Та назви хоч префектом: які схеми вже малює влада для повторної ролі Зе-президентства

Усе для виборів — усе для Зе-перемоги! У кузні ОП гаряче — «зелені» щосили кують щасливі підкови для Зеленського, аби вдруге проскочити у владу.

Щоправда, новизни в цих ідеях немає: поряд із посиленням адмінвпливу в регіонах через введення абсолютно залежного від президента інституту префектів чинні депутати пропонують також повернути «мажоритарку».

Власне, чому б і ні? Якщо контролюючий усе і вся префект усю передвиборчу дорогу за потреби підтягуватиме штани рейтингу мажоритарнику від Зе.

А мажоритарник, своєю чергою, відроблятиме це консолідацією з владою у парламентській залі.

І нічого, окрім заціпеніння від того, як на очах збільшується куля, зліплена з того, що не тоне. Але найстрашніше те, що вона (ця куля) змішалась з усіма нами й котить усіх донизу з шаленою швидкістю.

Однак, упершись у дно, вона сама не випірне — і нам усім знову доведеться усе це розгрібати, щоб вибратись на повітря.

Марлезонський балет під назвою «Персоналізація держави в особі президента Зеленського» продовжується.

Але загалом усе, що відбувається у країні, якщо й дивитись у виконанні 95 кварталу, то краще лише на сцені.

Бо в реаліях... ми думали — це дно, але знизу постукали.

Узурпація узурпації

Децентралізація і повзуча централізація от-от зімкнуться у тісних обіймах, хоча спочатку все планувалось так, що вони будуть розходитись одна від одної в різні боки.

І станеться це в разі прийняття в другому читанні вихолощеного в офісі президента законопроєкту «Про місцеві державні адміністрації». Його розглядатимуть на найближчих засіданнях сесії Верховної Ради.

Отже, всі зміни, що роблять залежними від центральної влади керівників усіх районів України, котрі відтепер називатимуться префектами, накручені на процедуру призначення цих посадовців.

Замудре визначення — префект — відоме у світовій практиці, але абсолютно нове в українській політичній дійсності. За вітчизняною аналогією, префект — це щось на ­кшталт голови райдержадміністрації.

Нагадаємо, в ході децентралізації в Україні позаминулого року завершився процес об’єднання громад. Шляхом злиття, перекроювання, по­глинання одних сільських, селищних, міських рад іншими утворилось 1 тис. 469 об’єднаних територіальних громад (ОТГ).

За законом про децентралізацію, вони отримали нові повноваження: самостійність у прийнятті рішень щодо використання власних грошових надходжень; вирішенні питань розвитку громади; благоустрою, утримання закладів освіти, охорони здоров’я, культури, соціальної сфери і т. д. Однак субвенції (допомога) з державного бюджету залишаються під пильним оком держави.

Водночас зменшилася кількість районів шляхом подекуди того ж таки перекрою, а подекуди злиття — відтак замість 490 тепер в Україні 136 районів.

За законом про децентралізацію, саме префект району координуватиме органи місцевого самоврядування щодо дотримання державної політики на місцях і також може оскаржувати рішення місцевої громади в суді.

І, що важливо, префект має право цікавитись, як адміністрації ОТГ використовують кошти — як власні, так і субвенції з державного бюджету.

Скажімо, префект може, в ідеалі, об’єктивно оцінюючи продуктивність і ефективність роботи адміністрацій об’єднань громад, захотіти дізнатись, із чого голова сільської ОТГ розпочав свою діяльність: з ремонту доріг у віддалені села, проведення водогону, по­кращення доступності до соціальних послуг мешканців сіл, чи... євроремонту власного кабінету, асфальтування дороги від роботи до дому, аби не рвати ресори новенького, як і його посада, власного автомобіля?

До речі, за сигналами з регіонів, є такі голови ОТГ, котрі свою роботу в новому статусі почали саме з придбання нового власного авто.

Вочевидь, втішили себе після великої туги і тяжких дум про те, як налагодити сяку-таку цивілізацію та автобусне сполучення забутих Богом і владою неперспективних сіл із районними центрами.

Отже, статус і вплив на всі місцеві гілки влади суттєві, аби за потреби «корегувати» й політичні настрої району, й водночас доводити «план до двору» щодо відсотків на виборах головам ОТГ.

Також цього авторитету достатньо для того, аби мати вплив на місцевий медійний ресурс та гармонійно взаємодіяти із силовиками.

Спочатку ретельно вивчивши методи роботи місцевих силових структур, зокрема, кого й від  кого вони захищають, як співпрацюють, наприклад, із місцевими латифундистами (найбільшими власниками земель у районі), а потім уже  розподілити із силовиками «сфери контролю».

Тому невипадково саме префекти за останнім коригуючим словом офісу президента у згаданому законопроєкті про місцеві адміністрації мають стати однією з основних опор для походу по  омріяний другий термін президента та його партії. Власне, для цього й використовується згадана реформа.

Політично нульовий

Отже, за останнім словом штаб-квартири Єрмака, із заключного варіанта законопроєкту про місцеві адміністрації вихолощено основне, що робило майбутнього керівника району політично незалежним — він не проходитиме самостійно конкурс на посаду як звичайний держслужбовець і як було це прописано раніше.

Він не проходитиме кожні три роки ротацію незалежно від зміни політичних команд на Банковій. А префекта, за поданням Кабміну, приводитиме за руку і призначатиме президент, як і звільнятиме на власний розсуд, не пояснюючи, за що.

