Путінська формула Єрмака? Що не так із главою офісу президента Зеленського

Останні хвилі народного невдоволення через швидку тимчасову окупацію нових територій півдня України і підозри в зрадах на найвищому рівні, як і два роки тому, накрили звинуваченнями Андрія Єрмака — голову офісу президента Володимира Зеленського.

ОП — це допоміжний орган, що має забезпечувати роботу глави держави, а в реальності його керівник із перших днів на посаді мав чималий вплив на процеси управління державою.

Хоча зараз, кажуть, президент Зеленський дещо відсунув від себе одіозного Єрмака, і тепер його політику й риторику формують інші люди, однак це не відміняє проблеми якості кадрового оточення президента воюючої країни.

Отже, ще в 2020 році Андрію Єрмаку закидали неоднозначність перемовин із росією щодо майбутнього окупованих територій Донбасу.

Звинувачення досить серйозні, але українське суспільство не отримало жодного притомного контраргументу по суті, чіткої відповіді — заперечення ні щодо того, що нібито його батько Борис Єрмак працював у ГРУ РФ; ні щодо того, що він сам є співвласником фірми, яка працює разом із росіянином, наближеним до путіна; ні щодо того, що Андрій Єрмак орієнтовно в липні 2019 року отримав від росіян хабар, який вираховується десятками мільйонів доларів (близько $40 млн) — за відстоювання інтересів рф в Україні, в тому числі й у питанні обміну Цемаха (свідка збиття рашею «боїнга»).

Єрмак не спростовував жодного з цих закидів.

А сьогодні по факту ми маємо: восени 2019 року виконувач обов’язків Верховного головнокомандувача проігнорував історичний саміт НАТО в Лондоні. Тоді ми «вели» армію на повному ходу й вірили каналу «1+1», що мир уже настав.

За тиждень до початку війни остання бригада мінських перемовників перестала згадувати Крим.

Ігнорували десятки тривожних повідомлень США про те, що фашистська росія готує наступ на Україну.

Зняті були всі протитанкові шлагбауми, розміновано Чонгар, не перекрито мости, через що Херсон та область і Маріуполь взяли в повну блокаду за кілька годин.

Маріуполь взяли за три години

Із перших хвилин підступного нападу росії війська окупанта рухались по території України аж занадто швидко.
    

«З військової точки зору неможливо пояснити, чому без жодного пострілу російські війська через три години з початку руху були в Херсоні, — каже військовий експерт Олег Жданов. — Це суперечить усім військовим стратегіям. І на це відповідь потрібно було шукати ще вчора, причому шукати в офісі президента України Володимира Зеленського. І президент повинен створити всі умови, щоб було проведено неупереджене, відкрите слідство, а винні були покарані. Ті, хто дав команду розмінувати всі підходи, завдяки чому росія без єдиного пострілу опанувала всім південним сходом України».
    

Нагадаємо, що в листопаді 2021 року Олег Жданов наголошував, що Єрмак веде перемовини за спиною США та українського суспільства.
    

Волонтер і відеоблогер Андрій «Полтава» Карпов також вважає, що південь України ворогу вдалося захопити швидко через зраду.

«Я знаю факти щодо дій СБУ та МВС на півдні України — керівники цих силових підрозділів просто кинули міста, виїхали, зброю не видали, — стверджує Андрій «Полтава». — З цим повинні розбиратись відповідні органи й дати відповіді на запитання: чому не підірвали мости, розмінували Чонгар, не зруйнували міст, що веде в Херсон? Що тут іще можна додати? Хіба що красномовний приклад для порівняння: початок війни — росіяни вже просунулися всюди — до Києва дійшли; Бучу, Гостомель знищили; до Харкова дійшли; до Запоріжжя майже дійшли; Миколаїв обстрілювали, але на лінії Авдіївка, Краматорськ, Слов’янськ окупанти не зробили жодного кроку вперед. Чому? Адже саме там скупчення всіх військ? Тому що там надійно укріплена територія та нормально облаштовані захисні споруди. А чому в нас не було так само облаштовано на виході з Криму? Там вузький перешийок, варто було просто нарити земляні рови й усе — техніка далі не поїде. Я вважаю, що це зрада».

Хто формує політику президента?

Отже, провідну роль у формуванні політики, котру озвучує Зеленський, наразі відіграє не Єрмак.
    

«Я назвав би цих людей колективним Маннергеймом (фельдмаршал, котрий має значні заслуги у відстоюванні Фінляндії від зазіхань більшовицької росії в 1939 році. — Авт.) : це міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, секретар РНБО Олексій Данілов, міністр оборони Олексій Резніков, — каже політолог Андрій Піонтковський. — І ця нова риторика Володимира Зеленського дуже сильно відрізняється від попередньої. І, до речі, він зробив певні правильні кроки — наприклад, позбувся олігарха Ігоря Коломойського».
    

Вочевидь, з якихось причин позбутися Єрмака президенту зараз дуже складно.
    

Але при всіх цих недоліках американський політичний клас, військовий істеблішмент, так звана глибинна американська держава вирішила для себе принципове питання — не допустити подальше розширення путінської агресії. І це не питання співчуття до молодої демократичної держави, а питання безпеки самих США.
    

До речі, до останніх тенденцій війни можна віднести підписання президентом Америки Джо Байденом ленд-лізу та голосування про забезпечення закону про ленд-ліз.
    

Принагідно нагадаємо, що в травні 2021 року американське видання BuzzFeed опублікувало розмову двох «неофіційних перемовників» — адвоката Трампа Руді Джуліані та голови офісу президента Андрія Єрмака. Джуліані прямим текстом казав Єрмаку, що прихильність президента США до України залежить від того, чи дасть нова влада компромат на його конкурента — Байдена. Єрмак пообіцяв сприяти.
    

