У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Марія Гель з правнуками.
Цього року дружині українського політв’язня Івана Геля –— Марії Гель — виповнилося б 85 років. Її не стало рік тому, 5 грудня 2020-го.
Звісно, дружина дисидента і політв’язня — це вже само по собі було непростою ношею в радянські часи.
Проте пані Марія й сама була непересічною особистістю, мужньою жінкою, яка заслуговує окремої розповіді.
Марія Йосипівна Гель (у дівоцтві Войтович) народилася 5 листопада 1936 року в селі Дрогоїв біля Перемишля на Закерзонні (нині Польща). Батьки були звичайними селянами, але обоє мали патріотичні погляди, входили до української організації «Сокіл».
Відтак і дітей своїх виховували в патріотичному дусі. Та одного дня життя родини круто змінилося: Войтовичів і всіх односельчан виселили під час сумнозвісної операції «Вісла».
В одну мить родина втратила все: і дах над головою, і своє майно, і підготовлені на будівництво нової хати матеріали, й виплеканий батьком сад.
«Усього за пів дня нас і всіх людей із села виселили, — згадувала вона в одному з інтерв’ю. — Плач стояв неймовірний. Це було якраз перед Великодніми святами, а ми їхали невідомо куди. Надворі — квітень-місяць, болото було таке, що коні по животи у воді йшли».
Новий прихисток родина знайшла в селі Верхня Білка біля Львова.
У радянській Україні старший брат Марії одразу став учасником українського визвольного руху. В 1950 році як член УПА він був заарештований і засуджений до 25 років таборів.
Відтоді родина перебувала під постійною увагою НКВС. Згодом через цей факт у родинній біографії пані Марія не змогла здобути вищу освіту.
Але замість «перевиховатися на радянський лад» свою долю Марія пов’язала з таким же «неблагонадійним» Іваном Гелем — активним діячем руху шістдесятників. Побралися в 1962-му.
Марія Йосипівна згадувала, що практично все життя мусили жити в умовах конспірації, бо за ними прискіпливо стежили, вдома знаходили сліди від «прослушки». Якщо хотіли про щось заборонене говорити, то не вимовляли це вголос, а писали й одразу спалювали папірець. Або ж ішли на вулицю та відходили подалі від дому.
У 1964 році в пари народилася донька Оксана, а за рік — у 1965-му — Івана Андрійовича вперше арештували. Це був тільки початок поневірянь. А попереду — довге очікування чоловіка з тюрми, згодом — новий арешт, обшуки, погрози, шантаж, недоброзичливість оточення, важке матеріальне становище та навіть випробування каральною психіатрією. І особливо цинічні погрози — дитиною, натяки, що позбавлять батьківських прав.
«Я дуже боялася за доньку, — згадувала пані Марія, — адже мені постійно натякали: «У вас же дитина...». Радянська система згодом таки помстилася Гелям через доньку: Оксана довго не могла вступити до вишу.
Після чотирьох невдалих спроб у рідному Львові вирішила їхати в Ленінград. Викладач, який приймав останній іспит, відверто сказав: «Мені вас дуже шкода, але я не можу поставити хорошу оцінку».
Забігаючи наперед, зазначимо, що стати студенткою вишу доньці дисидентів удалося тільки в роки перебудови...
Вдруге Івана Геля заарештували в січні 1972-го. Цього разу вирок був значно суворіший — 10 років ув’язнення в таборах особливого режиму та 5 років заслання.
І знову — очікування таких нечастих і короткотривалих побачень, з яких жінка, неймовірно ризикуючи, привозила так звану «пошту з таборів» — заяви українських політв’язнів, які оприлюднювали на Заході.
Привозила їх у... шлунку, ковтаючи листи в спеціальних капсулах. А після закінчення тюремного терміну чоловіка пані Марія добровільно вирушила на місце його заслання в Комі АРСР, аби бути поруч.
Після тюрем і заслань, у 1987 році, родина Гелів повернулася до рідного Львова й одразу ж влилась у політичну діяльність Львівщини та всієї України.
Почалася боротьба за легалізацію Української греко-католицької церкви, в яку активно включилося подружжя. І хоча повітря України вже було сповнене духом свободи, родина за свою активну проукраїнську позицію продовжувала зазнавати тиску і переслідувань.
Це все припинилося зі здобуттям Україною незалежності. У 1991-му Марію Гель обрали депутатом Львівської міської ради, почалася нова робота — на благо України, в яку пані Марія поринула з особливим завзяттям.
Й Іван Гель, і його дружина Марія були багаторічними й активними читачами нашої газети. Теплі дружні стосунки підтримували з родинами своїх побратимів В’ячеслава та Атени Чорноволів, Валентина та Раїси Морозів, згодом приятелювали з родиною третього Президента України Віктора Ющенка, особливі приязні стосунки були з Катериною Ющенко.
Важке життя не зламало, а навпаки — тільки загартувало пані Марію. «Я навчилася не боятися, бо вміла абстрагуватися від цієї жахливої дійсності, — зазначала вона. — Це допомагало жити далі і не втрачати віру».
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
6 листопада 1994 року в родинному селі гетьмана України Івана Мазепи — Мазепинцях Білоцерківського району на Київщині з моєї ініціативи і під моїм керівництвом >>
Москва дуже боялася розголосу про свій страхітливий злочин у 1932—1933 роках — убивство українців голодом. >>
На острові Тайвань люди почали навмисно видаляти собі здорові зуби 4800 років тому. Звичай міг походити з півдня Китаю. Ймовірно, ця практика припинилася лише у XX столітті. >>
На продаж у Парижі виставлять листи та інші речі, які належали президенту Франції 1959–1969 років Шарлю де Голлю.. >>
На сліди, які, за припущеннями вчених, належали представникам доісторичної екосистеми, зокрема рептиліям та земноводним, випадково натрапили мандрівники, які подорожували італійськими Альпами. >>