Тобто, якщо прем’єру Шмигалю буде хоч десять разів подобатись одна кандидатура, а президенту Зеленському — інша, то гарант призначатиме ту, яка більше до вподоби йому.

Тому кому підпорядковуватиметься, перед ким звітуватиме, від кого залежатиме, за кого топитиме всіх на виборах підвішений президентом за... краватку префект? — питання риторичні.

Відтак політичний префект у сенсі відстоювання інтересів держави — нульовий. Він повністю залежатиме від волі клерка з ОПУ. Буде політична команда кошмарити голову громади — буде кошмарити, правильно координуючи силовиків, податкову та інші контролюючі органи.

Варто зазначити, що команда Зеленського вже показала на довиборах у низці округів, що для неї немає нічого неможливого. Наприклад, найгучнішою минулорічною «надзвичайною ситуацією» під час довиборів до ВР в Івано-Франківській області стало відключення світла на виборчій дільниці та неодноразовий перерахунок голосів на користь представника СН, відомого спортсмена Василя Вірастюка. Нагадаємо, на парламентській трибуні Вірастюк складав присягу під гучний супровід опозиції «Ганьба!».

Ні для кого не секрет, що в кожному окремо взятому регіоні його керівник — це місцевий «божок» з усією повнотою і силою влади. А тому, ввімкнувши механізм державного нагляду шляхом запровадження інституту префектів, який до певної міри наростить повноваження та фінанси місцевим самоуправлінням, центральна влада ще й контролюватиме гроші місцевих громад.

Також, гадаємо, з політичного нафталіну регіонів винирне певна кількість одіозних політосіб. Оскільки подекуди вибори президенту Зеленському кувало чимало колишніх — януковичевих, тому вони якщо не особисто примірятимуться в крісло префекта, то проштовхнуть на «хлібні» посади своїх протеже. Адже застосування адміністративного ресурсу на виборах — не нова схема для української політики.

Голів місцевих держадміністрацій як адмінресурс більшою чи меншою мірою використовували всі президенти. «Губернаторів» стабільно знімали з посад за результатами місцевих та парламентських виборів.

І річ тут не в агітації за провладну силу, навіть не в тому, як голосують, а в тому — як підрахують. Причому, підозрюємо, не без допомоги силовиків.

Нагадаємо, що в розпорядженні п’ятого президента Петра Порошенка в 2019 році було 24 обласні керівники силових відомств. Водночас у районах подекуди було своє виборче «гуляйполе» зі своїми фаворитами.

А в Зеленського в 2024-му під наглядом своїх префектів буде 136 керівників силових відомств. І ОП нескладно буде сформувати найжорсткішу вертикаль влади, з усіма адміністративними наслідками для чиновників, працівників держструктур, бюджетників.

«Мажоритарка», віват!

Водночас менш ніж за два роки до парламентських виборів чинні депутати пропонують повернути «мажоритарку».

У перші робочі дні січня у Верховній Раді зареєстрували повторний законопроєкт, що пропонує відновити змішану (пропорційно-мажоритарну) систему виборів народних депутатів.

Зокрема, автори законопроєкту пропонують установити перехідний період до 1 січня 2031 року, в рамках котрого зберегти змішану систему виборів народних депутатів та попередню систему виборів депутатів місцевих рад, що діяла до місцевих виборів 2020 року.

Власне, чому ні? Гіркий досвід «слуг» з розвалу монобільшості в парламенті зобов’язує. Адже не монолітна монофракція з самого початку тримає над собою політичні парасольки різних прізвищ-брендів: хто — Зеленського, хто — Ахметова, хто — Коломойського. А на екваторі президентства Зеленського взагалі монобільшість почала розвалюватись, перетікаючи в групу опального ексспікера Дмитра Разумкова «Розумна політика». Тому взята «слугами» «мажоритарка», за задумом Зе-політтехнологів, зможе вишикувати парламент.

Також, iмовірно, депутати-мажоритарники будуть покликані допомагати наглядати й контролювати «губернаторів» та префектів, бо, як відомо, політика в регіоні й політика в центрі, як кажуть в Одесі, — це дві великі різниці.

А місцеві «договорняки» можуть створювати свої політичні консенсуси, про які в центрі — ядрах політсил — навіть не здогадуватимуться.

Екстрим і «стрім» майбутніх виборів

Але не все так песимістично й однозначно. Так, армії добровольців-префектів доведеться насамперед нести відповідальність за результат виборів. Точніше — їх обумовленість.

Однак вбачається, що, навіть застосовуючи десятиліттями відпрацьовану адмінтехнологію, система може дати збій.

По-перше, виборець в Україні давно вже не той.

По-друге, якщо звертатись до нашого досвіду, то наскільки здатна влада забезпечити необхідний результат? Достатньо пригадати парламентські вибори в 1998 та 2002 роках, коли списки так званої партії влади програвали начисто опозиції, незважаючи на застосування всіх можливостей адмінресурсу.

По-третє, не забуваймо про ще один епізод новітньої історії незалежної України — боротьбу Рад із президентською вертикаллю за часів президентства Кучми.

А тому, з огляду на все це, проглядається, що в процесі ламання через коліно Зе не те що перемога може не світити, а ймовірна така «боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться» на шляху до повторного президентства чинного гаранта.