Не говори печальними очима: поетичні метафори Ліни Костенко, Юрія Іздрика та Оксани Забужко в одній виставі

На знаменитому фестивалі «Мельпомена Таврії», двадцять третьому, — на який, усупереч усьому, я все ж доїхала вперше минулої осені, — на поетичний перфоманс режисерки Ольги Анненко у виконанні Єлизавети Красніченко я не встигала.

Якби не була особисто знайома з виконавицею, напевно, не вибралася би ще не раз у Києві на вже виставу «Говори зі мною» з віршами Олени Теліги, Ліни Костенко, Оксани Забужко, Лесі Українки, Юріїв Іздрика та Строканя, Анатолія Матвійчука та Елізи Солодкої (це псевдонім Єлизавети Красніченко).

Бо якось у нинішньому часі є упередження — не до поезії…

Утім опісля цього якогось позачасового нетривалого дійства на два голоси — у виставі створює гітарний супровід і трохи співає Ігор Двигало — відчуваєш у непростий час «ковіду» і нових воєнних російських загроз поетичними рядками втамовану потребу підзарядитися вірою у вічні цінності.

Помічним, виявляється, порефлексувати про «Яка між нами райдуга стояла! Яка між нами прірва пролягла»; «Ми в’язні нам нав’язаних ідей, // Раби страшних умовностей і планів, //Заручники вождів і хижих кланів, // І забобонів, і дурних вістей»; «і коли вже довкола пахне війною // і вже розгораються перші битви // говори зі мною // говори зі мною // бо словом також можна любити».

Хоча, найперше, «Говори зі мною» — це про почуття. Єлизавета Красніченко артистично декламує багато поезій легендарної Ліни Костенко, якій уже 91 рік. (Оскільки в постановці звучать слово однієї з найкращих українських поеток і гітара, то згадуєш виконання поезій шістдесятниці Ольгою Богомолець, утім звучать інші акценти).

Нанизуються чуттєві рядки: «Нам з тобою, видно, по дорозі, // бо ішли й нікуди не прийшли»; «Такої дивної отрути // я ще ніколи не пила»; «Спини мене отямся і отям // така любов буває раз в ніколи»; «Життя соталось, соталось. // Лишився клубочок болю. // Нічого такого не сталось. // Ти просто схожий на Долю».

Можливо, все це, написане не одне десятиліття тому, здавалося б відлунням незворотної романтично-ліричної минувшини у стрімкому часі змін. Та вриваються слова Оксани Забужко: «Од такої тоски // Сопілками стають кістки, // Од такої жаги // На мокві горять шелюги, // Од такого знаття // Землетрусом іде життя». І навіть понад 100-літні рядки Лесі Українки у непрості нинішні часи дуже актуальні, нехай і в інших контекстах: «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, // Так міцно, щільно, і закрить од світа...»

А перед тим у виконанні Ігоря Двигала звучать слова «Молитви» Юрія Іздрика, які підсвідомо повертають у роки сучасної війни Росії проти України: «я одне лиш знаю і одне засвоїв // і прошу тебе тихо незграбно несміло: // говори зі мною // говори зі мною // і нехай твоє слово станеться тілом». І ці рядки не лише про любов між чоловіком і жінкою, а й про всевишню допомогу.

Єлизавета Красніченко до «Говори зі мною» йшла не один рік. Відлік веде з моменту, коли побачила відео вистави за творчістю Ліни Костенко у виконанні актриси Лідії Вовкун та співачок — сестер Лесі та Галі Тельнюк. Юнка тоді вже була актрисою аматорського театру «Перевесло» у Смілі на Черкащині.

Побачене викликало в неї такий шквал захоплення, що прийшла до режисерки Любові Терещенко і запропонувала зробити поетичну виставу. Вона називалась «Українське альфреско», стала успішною, про неї написало місцеве видання. А невдовзі Єлизавета переїхала в Київ, вступила в Університет театру і кіно імені Карпенка-Карого. І не припиняла мріяти про нову поетичну виставу.

Потім попрацювала в Херсонському театрі, знову повернулася у Київ — і майже через 7 років, завдяки чудовій режисерці і драматургині Ользі Анненко втілення її бажань про поетичну виставу набуло нових обрисів та змісту.

У передосінь минулого року з Ольгою Анненко, після спільної роботи у проєкті «Ше.Фесту», дуже швидко (на перший погляд) підготували поетичний перфоманс на 25 хвилин для літературної сцени театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» у Херсоні.

Нинішня вистава «Говори зі мною» — це вже 45 хвилин рефлексій про бажання, зустрічі та прощання, світання лише від згадки про когось. І нагадування: «У кожного із нас своя межа: // Можливостей, терпіння, // І свободи. // У кожного є правила й чесноти, // Які йому підказує Душа».

У Києві поетичну виставу «Говори зі мною» показують на кількох сценічних майданчиках. Це може бути своєрідний вечір під гітару в Музеї Марії Заньковецької — у просторі нового камерного театру «Четверта квартира». Або в одній зі столичних бібліотек. Виконавці можуть мобільно мандрувати зі своєю постановкою в інші міста і навіть країни.