Скільки років державності України? Маємо вести відлік від скіфських часів

31 травня цього року Верховна Рада ухвалила закон, за яким щорічно 28 липня відзначатимемо День Української Державності.

Коли ж зародилася державність України і скільки їй років?

Від кіммерійців до українців

Першою державою на теренах України, про яку збереглися писемні повідомлення в антич­них джерелах і про існування якої нагадують сьогоднішні географічні назви Сіверськ, Новгород-Сіверський, Сіверський Донець та інші, була Кіммерія.

Існувала вона в IX-VII ст. до н. е. Після неї постала держава під назвою Скіфія. Чи можна Кіммерію і Скіфію, а за ними й інші держави, що пізніше поставали на теренах сучасної України, вважати українськими?

Позитивну відповідь на це запитання дають результати недавніх досліджень генетичних даних сучасних українців та досліджень української мови, які сукупно визначили, що історичний шлях українців розпочався значно раніше за часи існування Кіммерії і Скіфії. Простежмо, як було отримано ці важливі результати.

Досліджуючи генетику людини, мікробіологи відкрили в генах людей своєрідний молекулярний годинник, який знайшов застосування в історичних дослідженнях нової молодої науки — археогенетики.

Мікробіологи виявили, зокрема, що близько половини сучасних українців походять від Прадавнього Батька східноєвропейських народів, який народився майже 10 тисяч років тому не деінде, а на території сучасної України.

Виходить, близько половини сучасних українців є його правнуками у 400-му поколінні. Це означає, що предки українців нізвідки не приходили на терени України, вони весь час були тутешніми людьми, із року в рік примножуючи рід свого Прабатька, зробивши цей рід домінантним, тобто переважаючим серед інших родів на українських теренах.

Протягом тисячоліть мінялися тільки їхні назви (кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, анти, руси, козаки, українці), а також мінялися назви їхніх дер­жав (Кіммерія, Скіфія, Сарматія, Гунія, Антія, Русь, Україна).

Щоразу, після тимчасової втрати своєї державності, вони перемелювали чужоземні орди окупантів і відновлювали свою державність під старою або новою назвою.

Очільником держави міг стати представник іншого народу, як князь Аскольд на чолі Русі, як нинішній президент Володимир Зеленський на чолі України, але народ на цій землі у своїй переважній більшості протягом останніх тисячоліть залишався весь час тутешнім, автохтонним.

От і сьогодні українці вже вкотре вимушені перемелювати нашестя чужинців, цього разу — орду рашистів, захищаючи своє право бути окремою самобутньою нацією, природне право жити вільно на своїй землі.

Нашій мові — 45 століть

З іншого боку, лінгвістичні дослідження показали, що існує певна сотня слів, так званий список Сводеша, яка є в кожній без винятку мові, що існували й існують серед десятків тисяч мов на нашій планеті.

Це такі слова, як голова, рука, сонце, дощ, місяць, іти, пити, їсти, вмирати, теплий, холодний та інші. Цей список має цікаву особливість: у ньому слова, які означають певні поняття, замінюються новими словами набагато повільніше, ніж інші слова мови, приблизно з темпом 10-15% за одне тисячоліття.

Це означає, що мова, як і гени, має прихований мовний годинник, який також, як і молекулярний, варто застосовувати в історичних дослідженнях. Зокрема, застосовуючи список Сводеша, вдалося обчислити час розгалуження між собою української й литовської мов, найстаріших у своїх мовних групах серед індоєвропейської сім’ї. Отриманий результат виявився глибиною 45 століть.

Він і визначив час виникнення протоукраїнської мови, яка, постійно розвиваючись і змінюючись, стала згодом давньоукраїнською, а ще пізніше — українською.

Застосування списку і методу Сводеша показало, що українська мова за часом і місцем її виникнення походить від трипільської, що серед сотні слів цього списку існують близько шести десятків слів трипільської мови, які до цього часу збереглися в українській з незначними змінами в звучанні. Це такі слова, як ти, ми, цей, той, не, всі, один, два, малий, яйце, зуб, язик, пити, літати, сонце, дощ, теплий, сухий та інші.

