Формула ятагана: чому зона вільної торгівлі з Туреччиною зашкодить економіці України

Угода про зону вільної торгівлі з Туреччиною, яку чекали 20 років, виявилася, на думку експертів, трохи не тим документом, який сприятиме розвитку економіки України.

При цьому влада, як зазвичай, наголошує на плюсах документа, підписаного між Києвом і Анкарою.

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив: угода встановлює нульове мито для 95% товарів, вироблених в Україні.

І додав, що під цю категорію потрапляє понад 10 тисяч українських товарів, а на 1 тис. 300 товарів мито збереглося, але значно зменшилося, зокрема в деяких випадках — у 30 разів.

«Так, на 1 тис. 300 товарів мито збережене в символічних цифрах — до 5%, але це буде предметом подальшого вдосконалення», — сказав Денис Шмигаль, наголосивши, що угода з Туреччиною відкриває ринок для українського металу, що дуже важливо для промисловості України, бо до цього часу турецький ринок був закритий для українських металовиробників.

Але незалежні економічні експерти парирують, стверджуючи, що справді вагомим для України залишається лише геополітичний чинник — важливий крок і демонстрація партнерства та добрих відносин із сильним сусідом, який знає відповідь на запитання «чий Крим» і готовий розвивати співпрацю у військовій сфері.

При цьому сам факт укладання угоди став важливішим за її зміст. Із 7 млрд доларів товарообігу між Україною та Туреччиною за рік на експорт з України припадає 4,1 млрд доларів, імпорт становить 3,2 млрд доларів.

При цьому близько 80% українських постачань генерують лише дві глобальні категорії: метал і зернові. Очільниця Міністерства економіки Юлія Свириденко заявила: підписання ЗВТ з Туреччиною еквівалентне зростанню 2% ВВП. Цей прогноз експерти вважають надмірно оптимістичним.

«Відкривши ринок для турецьких товарів, Україна знищує легку промисловість, тепличне овочівництво, молокопереробну галузь та позбавляє себе перспектив розвитку вітчизняного машинобудування та електротехніки», — стверджує економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ.

На його думку, газопровід «Турецький потік», який вона «виміняла» в України і який їй нічого не коштував, приніс додатковий дохід за транзит газу, тоді як Україна втратила на цьому приблизно 500 мільйонів доларів на рік.

«Тож зараз Туреччина перетворюється на південноєвропейський газовий хаб, тоді коли Україна з газового хаба перетворилася на країну-газову безвихідь, — каже Кущ. — Так само і тут: підписання договору про ЗВТ, швидше за все, було обміняно на участь Туреччини в Кримській платформі минулого року, можливо, на якісь спільні оборонні проєкти на кшталт «Байрактарів».

На його думку, Україна — це сировинна країна, а для сировинної країни потрібно спочатку виконати домашнє завдання щодо посилення своєї економічної складності, тобто спочатку створити (а говорячи про Україну — відновити) більш високі рівні додаткової вартості промисловості і лише потім, за допомогою зон вільної торгівлі, спробувати шукати для цієї промисловості ринки збуту.

«Тому що в даному випадку від підписання ЗВТ виграють винятково ті країни, які мають вищий рівень державної підтримки промисловості, адже сировинні країни здебільшого не укладають договорів про ЗВТ. Наприклад, та сама Саудівська Аравія навряд чи шукатиме, з ким їй укласти договір про ЗВТ для того, щоб торгувати своєю нафтою.

Те саме і в Україні, яка продає соняшникову олію, кукурудзу, пшоно і так далі, пошуки зон вільної торгівлі не дадуть нічого, крім шкоди, тому цим ми фактично відкриваємо свій ринок для іноземних товарів, не отримуючи нічого натомість.

Це підтверджується тим, що найбільший обсяг торгівлі в України — з Китаєм, хоч між країнами не підписано договору про ЗВТ. У випадку з Туреччиною, відкривши ринок для турецьких товарів, Україна тим самим знищує власну легку промисловість (взуття та текстиль), тепличне овочівництво, частково завдає удару по молокопереробній галузі та по­збавляє себе навіть перспектив розвитку вітчизняного машинобудування, електротехніки, бо ці ніші будуть забиті дешевими турецькими товарами», — зазначив Кущ, додавши, що зараз напрочуд невдалий момент для створення Зони вільної торгівлі з цією країною.

Адже в Туреччині, з одного боку — колосальне економічне зростання, а з іншого (хоч як це парадоксально) — девальвація турецької ліри.

«Всі товари на внутрішньому ринку Туреччини настільки дешево коштують, що ніхто, крім місцевих виробників — і тим паче українських, — тут не може конкурувати. Водночас внутрішні ціни привабливі для турецьких експортерів, тому що гривня девальвувала значно менше, ніж турецька ліра».