Трагедія «азовців»: віддані катам на прощу?

У цій історії — страті полонених українських атлантів — «азовців», як і в усьому ході війни починаючи від 2014 року, варто не втрачати нитку істини, як би старанно вона не приховувалась.

Треба постійно усвідомлено розуміти: в якій історичній точці ми перебуваємо, якою хочемо бачити нашу країну після перемоги і як описати тектонічні зрушення та трагічні й героїчні сторінки сьогодення.

Водночас цей біль — нелюдські катування та страту захисників Маріуполя — неможливо прийняти ні осмислено, ні душею; ні сьогодні, ні в майбутньому.

Бо він не лише про продовження геноциду кращих із кращих представників українського народу ординськими нелюдами, а ще й про політичні дуже серйозні промахи української влади.

Чи через недалекоглядність, чи за вчиненою волею когось — ми про це запитуємо і знаходимо відповідь у зрадницьких діях уже не один місяць — «азовці» опинились у руках тих, хто горів бажанням зробити з ними те, що й зробив.

І це попри всі слова з високих владних трибун випадкових, як довів час, у владі людей про те, що росії не можна довіряти ні на йоту, ні в чому, ніколи.

Якщо іншого виходу не було й на «Азовсталі» перебувало чимало поранених, яких бійці «Азова» не могли покинути, щоб рятуватись самим, то чому у владі ніхто навіть не розглянув питання екстрадиції, скажімо, через Туреччину, активізувавши й дотиснувши підтримку саме такого сценарію впливовим світом і принаймні хоч щось зробити для збереження життів українських захисників?

У замісі екстрадиції можна було розглядати різні варіанти подальшої долі наших захисників. До того ж в «азовців» був іще й намір прориву, але на нього не дали дозволу з Києва.

Варто зазначити, що в той час, коли на Банковій було прийнято рішення здати «азовців» у полон мокшанським катам, чимала частина українського суспільства захлиналась праведним гнівом: для чого він (Зеленський) це робить? Він віддає наших захисників на розправу...

Розправа

Нагадаємо, російські війська 29 липня обстріляли колонію №120 в окупованій Оленівці Донецької області. Там загарбники утримували в полоні українських військових та цивільних. Унаслідок атаки загинули близько 50 осіб, іще 130 — зазнали поранень.

Згідно з даними розвідки, акт тероризму з боку збройних сил окупанта здійснений руками найманців зі складу приватної військової компанії «Вагнер» за особистою командою її власника — Євгена Пригожина.

Генштаб ЗСУ повідомив, що обстріл було зроблено для того, щоб звинуватити Україну в скоєнні воєнних злочинів та приховати тортури над полоненими.

Пізніше розвідка повідомила, що вибухи були всередині приміщення.

Засновник і перший командир полку «Азов» Андрій Білецький одразу заявив, що бійці полку були переведені в окрему будівлю, де й відбувся акт страти. Білецький наголосив, що російське командування обставило масове убивство полонених як дії української армії.

Гойдалка недолугих рішень

Варто перегорнути назад декілька сторінок цієї ще однієї надзвичайно героїчної та трагічної історії наших захисників.

До того, як влада вирішила віддати українських захисників у руки катам, озвучувались варіанти деблокади «Азовсталі».

Нібито Україна пропонувала росії обміняти важкопоранених бійців із заводу «Азов­сталь» на полонених окупантів за стандартними правилами обміну військовополонених.

Переговори велись, але все марно. Водночас росіяни не погодились і на процедуру «екстракшн» — швидке виведення військових чи цивільних із місця ведення бойових дій у безпечне місце за участі тре­тьої нейтральної сторони та підтримки міжнародної спільноти.

Віцепрем’єр-міністерка Ірина Верещук тоді ж зазначала, що військовим шляхом деблокувати «Азовсталь» неможливо, а українські воїни здаватися в полон не хочуть.

«Поки ми там — Маріуполь буде українським», — зазначив у своєму відеозверненні, яке бачив увесь небайдужий світ, заступник командира полку «Азов» Святослав Паламар. Він розповідав, що, попри заяви політиків про постійний зв’язок, із ними на момент запису відео не було зв’язку вже понад два тижні.

Святослав Паламар наголошував, що бійці полку ніколи не здадуть Маріуполь російським окупантам, але вони потребують уваги та допомоги.

«Багато хто сьогодні говорить про оборону Маріуполя. Про те, що ми б’ємося з переважаючими силами противника, що ми стримуємо велику орду. Що ми не пускаємо росіян далі і тим самим затримуємо всю російську армію. Всі радіють, бо орда не йде далі. Але ви замислювалися, як тут перебувати? Про те, як битися в таких умовах? Що відчувають захисники Маріуполя?» — намагався достукатися Паламар до свідомості всіх наділених владою, повноваженнями, можливостями.

Водночас Зеленський, перед тим як здати місто та його захисників, співав чергову заготовку: «Маріуполь — це серце цієї війни на сьогодні. Поки воно б’ється — ми сильні».

Нагадаємо, ще раніше «Азов» показав відео з блокадного Маріуполя, на якому російські війська вже зруйнували місто майже повністю.

Окупанти за відпрацьованими під Києвом сценаріями влаштували в місті зачистку і вбивали мирних мешканців просто на вулицях.