Отже, синтез результатів генетичних і мовних досліджень логічно приводить до двох дуже важливих висновків. Перший висновок: наших предків, які постійно проживають на цій землі вже майже 10 тисяч років, слід вважати українцями з тих пір, коли виникла протоукраїнська мова, тобто 45 століть тому, починаючи з середини третього тисячоліття до н. е., а Кіммерію і Скіфію, які існували значно пізніше, у першому тисячоліття до н. е., слід вважати українськими державами.

 Другий висновок: у часи існування Кіммерії і Скіфії давньоукраїнська мова вже існувала, щонайменше якась частина скіфів у багатонаціональній державі Скіфії нею розмовляла. Зауважмо, що обидва ці важливі висновки, звісно, не могли бути отримані за допомогою археології з її «німими» артефактами. Вони є наслідком появи останніми роками нових досягнень у галузі архео­генетики й мовознавства.

Назву «Україна» передали нам наші предки

У давньоукраїнській мові скіфів, напевне ж, існували вже слова, спільні для всіх теперішніх слов’янських мов, такі як край, країна, земля, які означали тотожне поняття «держава».

«Откуда есть пошла руская земля и хто в ней почал первее княжити» — читаємо в літописі. Очевидно, під руською землею автор літопису розуміє Руську державу, країну Русь, Руське князівство.

А в творі «Гетика» візантійського історика VI ст. Йордана натрапляємо на вражаючу фразу-відкриття, а саме: «Землі Скіфії, які їхньою мовою називалися Ойум».

Відкидаючи закінчення –ум, яке Йордан за правилами латинської граматики додавав до всіх власних назв (Каспіум, Кавказіум, Данапріум), дізнаємося, що скіфи свою землю (країну, державу) називали Країною Ой або Ой-Країною.

Пізніше назва Ой-Країна, складена з двох слів, очевидно, стала вимовлятися як одне слово Оукраїна, і саме так вона записана в літописі ХІІ ст.: «о нем же Оукраина много постона».

Наведена вище фраза Йордана відкриває багато нового і важливого в розумінні справжньої історії України. Виходить, що перша писемна згадка про Україну з’явилася не в ХІІ ст., як вважають наші історики, а в VI ст., коли її вперше, 551 року, записав Йордан у своєму творі «Гетика». Пам’ятаймо, що вже незабаром, 2051 року, їй виповниться 1500 років.

По-друге, назву «Україна» передали нам у спадок наші предки, що в ті часи називалися скіфами. Цей факт начисто відкидає трактування назви Україна як окраїни чи то Польщі, чи Росії.

Бо то політичні вигадки, придумані для виправдань загарбницьких спроб привласнення українських територій. Адже не могла бути Україна окраїною іншої держави, якої і в зародку ще не було, коли назва Україна вже існувала.

І по-третє, виходить, що назва Україна давніша за назву Русь, перша згадка про яку (Rhos — латиною) з’явилася 839 року в Бертинських хроніках. Тоді виникає питання: як же так сталося, що давніша назва Україна поступилася на цілу тисячу років молодшій назві Русь, а потім знову повернулася на своє місце. Це одне з найзагадковіших питань української історії, але й воно має свою логічну розгадку.

Річ у тім, що народна пам’ять часто зберігає старі назви протягом кількох тисячоліть. Наприклад, латиші сьогодні називають росіян словом Krievs, яке походить від назви їхніх давніх сусідів — кривичів.

Румуни пам’ятають, що понад дві тисячі років тому їхніх предків називали даками, а їхню державу — Дакією. Сьогодні про їхню державу нагадує напис Dacia на автомобілях румунського виробництва. А Республіка Індія через кілька тисяч років повернула свою давню самоназву Бгарат. З назвою Україна сталося щось подібне.

 Поступившись новій, молодшій, назві «Русь», скіфська назва «Оукраїна» лишалася лише в народній пам’яті — її передавали усно, від покоління до покоління, від батьків і дідів до дітей і внуків. Як у Тараса Шевченка: «Спасибі ж, дідусю, що ти заховав//В голові столітній ту славу козачу:// Я її онукам тепер розказав».