Через місяць спікер української делегації у Тристоронній контактній групі та позаштатний радник Єрмака Олексій Арестович заявив, що переговорам України та США трішки заважають намети з написами «Єрмака у відставку», які розмістила на вулицях Києва партія «Демократична сокира».

А наступного дня телекомпанія CNN опублікувала аудіо тих самих розмов — обіцянки Єрмака «посприяти» пролунали на всі Сполучені Штати.
    

Тож що заважало переговорам України та США більше? З одного боку, Єрмак — людина з сумнівним статусом (немає в Конституції такого органу, як офіс президента), яка чомусь бере участь у переговорах від імені України. І яка обіцяла людям, які прагнули знищити чинного президента США, компромат на нього. З іншого боку, намети, написи на яких закликали відправити цю людину у відставку.
    

На той момент Сполучені Штати вже трохи втомилися посилати нам сигнали. Діяльність офісу президента України, зокрема знищення незалежності «Нафтогазу», прямим текстом засуджували через видання Axios (співвласниця — дружина держсекретаря США). Плівки, де Єрмак намагається втрутитися у вибори США, звучали по всіх Штатах та по всьому світу.

Кланові хованки Єрмака

Було б правильно, аби Андрія Єрмака відправили у відставку ще в 2020 році. Але якби президент Зеленський зробив це тоді, то, з одного боку, продемонстрував би свою нерозбірливість у власній кадровій політиці, а також те, наскільки він залежний від публікації нового компромату на своїх соратників.

З іншого боку, те, що Єрмак досі керує ОП, дало привід опонентам робити закиди, що президент толерує корупцію у власному оточенні. І взагалі не виконує своїх обіцянок і обманює, коли каже, що корупцію на вищому посадовому рівні подолано.
    

Однак у подібних ситуаціях, щоправда, різного рівня розжарення, бували й попередні президенти. Адже насправді проблема полягає в самій якості державного управління.

Ми маємо усвідомити, що всі публікації попередніх років компромату на Андрія Єрмака — це не прояв боротьби з корупцією. Це демонстрація кланової боротьби в оточенні президента Зеленського. А кланова боротьба — не найкращий регулятор державного управління.
    

Отже, посада керівника офісу президента — це посада людини, яка допомагає керівнику держави втілювати в життя стратегічні наміри. А коли спільних політичних поглядів немає, уявлення про майбутнє країни немає, стратегії немає, тоді, звісно, що єдиним державним регулятором країни в нашому конкретному випадку стала боротьба кланів, де чималу частку цього замісу становили гроші росії.
    

Тож скандали довкола Єрмака дво­річної давнини й сьогоднішні серйозні звинувачення його у зливі України агресору — також один із проявів неякісної системи державного управління.

Вибори не на часі, але відповідальність — так

Тому паралельно з надважкою роботою на перемогу президенту Зеленському необхідно до останнього пересіяти через сито внутрішнього розслідування своє оточення, аби виявити й покарати зрадників.

А ще — міняти підходи й стратегію управління державою. Бо злі язики плещуть про те, що влада поміж обстрілами нас рашистськими ракетами переймається рейтингом. Уже є якісь соціологічні заміри. Значить, йдеться про підготовку до наступних виборів президента?
    

До них іще два роки. І лише на перемозі навіть над таким підступним і жорстоким ворогом, якого людство не знало з часів Другої світової війни, як росія, можна і не в’їхати вдруге в президентський кабінет.
    

Перемога у війні вимагатиме повного очищення і зміни сенсів. Бо народ, не очікуючи кінця війни, вже запитує про все: про Бучу, Гостомель, Ірпінь, Чернігів, Харків, Одесу, Маріуполь, Херсон...
    

І чому за останні 2,5 року скоротили 40 тисяч військових посад (армія, медична служба, авіація, розвідка тощо)?
    

Чому військові підприємства часто працювали в режимі скороченого тижня і чому для них не вистачало грошей на зарплату?
    

Чому скоротилося фінансування патріотичних фільмів (на кшталт «Кіборги», «Крути» й т.д.)?
    

Чому довели до банкрутства арт-арсенал і кіностудію імені «Довженка»?
    

Чому відбулося серйозне ще довоєнне падіння економіки? І це не секрет, а світова оцінка.
    

Чому стався зрив операції щодо вагнерівців і передача агресору єдиного свідка збитого «боїнга» — Цемаха?
    

Чому було заведено сотні кримінальних справ проти бойових генералів, бійців ЗСУ, політиків, котрі мають суттєвий вплив на міжнародних партнерів?
    

Чому гроші виділяли на велике будівництво, а не на велику оборону? Уже підраховано, що можна було встановити ППО в усіх обласних центрах України, і не лише в них.
    

І коли «УМ» свого часу писала про «велике крадівництво» і запитувала: «Для кого будуємо дорогу до Чорнобильської зони — для російських танків?» Це питання, як і багато інших, залишилися без відповіді.
    

То злочинна необачність, легковажність влади так поводитися, маючи за найбільшого сусіда країну-терориста, чи зрада в оточенні президента, низка прізвищ котрої лунають у смерті кожного вбитого українця; осиротілих дітях; зґвалтуванні жінок і дітей, зруйнованих будівлях, дорогах, інфраструктурах?
    

Ось лише частина тих запитань, на які президенту доведеться давати відповіді, особливо на марші нових ви­борів.
    

Так, ми переможемо! Але чому такою ціною?