«Усього за пів дня всіх людей із села виселили». На спомин про громадську діячку Марію Гель

Цього року дружині українського політв’язня Івана Геля –— Марії Гель — виповнилося б 85 років. Її не стало рік тому, 5 грудня 2020-го.

Звісно,  дружина дисидента і політв’язня — це вже само по собі було непростою ношею в радянські часи.

Проте пані Марія й сама була непересічною особистістю, мужньою жінкою, яка заслуговує окремої розповіді.

Марія Йосипівна Гель (у дівоцтві Войтович) народилася 5 листопада 1936 року в селі Дрогоїв біля Перемишля на Закерзонні (нині Польща). Батьки були звичайними селянами, але обоє мали патріотичні погляди, входили до української організації «Сокіл».

Відтак і дітей своїх виховували в патріотичному дусі. Та одного дня життя родини круто змінилося: Войтовичів і всіх односельчан виселили під час сумнозвісної операції «Вісла».

В одну мить родина втратила все: і дах над головою, і своє майно, і підготовлені на будівництво нової хати матеріали, й виплеканий батьком сад.

«Усього за пів дня нас і всіх людей із села виселили, — згадувала вона в одному з інтерв’ю. — Плач стояв неймовірний. Це було якраз перед Великодніми святами, а ми їхали невідомо куди. Надво­рі — квітень-місяць, болото було таке, що коні по животи у воді йшли».

Новий прихисток родина знайшла в селі Верхня Білка біля Львова.

У радянській Україні старший брат Марії одразу став учасником українського визвольного руху. В 1950 році як член УПА він був заарештований і засуджений до 25 років таборів.

Відтоді родина перебувала під постійною увагою НКВС. Згодом через цей факт у родинній біографії пані Марія не змогла здобути вищу освіту.

Але замість «перевиховатися на радянський лад» свою долю Марія пов’язала з таким же «неблагонадійним» Іваном Гелем — активним діячем руху шістдесятників. Побралися в 1962-му.

Марія Йосипівна згадувала, що практично все життя мусили жити в умовах конспірації, бо за ними прискіпливо стежили, вдома знаходили сліди від «прослушки». Якщо хотіли про щось заборонене говорити, то не вимовляли це вголос, а писали й одразу спалювали папірець. Або ж ішли на вулицю та відходили подалі від дому.

У 1964 році в пари народилася донька Оксана, а за рік — у 1965-му — Івана Андрійовича вперше арештували. Це був тільки початок поневірянь. А попереду — довге очікування чоловіка з тюрми, згодом — новий арешт, обшуки, погрози, шантаж, недоброзичливість оточення, важке матеріальне становище та навіть випробування каральною психіатрією. І особливо цинічні погрози — дитиною, натяки, що позбавлять батьківських прав.

«Я дуже боялася за доньку, — згадувала пані Марія, — адже мені постійно натякали: «У вас же дитина...». Радянська система згодом таки помстилася Гелям через доньку: Оксана довго не могла вступити до вишу.

Після чотирьох невдалих спроб у рідному Львові вирішила їхати в Ленінград. Викладач, який приймав останній іспит, відверто сказав: «Мені вас дуже шкода, але я не можу поставити хорошу оцінку».

Забігаючи наперед, зазначимо, що стати студенткою вишу доньці дисидентів удалося тільки в роки перебудови...  

Вдруге Івана Геля заарештували в січні 1972-го. Цього разу вирок був значно суворіший — 10 років ув’язнення в таборах особливого режиму та 5 років заслання.

І знову — очікування таких нечастих і короткотривалих побачень, з яких жінка, неймовірно ризикуючи, привозила так звану «пошту з таборів» — заяви українських політв’язнів, які оприлюднювали на Заході.

Привозила їх у... шлунку, ковтаючи листи в спеціальних капсулах. А після закінчення тюремного терміну чоловіка пані Марія добровільно вирушила на місце його заслання в Комі АРСР, аби бути поруч.

Після тюрем і заслань, у 1987 році, родина Гелів повернулася до рідного Львова й одразу ж влилась у політичну діяльність Львівщини та всієї України.

Почалася боротьба за легалізацію Української греко-католицької церкви, в яку активно включилося подружжя. І хоча повітря України вже було сповнене духом свободи, родина за свою активну проукраїнську позицію продовжувала зазнавати тиску і переслідувань.

Це все припинилося зі здобуттям Україною незалежності. У 1991-му Марію Гель обрали депутатом Львівської міської ради, почалася нова робота — на благо України, в яку пані Марія поринула з особливим завзяттям.

Й Іван Гель, і його дружина Марія були багаторічними й активними читачами нашої газети. Теплі дружні стосунки підтримували з родинами своїх побратимів В’ячеслава та Атени Чорноволів, Валентина та Раїси Морозів, згодом приятелювали з родиною третього Президента України Віктора Ющенка, особливі приязні стосунки були з Катериною Ющенко.

Важке життя не зламало, а навпаки — тільки загартувало пані Марію. «Я навчилася не боятися, бо вміла абстрагуватися від цієї жахливої дійсності, — зазначала вона. — Це допомагало жити далі і не втрачати віру».