Страхи «зеленої раті»: Оман Зеленського проти США та Британії

Щовечора президент продовжує смалити серця дієсловами воєнного часу, але наш пильний погляд і аналіз вказують: у пріоритеті все одно особовий займенник «я», числівники та ті особистості, що сховані між рядками його звернень.

Ті, на кого він опирається у своєму протистоянні між надмірними амбіціями та можливостями, значно обтяженими війною.

У його риториці артистично схована відповідь на запитання: чи знав Зеленський, ідучи в президенти, яку роль відіграватиме?

Напередодні широкомасштабного вторгнення рф підломилась опора взаємин із Заходом та громадянським суспільством у конструкції президентської стійкості Зеленського.

Однак він, витираючи з облич усе ще чималої кількості прихильників «божу росу», якою «помітив» територію своєї, запланованої у майбутньому, чергової боротьби за президенство, ішов своїм курсом. Хоча курс — це гучно сказано, бо не було чіткої, послідовної, дієвої стратегії розбудови країни — лише ситуативні проєкції моделей узурпації влади.

І, можливо, граючи далі на емоціях українців, йому вдалося б хоч трохи підняти обвислий рейтинг. Але широкомасштабна війна оголила доволі неприємні епізоди.

Розвал «оборонки» й відкриті шляхи наступу

За півтора року каденції Володимира Зеленського було знищено енергетичний сектор, ліквідовано Верховною Радою Укроборонпром, розформовано військову прокуратуру, а це єдиний правоохоронний орган, котрий може працювати в зоні бойових дій.

Також ліквідовано Академію зовнішньої розвідки та підприємства військово-промислового комплексу. Згорнуто всі воєнні реформи та програми. Скорочено й неналежно профінансовано війська.

Ну дуже схоже на дії Януковича, який зробив подібне за чотири роки. Однак Зеленський упорався за три. І це єдиний прогрес, котрим він може похизуватись. Для тих, кому не подобається це твердження, варто згадати кілька ключових фактів.

Скажімо, те, як «боневтік» готувався до вторгнення. Для прикриття Києва з боку Білорусі указом п’ятого президента України Петра Порошенка було сформовано танковий батальйон: близько 40 танків, 15 БМП та 500 одиниць особового складу.

І це все благополучно розформували за шостого президента Володимира Зеленського. Таким чином оголилась дорога з Білорусі. Наслідки цього побачив увесь світ у Київській області: вбивства, ґвалтування, грабіж мирного населення рашистськими військовими.

Також до підготовки до війни можна віднести вже згадуване нами розмінування перешийку КПВВ Чонгар та Каланчак — місць пропусків до адміністративного кордону, завдяки чому окупанти пройшли на територію України й захопили південь — Херсон, Мелітополь, Енергодар — та оточили Маріуполь.

США та Британія довіряють українській армії

Саме на цих факторах базувались доповідні ЦРУ та МІ-6. Розвідка США та Великобританії попереджали, але Зеленський увімкнув «мороз».

До речі, в ЦРУ та МІ-6 знають, що з приводу сухопутного коридору і води до Криму договорняк склався ще в Омані. Однак похід орків на Київ у цей договір зради не входив. Тому на початку війни в Опешечці так налякались, що для оборони України згадали про нелюбимих Залужного і Марченка, а самі сиділи в бункерах та обтікали «дріснею» в онучі. Саме тому, доки орки стояли за 15 кілометрів від Києва, все було відносно тихо.

А як тільки ЗСУ почали виносити орду з Київської області вперед ногами — пішли показові виступи влади. На світ божий почали вилазити всякого виду хламідії і в політикумі засмерділо по-старому, кажуть, знову оманським договорняком.

Гучна заява президента Америки Джо Байдена про те, що Зеленський не хотів чути про вторгнення, свідчить: уже немає підстав це приховувати. А часті візити британського прем’єра Бориса Джонсона в Україну вказують, що США та Британія встановили прямий зв’язок зі Збройними силами України. І це дуже мозолить і свербить усій владній верхівці України й узагалі лякає всю «зеленобобову рать».

Тому що зупинити реальну міць та ще й із реальним бойовим досвідом і за підтримки США підкремлівські підматрацники з оточення українського президента не зможуть ніколи. Саме такий розвиток подій підтверджують недолугі спроби зганьбити генерала Залужного.

Не варто вважати наших партнерів ідіотами. Вони добре усвідомлюють, із ким мають справу в особі чинної української влади. По суті, Байден цими словами звернувся до українців та армії України.

І в них він вірить, а от «боневтік», судячи з висловів оточення американського президента, — це відпрацьований ФСБшний матеріал. Адже США, даючи інформацію, спостерігали, як Зе готував країну до вторгнення, і вони були вкрай невдоволені його діями.

Тому очікувати від нього якихось високоточних політичних ударів по противнику, інтелектуальних кроків як справжнього українського державного діяча — вочевидь, марно. Зеленський усе ж має популярність на Заході й поки що більш-менш, принаймні на позір, вибудовує міжнародні стосунки.

І хоче також вибудувати нормальні взаємини з власним громадянським суспільством. Однак він не бере в розрахунок те, що і західні партнери, й відповідальне українське суспільство разом із незалежними ЗМІ взяли Зеленського та його президентсько-урядову команду в лещата жорсткого контролю.

