зброї.

Не отримали стільки, скільки потребуємо

Хоча, якщо подібні заяви як дійство розраховані на тих, кому пудра на мізки з найвищих кабінетів краща від реального сценарію бойових дій російсько-української війни, то на них, можливо, це вплинуло. З прицілом на наступні вибо­ри. Бо ж війна війною, а вибори за розкладом.

Отже, ми, як запевняють експерти, не отримали від західних партнерів стільки зброї, скільки потребуємо на даному етапі війни.

А постачання сучасної зброї від західних союзників — один із ключових факторів, завдяки якому Збройним силам України вдалося зупинити наступ кремлівської орди, суттєво зменшити наші втрати та почати масовані удари по складах боєприпасів і техніці ворога.

Військові експерти вважають, що це і є початок контрнаступу України для звільнення окупованих територій.

І головна умова його успіху — постійне швидке надходження сучасного озброєння з країн НАТО, особливо зі США. У цьому ми вже переконалися на прикладі застосування HIMARS, що знищили десятки складів російської армії.

Рішучість Заходу — в послідовності наших дій

Однак, як зазначає український експерт з питань безпеки, кандидат технічних наук, директор воєнних програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський, рішучість і послідовність надання Україні воєнної допомоги залежить від того, наскільки послідовними і рішучими є наші цілі.

«Темпи й обсяги надходження воєнної допомоги, її види великою мірою залежать від тих військових завдань, які ми ставимо перед собою. А також, безумовно, від нашої волі до боротьби — політичної, суспільної, військової», — вважає експерт.

Він зауважує, що Захід прискіпливо слідкує за успіхами ЗСУ, оцінює налаштованість до боротьби, робить відповідні висновки і на їх підставі ухвалює рішення про наступний пакет допомоги.

Варто нагадати алгоритми постачання озброєння із Заходу за минулі місяці війни. Зброя надходить окремими пакетами і як результат наших окремих суттєвих зусиль і результативних дій.

«Вигнали росіян з-під Києва — отримали безпілотники і ПТРК; очистили від росіян північ і південь — маємо гармати і БМП; зупинили наступ на Донбасі — ось нам танки і РСЗВ», — каже Сунгуровський.

Однак, аби справді ефективно протидіяти ворогу, точкового застосування окремих видів зброї недостатньо.

Гарантією перемоги України у війні з росією має стати повноцінна система, що передбачає повний перехід від радянської зброї до військової техніки за зразком НАТО, який був оголошений у квітні. Разом із відповідними технологіями та налаштованою логістикою.

Це — недовіра

Отже, сьогодні налаштувати безперебійну систему, на думку вітчизняних експертів, заважають певні взаємопов’язані фактори.

Нагадаємо, в квітні США з великими потугами передали Україні артилерійські системи 155-го калібру, що є стандартом зброї НАТО. До того американці переважно допомагали Україні з пошуком та постачанням радянської зброї в східноєвропейських країнах.

Тоді ситуація на фронті була критичною. Ворог мав перевагу в рази і знищував артилерійським залпом кілометри наших позицій.

Протиставити їм ми могли лише західні NLAW, «Стінгери» та «Джавеліни». Проте, як пояснюють військові, вони є системами близького бою й ними неможливо перемогти російську артилерію.

В Америці довго вагалися, чи давати Україні такі необхідні сучасні артилерійські системи 155-го калібру, пояснюючи, що це може спровокувати путіна на подальшу агресію. Але публічний розголос, викликаний жахіттями в Бучі й Ірпіні, та тиск Конгресу змусили адміністрацію Байдена розпочати постачання.

Дії США стали сигналом для інших партнерів надавати нам західну артилерію.

Проте є ще одна проблема. Окрім того, що західної зброї досі недостатньо, передане обладнання здебільшого є застарілою, списаною зі складів технікою, яка не тримається довго на полі бою. А сучасну зброю союзники передають нам без повного доступу до технологій. 

Через це ми не можемо використовувати її на повну потужність та ремонтувати в Україні, бо вона без цифрових систем контролю вогню та без технічної документації.

На практиці це означає, що наші солдати наводять американську артилерію на ціль вручну замість цифрової — більш точної та ефективнішої — системи наведення цілі.

Якщо зброя виходить із ладу, то кожну зламану американську гаубицю ми поки що веземо на ремонт у Польщу.

Ламаються ці системи часто, бо, по-перше, вони не нові, а по-друге, через невелику кількість і відсутність цифрових систем ЗСУ експлуатують їх дуже інтенсивно.
Публічно можна знайти купу різних пояснень, чому так відбулося.

Але є головна причина, над якою нам треба ґрунтовно працювати: американці не настільки довіряють українській владі, щоби передавати найсучасніші оборонні технології в повному обсязі. Для нас це є серйозною загрозою.

Партнерам потрібні гарантії порядності

Але наші партнери хочуть мати повну впевненість у тому, що поставлена зброя буде використана за призначенням, а інформація про отримані технології не опиниться у третіх осіб.

