«Усього за пів дня всіх людей із села виселили». На спомин про громадську діячку Марію Гель

24.12.2021
«Усього за пів дня всіх людей із села виселили». На спомин про громадську діячку Марію Гель

Марія Гель з правнуками.

Цього року дружині українського політв’язня Івана Геля –— Марії Гель — виповнилося б 85 років. Її не стало рік тому, 5 грудня 2020-го.

 

Звісно,  дружина дисидента і політв’язня — це вже само по собі було непростою ношею в радянські часи.

 

Проте пані Марія й сама була непересічною особистістю, мужньою жінкою, яка заслуговує окремої розповіді.


Марія Йосипівна Гель (у дівоцтві Войтович) народилася 5 листопада 1936 року в селі Дрогоїв біля Перемишля на Закерзонні (нині Польща). Батьки були звичайними селянами, але обоє мали патріотичні погляди, входили до української організації «Сокіл».

 

Відтак і дітей своїх виховували в патріотичному дусі. Та одного дня життя родини круто змінилося: Войтовичів і всіх односельчан виселили під час сумнозвісної операції «Вісла».

 

В одну мить родина втратила все: і дах над головою, і своє майно, і підготовлені на будівництво нової хати матеріали, й виплеканий батьком сад.


«Усього за пів дня нас і всіх людей із села виселили, — згадувала вона в одному з інтерв’ю. — Плач стояв неймовірний. Це було якраз перед Великодніми святами, а ми їхали невідомо куди. Надво­рі — квітень-місяць, болото було таке, що коні по животи у воді йшли».

 

Новий прихисток родина знайшла в селі Верхня Білка біля Львова.


У радянській Україні старший брат Марії одразу став учасником українського визвольного руху. В 1950 році як член УПА він був заарештований і засуджений до 25 років таборів.

 

Відтоді родина перебувала під постійною увагою НКВС. Згодом через цей факт у родинній біографії пані Марія не змогла здобути вищу освіту.


Але замість «перевиховатися на радянський лад» свою долю Марія пов’язала з таким же «неблагонадійним» Іваном Гелем — активним діячем руху шістдесятників. Побралися в 1962-му.

 

Марія Йосипівна згадувала, що практично все життя мусили жити в умовах конспірації, бо за ними прискіпливо стежили, вдома знаходили сліди від «прослушки». Якщо хотіли про щось заборонене говорити, то не вимовляли це вголос, а писали й одразу спалювали папірець. Або ж ішли на вулицю та відходили подалі від дому.


У 1964 році в пари народилася донька Оксана, а за рік — у 1965-му — Івана Андрійовича вперше арештували. Це був тільки початок поневірянь. А попереду — довге очікування чоловіка з тюрми, згодом — новий арешт, обшуки, погрози, шантаж, недоброзичливість оточення, важке матеріальне становище та навіть випробування каральною психіатрією. І особливо цинічні погрози — дитиною, натяки, що позбавлять батьківських прав.

 

«Я дуже боялася за доньку, — згадувала пані Марія, — адже мені постійно натякали: «У вас же дитина...». Радянська система згодом таки помстилася Гелям через доньку: Оксана довго не могла вступити до вишу.

 

Після чотирьох невдалих спроб у рідному Львові вирішила їхати в Ленінград. Викладач, який приймав останній іспит, відверто сказав: «Мені вас дуже шкода, але я не можу поставити хорошу оцінку».

 

Забігаючи наперед, зазначимо, що стати студенткою вишу доньці дисидентів удалося тільки в роки перебудови...  


Вдруге Івана Геля заарештували в січні 1972-го. Цього разу вирок був значно суворіший — 10 років ув’язнення в таборах особливого режиму та 5 років заслання.

 

І знову — очікування таких нечастих і короткотривалих побачень, з яких жінка, неймовірно ризикуючи, привозила так звану «пошту з таборів» — заяви українських політв’язнів, які оприлюднювали на Заході.

 

Привозила їх у... шлунку, ковтаючи листи в спеціальних капсулах. А після закінчення тюремного терміну чоловіка пані Марія добровільно вирушила на місце його заслання в Комі АРСР, аби бути поруч.


Після тюрем і заслань, у 1987 році, родина Гелів повернулася до рідного Львова й одразу ж влилась у політичну діяльність Львівщини та всієї України.

 

Почалася боротьба за легалізацію Української греко-католицької церкви, в яку активно включилося подружжя. І хоча повітря України вже було сповнене духом свободи, родина за свою активну проукраїнську позицію продовжувала зазнавати тиску і переслідувань.


Це все припинилося зі здобуттям Україною незалежності. У 1991-му Марію Гель обрали депутатом Львівської міської ради, почалася нова робота — на благо України, в яку пані Марія поринула з особливим завзяттям.


Й Іван Гель, і його дружина Марія були багаторічними й активними читачами нашої газети. Теплі дружні стосунки підтримували з родинами своїх побратимів В’ячеслава та Атени Чорноволів, Валентина та Раїси Морозів, згодом приятелювали з родиною третього Президента України Віктора Ющенка, особливі приязні стосунки були з Катериною Ющенко.


Важке життя не зламало, а навпаки — тільки загартувало пані Марію. «Я навчилася не боятися, бо вміла абстрагуватися від цієї жахливої дійсності, — зазначала вона. — Це допомагало жити далі і не втрачати віру».