«Тут немає байдужих»: як на зйомки у проєкті Ірми Вітовської викликали поліцію

«Жила собі, нікого не чіпала. Я розвивалась, мріяла, могла. Сумлінно вчилась, вільно працювала. Любити вміла, чесною була», — вірш Інни Скорини-Калаби «Я — Україна» з таким початком у виконанні відомої акторки Віталіни Біблів у проєкті «Тут немає байдужих» набрав в інтернеті понад мільйон переглядів.

Кожне із 10 відеочитань текстів цього циклу починається уже звичними за понад 140 днів повномасштабної російсько-української війни акордами і словами «Доброго вечора! Ми з України!»

Олеся Жураківська промовляє слова Василя Симоненка «Де зараз ви, кати мого народу?» зі зруйнованого Гостомеля. Ірма Вітовська декламує «Мій перший вірш написаний в окопі» Ліни Костенко у пораненому російською зброєю київському будинку по вулиці Богатирська, 20.

На тлі скаліченої багатоповерхівки на дитячому майданчику читає уривок про сміливість — щоби не загинути Анастасія Блажчук, а поряд із нею її двійко малих діток (це із п’єси Бертольда Брехта «Матінка Кураж та її діти»).

А легендарна Тамара Яценко, яку знають за театральною роллю Проні Прокопівни із вистави «За двома зайцями», читає вірш Григорія Сковороди «Чистий можеш буть собою» на Михайлів­ський площі у столиці, де виставлена техніка сучасної війни.

До речі, народжена 66-літня акторка, яка переміщається між обгорілими танками із палицею, у Горенці — прикиївському населеному пункті, який був під обстрілами з першого дня, 24 лютого, повномасштабного нападу путінських військ; станом на 27 березня там згоріли дощенту 123 будинки, внаслідок атак рашистів.

Ще звучать у проєкті «Тут немає байдужих» слова Джорджа Орвелла, Ігоря Шведа, Еріх Марії Ремарка, Джона Бойна та Леся Подерв’янського. Проживають їх перед камерою Андрій Ісаєнко, Михайло Кукуюк, Євген Нищук, Віталій Гордієнко, Наталія Парасочкіна-Віхтинська.

«Проєкт «Тут немає байдужих» виник у моїй уяві, коли я перебував у лікарні. Це було в Полтаві, на початку квітня і було реакцією, найперше, на постійні російські культурні наративи, які я чув в різноманітних відео та інтерв’ю, де спілкувалися українські експерти, громадські діячі, політики й загалом патріоти, — розповідає Тимофій Бінюков, автор ідеї та керівник проєкту.

— Я зрозумів, що в нас в головах все ще росіянська культура, це глибоко небезпечно, адже людьми вона їм стати не допомогла, а от приводом для захисту та «асвабаждєнія», тобто реальною зброєю, якраз виступає постійно».

І продовжує: «Нам дійсно, без жартів треба перестати молитися на русскій мір, шукати хароших русскіх, цитувати, вивчати та взагалі мати з ними будь-що спільне. Світ абсолютно відкритий, і в жодній літературі немає стільки ненависті та мороку, як в росіянській. Тому визріло рішення зробити невеликий проєкт, який би вустами запрошених в нього зірок вітчизняної сцени транслював відповідні сенси. Визнати відрив від російського і саме вчинити його — різні речі, і нам ще слід здолати цей шлях».

Проєкт «Тут немає байдужих» зроблений небайдужими митцями з усієї України, зокрема, Харкова, Києва, Львова на суто волонтерських засадах, без копійки фінансування чи базування на якійсь держструктурі. 

Партнерами стали Національна спілка театральних діячів України та Кам’янець-Подільський МКФ «Бруківка» в особі, відповідно, Ольги Байбак та Андрія Зайця. Вони зголосилися всіляко допомагати з його реалізацією, а найперше — викладати відео на своїх ютуб-каналах та сторінках у соц­мережах.

Режисурою та монтажем займалися Дмитро Коваль і Тимофій Бінюков. Оператори: Міха Хайкін, Едвін Новак, Павло Суходольський. Відповідальні за звук: Артем Косинський, Іван Гладюк, Ігор Старченко.

Композитори: Влада Купріянова та Герман Лазебний. Художниця — Марта Лешак. Один з епізодів, останній, був знятий поза Україною — у Литві. Над ним працювали: режисер — Дайва Моркунайте, оператор та звукооператор — Мантас Зинкявічус, мейкап — Сімона Бабраускайте.

Відео розміщені на трьох ютуб-каналах: НСТДУ, особистому каналі директора «Бруківки» Андрія Зайця та на офіційному каналі міжнародного кінофестивалю «Бруківка».

Прем’єра першого відбулася 20 травня, останнє відео вийшло 24 червня. Ще до публікування пілотного відео відбувся допрем’єрний показ в рамках «Бруківки», на якому збиралися кошти для ЗСУ. В той вечір, за словами Андрія Зайця, вдалося зібрати 10 тис. грн на тепловізор.

«Мабуть, найбільш екстремальна була зйомка ролика з Ірмою Вітовською, — розповідає Тимофій Бінюков. — Пані Ірма мала багато справ, зняти треба було швидко. Відбувалося то в розбомбленому будинку, жительки однієї з квартир пустили знімати в їхній оселі. Але в саму квартиру не можна було зайти через заблокований прохід, тож це довелося робити, перелазячи через балкони із сусідньої квартири. На відео, на останньому кадрі, можна бачити це сполучення балконів.

Проте й там не було все так просто — між ними була перегородка, тож хлопцям, нашій маленькій знімальній команді, довелося вибивати перешкоду з ноги, все це було на 4-му поверсі в дуже сильно зруйнованому будинку. Потім таким от способом туди вони переміщалися, в тому числі і з заслуженою артисткою України Вітовською.

Фінал наш оператор волів знімати дроном, тож як тільки він його запустив — перелякані сусідки відразу зателефонували до поліції, і та приїхала розбиратися. Зрештою, претензій до хлопців правоохоронці не мали, але з дроном однак сталася халепа — він розбився об дерево. До того оператор ним користувався 5 років і нічого подібного ніколи не ставалося, а тут — на першій же зйомці, як ми його запросили до нас в команду.

У проєкті, де він працював на волонтерських засадах. Дрон, до речі, полагодити не вдалося, він зазнав катастрофічної травми. Проте якимось дивом оператор у нас в проєкті залишився і далі знімав, причому не без задоволення та ентузіазму».