А нові удари в штангу ідуть один за одним. Скажімо, ексвіцепрем’єрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе стверджує, що зараз той момент, коли можна наблизитись хоч одним кроком — асоційованим членством — до НАТО, а Зеленський у цей час, очевидно, невипадково, напередодні саміту G7 заводить свою шарманку, мовляв, Україна ще не прагне до членства в НАТО. Клоунада!

Немає у владної верхівки глобального бачення — політичного, стратегічного, тактичного плану ведення України до перемоги, що його варто було б розробити зі світлими головами військових командирів і запропонувати як варіант нашим партнерам та відверто сказати про це своїм громадянам. Немає нічого подібного, бо відсутня зацікавленість владної верхівки.

Є лише — «дайте!». І, схоже, влада благословила кампанію дискредитації тих, хто на увесь світ говорив правду про нечувану жорстокість окупантів. Як-от матеріал в «УП», де з ексомбудсмана Людмили Денісової зробили «брехуху». За що мін’юст орків і виключив «УП» зі списку заборонених в оркостані українських ЗМІ.

Висновок наприкінці матеріалу взагалі пробив дно: «не треба демонізувати російських солдатів». Так і до того, що знищені українські міста — це постановочні кадри — добазікатись можна. Де тут правда і в чому вона українська? «УП» стала ганьбою і плюндруванням пам’яті її засновника Георгія Гонгадзе!

Інформознаки ймовірних ворожих агентів

І це все лягає в канву нових акцентів рашистської інформвійни, вичленяючи котрі, можемо відслідковувати чужих серед своїх.

Стабільно стрімке зростання апетитів влади — один із маяків, за котрі й чіпляється ворог. Особливо, коли наша влада почала відчувати ґрунт під ногами — підтримку Заходу, видаючи на цьому тлі невдалі, нелогічні заяви. Бо кошти ж проїдаються.

Наприклад, у звіті глави «Нафтогазу» Юрія Вітренка йдеться, що дебіторська заборгованість «Нафтогазу» — несплата за газ із 1 листопада до 1 березня, тобто ще до війни, зросла на 47 мільярдів гривень.

Тобто Фірташ з «Нафтогазом» розпиляли десь 2 мільярди доларів за зиму. І нещодавно Вітренко сказав, що йому для проходження зими 2022-2023 необхідно 20 млрд гривень! 47 мільярдів гривень прохезали за минулу зиму! А де ж прибуток «Нафтогазу», який малював Вітренко в 2021 році?

Стратегія ОП та Фірташа полягає в переконанні, що їм дадуть стільки грошей, скільки вони скажуть, тому що «ось дивіться, у нас тут війна, і…».

А стратегія московії полягає в тому, щоб переконувати Європу й США, що Україні скільки не дай грошей — усе одно буде мало.

Тож на основі зазначених фактів московія також веде інформаційну війну, і треба розуміти, хто з нами, а хто допомагає кремлю.

У канву пропаганди рф лягають певні тези й напрямки атаки.

Теза 1: Україні не можна давати гроші і зброю — тут корупція. І що говоритимуть агенти кремля в Україні, щоб підіграти цій тезі? Вони в ультимативній формі вимагатимуть щось від Заходу, інакше «ви — зрадники».

До того ж вони вимагатимуть права розпоряджатись коштами донорів без жодного нагляду з боку тих, хто ці гроші дає. І це вже озвучив Мілованов. Мета кремля — посварити Україну і Захід.

Теза 2: Війна в Україні — це як війна в Афганістані. Витрачено гроші, час, але не отримано результату. Незважаючи на очевидну відмінність цих двох воєн, бо ми захищаємо свою землю від агресії сусіда-виродка, агенти кремля хаотично скиглитимуть, що в нас корупція, скільки грошей не вливай — толку не буде. Протидіяти цьому можна пришвидшенням антикорупційних кроків та виконанням програми реформ МВФ, аби позбавити ворога цієї важливої тези.

Теза 3: Україна збирається атакувати московію, тому остання розпочала війну, щоб захистити себе. Відкриті висловлювання з нашого боку, що ми нібито збираємось атакувати територію московії, не допомагають, а, радше, шкодять. Це просто додає кремлю аргумент, щоб сказати, що НАТО руками українців збирається нападати.

А тепер відслідковуємо: хто дедалі частіше повторює ці тези, все різкіше вимагає більшої допомоги, заперечує контроль донорів за витрачанням наданих коштів — той підігрує кремлю.

Ми знаємо, що світ від початку війни засипав нас грошима, і на зарплату армії також, а наші захисники лише в травні отримали зарплати за березень!

Істерики «не на часі»

Наразі виставляють як досягнення, що влада зобов’язала олігархів віддавати на війну 30% прибутку. Круто! А як бути з тими, хто свій бізнес зареєстрував за кордоном, скажімо, у Швейцарії?

І в мирний час бюджет України недоотримував від товстосумів грошей. А під час війни — вже нічого й казати. Бо такі теми високопосадовці просто оминають. І всі істерики про «не на часі», «не той період», «не можна критикувати владу під час війни» — простимульовані владою.

Через договорняк невеличкої купки гнид — чиновників та кремлівських агентів — Україна щодня платить дуже велику ціну. Російські кроти не вичищені, владні гіпноїди «бикують». А президент страждає на морську хворобу і, до того ж, поняття зеленого не має або не хоче мати, як вибудовувати національну систему оборони й перемоги.

Це безпосередньо впливає на наше виживання як у найближчому майбутньому, так і на десятиліття вперед.