Після занепаду Гунії і Антії українські терени окупували пришельці зі Скандинавії під назвою руси (або роси в грецькій вимові), які утворили у VIII — IX ст. три державні об’єднання: Куявію, Славію і Арсанію, а пізніше на їхній основі — державу під назвою Русь.

Якийсь час на українських теренах панувала двомовність: окупанти розмовляли роською мовою, а місцеве населення — слов’янською. Про це свідчать подвійні назви дніпровських порогів (роською і слов’янською мовами), які в ­Х ст. залишив у своєму творі імператор Візантії Константин Багрянородний.

Поступово місцеве населення звільнилося від влади скандинавських окупантів, слов’янська мова повністю витіснила роську, але назва держави Русь, принесена скандинавами, залишилася й надалі.

Подібний випадок стався з галлами, які, звільнившись від окупації германським племенем франків, стали називати свою дер­жаву не Галлією, а Францією, а себе — французами.
Цілих тисячу років на українських теренах домінувала назва «Русь», відколи князь Олег, заволодівши Києвом, урочисто проголосив його столицею русів, або руським Метрополісом.

Та коли Московія окупувала у XVIII ст. всю Наддніпрянщину, знищила Запорозьку Січ, ліквідувала Гетьманщину, привласнила назву «Русь», а взамін підкинула нам фальшивку під назвою «Малоросія», тоді наш народ, обурений таким приниженням, пригадав і знову явив світу призабуту самоназву «Україна», успадковану від скіфів. В результаті тимчасове, але доволі тривале панування на нашій землі назви «Русь» закінчилося, а натомість відродилася більш давня назва «Україна».

Вийшло, як у приказці: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Якби московити не привласнили назву «Русь», ми б і досі, напевно, залишалися б із назвою, принесеною скандинавами, і подібно французам, назву яким нав’язали завойовники — германське плем’я франків, навряд чи повернулися б до назви своїх предків-скіфів. А так допоміг випадок, який підштовхнув офіційне повернення давнішої скіфської назви «Україна».

Українці та скіфи — дві назви одного народу

На жаль, історичних відомостей про Кіммерію збереглося дуже мало, на відміну від відомостей про Скіфію. Завдяки «батькові історії» Геродоту ми немало знаємо про скіфів. У розділі його твору «Мельпомена» Скіфія постає як цілком сформована антична держава, що має свої суди і військо, міжнародні відносини, проводить державний перепис населення за кількістю принесених наконечників стріл та ін.

Фактично Геродот написав історію античної України, яка є невід’ємною частиною нашої історії. Такої давньої античної історії не мають навіть теперішні розвинені європейські країни: Франція, Німеччина, Англія тощо.

Геродот, зокрема, називає ім’я царя Скіфії Іданфірса, який очолив воєнний опір переважаючому війську перського царя Дарія І Гістаспа, за приблизними даними, у 514 чи 513 році до н. е. Скіфія вистояла в тій війні з персами і зміцніла як дер­жава.

Сьогодні Україна має всі підстави офіційно, на державному рівні, оголосити рік перемоги над персами, а це вже був 512 рік до н. е., роком зародження своєї державності.

На жаль, ювілейне 2500-річчя державності України минуло в 1988 році непоміченим. Того року загальна увага була прикута до тисячоліття прийняття християнства державою Русь. А треба було святкувати обидві ці величні ювілейні дати. Сподіваюся, так воно і буде в майбутньому.

Підсумовуючи сказане, констатуємо, що українці і скіфи — це дві назви одного й того самого народу, в українців і скіфів була і є спільна територія, включно з тимчасово окупованим росіянами Кримом, спільна давньоукраїнська мова, від скіфів походить назва «Україна», скіфами називали наших предків щонайменше півтори тисячі років — від скіфського царя Іданфірса до київського князя Святослава Хороброго(якого теж називали скіфом.

За логікою, від скіфських часів, від часу їх перемоги над персами, і має вестись відлік державності України, якій нині виповнюється 2534 роки.

Наостанок зауважмо, що навіть штучно придумане всупереч історичним фактам 1150-річчя державності росії, яке нею відзначалося у 2012 році, ні в яке порівняння не йде з величною датою державності України.

Георгій ЧОРНИЙ, кандидат технічних наук, заслужений діяч науки і техніки України