На жаль, за попередні роки ми не показали себе відповідальними партнерами з нульовою толерантністю до корупції. У результаті сьогодні помилки минулого стають на заваді отриманню найновітнішої зброї, від чого залежатиме наша перемога.

А ситуація підвішена за Фаберже давно — закупівлі та продаж зброї в Україні є однією з найбільш закритих секретних і непрозорих систем, де крутяться мільярдні грошові потоки.

І, вочевидь, саме зараз, в умовах повномасштабної війни, нам потрібно навести лад у сфері оборонних закупівель. Адже на кону стоїть існування країни та життя мільйонів людей.

Але, схоже, це не входить у плани влади. Бо замість проведення прозорої реформи закупівель при Міністерстві оборони формується монополіст із торгівлі зброєю — державне підприємство «Агенція оборонних закупівель».

І не встигла розпочатись діяльність цього ДП, як увагу суспільства вже привернула відповідальна за роботу цієї агенції особа. Це заступник міністра оборони, колишній бізнес-партнер Андрія Єрмака — Денис Шарапов.

Журналісти програми «Наші гроші» провели розслідування щодо цього персонажа й дійшли висновків, що Шарапов має репутацію торговця зброєю ще з корупційних часів Віктора Януковича.

Звісно, до біографії та дій Шарапова та загалом новоствореного ДП найближчим часом буде прикуто увагу як вітчизняних експертів, так і американських та російських спецслужб. Оркостану необхідний фактаж для інформаційно-психологічних операцій у період осінньої виборчої кампанії в США.

Американцям же необхідно зрозуміти, наскільки Україна серйозно налаштована змінюватися та заслужити довіру до себе в досить чутливому грошовому секторі оборонних закупівель.

З іншого боку, американських партнерів вражає ефективність Збройних сил України в тому, як вони відбивають напади росіян попри вогневу перевагу агресора.

«УМ» уже писала, що за перші п’ять місяців війни до української армії вибудувалася довіра та повага західних партнерів — більша, ніж до чинної влади. Саме завдяки ЗСУ з кінця квітня розпочалися поставки серйозного сучасного натовського обладнання в Україну. Але наразі цього обладнання недостатньо для перемоги.

Зрозуміло, що завданням кожного дотичного до ухвалення рішень у нашій державі має бути розбудова довіри партнерів. Бо це забезпечить нашій армії високотехнологічну зброю для звільнення окупованих територій та пришвидшить перемогу над московською ордою.

Брак зброї — бойової і дипломатичної

Варто зазначити, що в пакет недовіри до влади України загорнута не лише обмежена підтримка зброєю, а й відсутність дипломатичних багатоходовок. І ця аналогія чітко відслідковується у врегулюванні Білим домом загострення взаємин між Китаєм та Тайванем.

Нагадаємо, Пекіну розсвербілось прагнення свободи Тайбею, що могло б перерости в чергову воєнну кризу. Як ліки від сверблячки Піднебесної Вашингтон відправив у Тайвань переконливу й рішучу Ненсі Пелосі — американську політикиню-демократку, депутатку Палати представників Конгресу США.

Власне, що за урок для нас? Цей візит закликав Китай перестати штовхатись далі. Сильний крок, який показав, що гуманітарні цінності та ліберальні демократії будуть захищені.

Україна на тлі повномасштабного вторгнення росії пів року тому демонструвала політичну слабкість, тож і не отримала таких потужних дипломатичних кроків підтримки з боку США. А це, ймовірно, також стало чинником агресивно-жорстокого просування російських агресорів углиб України.

І хоча в найближчому майбутньому Китай, можливо, й не почав би війну проти Тайваню, але точно посилив би тиск на країну, якби США довше зволікали.
А ще візит Пелосі до Тайваню був необхідним, щоб показати всьому світу, що США не блефують.

Отже, в підсумку гальм активнішої допомоги Україні — всебічна недовіра до влади. Ми всі розуміємо, що йдеться про конкретні персони з оточення президента України Володимира Зеленського.

Але якщо Зеленський, усвідомлюючи всю небезпеку для України і знаючи тих зрадників, — а їх уже і в Україні, і в США знають, — чому не звільниться від них? Що заважає?

Існує думка про вагу певних домовленостей, що й не дає можливості підняти цю тему. Крім того, ця категорія оточення має певну інформацію і на президента Зеленського. Утаємничені у всі ці процеси кажуть, що Зеленський у глухому куті й виходу не бачить.

Хоча останніми днями столичними коридорами влади ширяться чутки про заміну глави офісу президента Андрія Єрмака на одіозного й популярного в певних колах Арсена Авакова.

Головне наразі полягає в тому, що ми, попри таку важку війну, таку трагічну для нас долю, рішучі й маємо волю до перемоги. А тому можемо переконати й Банкову, що влада не має права розчаровувати світ, викликаючи недовіру в тих, хто простягає нам руку допомоги.