Після того як докази масових убивств мирних мешканців у Бучі шокували весь світ, вище керівництво росії наказало знищити всі сліди злочинів своєї армії в Маріуполі.

За оцінкою міськради, жертвами росіян могли стати десятки тисяч мирних мешканців. Для замітання слідів росіяни запустили в Маріуполі мобільні крематорії.

Після здачі в полон захисників Маріуполя політолог Андрій Піонтковський припустив, що, можливо, москва планує обміняти якусь частину «азовців» на полонених кадировців.

Він зазначив, що кремль якось особливо бореться за кадировців, при цьому російські полонені йому досить байдужі.

Піонтковський вважає, що, ймовірно, був торг навіть за якогось одного важливого кадировця віддати певну кількість «азовців».

«Усі ми маємо молитися за них («азовців»), щоб ці госпіталі, куди їх завезли, не стали катівнями», — передбачив саме такі дії окупантів щодо «азовців» Піонтковський.

А що далі? Росія прагнутиме публічно стратити інших полонених «азовців», які наразі перебувають у російській в’язниці, через повішення. Принаймні про такі наміри раніше заявляло у Twitter посольство країни-агресора у Великій Британії.

До того ж дипломатичне відомство зазначило, що «азовців» треба не розстріляти, а повісити, бо, мовляв, вони не справжні солдати.

«Вони заслуговують на принизливу смерть», — ідеться у повідомленні російського посольства.

Twitter приховав це повідомлення на сторінці рашистських дипломатів, зазначивши: «Цей твіт порушує Правила «Твіттера» щодо проявів ненависті».

Однак доступ до твіту все ж залишається «в інтересах громадськості».

Ми відмовляємось думати про подібний сценарій, але в нас немає жодного аргументу, який би переконав, що фашистська росія путіна на цей раз не піде на притаманний для себе злочин.

І вона це підтвердила: 2 серпня верховний суд рф визнав український полк «Азов» терористичною організацією. А хіба про це не попереджали вітчизняні й закордонні аналітики?

А час визнати збройні сили рф терористичною організацією настав не сьогодні. І навіть не в цьому році, а значно раніше. І можна було б багато чого уникнути, якби була на те політична воля.

Блінкен і Лавров

Власне, світ до 29 липня все ще був розслаблений щодо жорстокості катувань полонених кремлівськими катами. І лише після цього дня країни, чиї легіонери, воюючи на боці України, потрапили в російський полон, дещо здригнулись: чхати путін хотів на всі міжнародні домовленості й гарантії, — хоч із Червоним Хрестом, хоч із ООН, хоч із Вселенським розумом, — і стривожились за своїх громадян.

Того ж дня, 29 липня, Держ­секретар США Ентоні Блінкен вперше з початку повномасштабної війни в Україні розмовляв із міністром закордонних справ рф сергієм лавровим. І як би не було огидно Блінкену, але дзвінок тривав близько 25 хвилин.

За словами Держсекретаря США, це була «щира й пряма розмова». Він закликав голову мзс рф погодитися на пропозицію США про звільнення двох незаконно затриманих у росії громадян США — Пола Уїлана й баскетболістку Брітні Ґрайнер.

Раніше офіційні особи США висловлювали розчарування через відсутність суттєвих зрушень з боку москви на пропозицію звільнити Уїлана і Ґрайнер.

Представник Державного департаменту Нед Прайс визнав, що визволення американських військовополонених не просунулося тією мірою, якою хотілося б.

Водночас у квазіутворенні — так званій «донецькій народній республіці» — помер полонений громадянин Великої Британії Пол Юрі.

Захист громадянина Великої Британії Ейдена Асліна подав апеляцію з проханням виключити з обвинувачення декілька статей з кримінального кодексу «днр». Ейдена Асліна та ще двох іноземців, які воювали в складі ЗСУ, в червні суд самопроголошеної «днр» засудив до смертної кари.

Бойовики цієї ж «днр» заявили про затримання ще двох громадян Великобританії  — Ділана Хіллі та Ендрю Хілла. Британців звинувачують в «участі у бойових діях у складі українських збройних формувань як найманців» та погрожують засудити до смертної кари.

Давно пора

Відомо, що Служба безпеки України, Збройні сили України, Головне управління розвідки Міноборони, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини підписали спільну заяву щодо масового вбивства українських військовополонених 29 липня 2022 року.

Підписанти заяви вимагали від Організації Об’єднаних Націй і Міжнародного Комітету Червоного Хреста, які виступали гарантами життя та здоров’я українських військовополонених, негайно відреагувати на терористичний акт, учинений російською федерацією.

Однак ми знаємо, що рф не допустила представників Червоного Хреста для інспектування колонії в Оленівці.

І взагалі, чи варто сподіватись, що вони це зроблять?

Це все в Україні давно багатьом зрозуміло, тільки наша влада продовжує якісь ігри в підкидного. Складається враження, що і їй не до душі справжні носії української дер­жавності та герої сучасної національно-визвольної війни за незалежність України.

Адже саме з місць кривавих битв, з уст героїв-захисників України лунало прагнення спочатку покінчити з путлером, а потім розібратись із прокремлівським оточенням президента України.

Однак потім, коли вони всі будуть у передбачливо заготовлених закордонних схованках, може бути запізно, свій простір необхідно чистити щодня.