Найдовша ніч перед світанком?

Щороку 22 грудня енергетики України відзначають своє професійне свято.

Були спроби перенести відзначення Дня енергетика на інший день, але всі вони були відкинуті саме енергетиками.

То чому саме 22 грудня, а не іншу дату визначено днем свята енергетиків?

Шукайте жінку

Були припущення, що, мовляв, найкоротший зимовий день та найдовша ніч, через те найбільше витрачається електроенергії на опалення приміщень та освітлення вулиць і будинків. Але на офіційному рівні такий аргумент ніде не зафіксований.

Найбільш поширена версія, яку можна прочитати в інтернеті та в деяких ЗМІ, що в цей день на VІІІ з’їзді Рад було прийнято постанову про план ГОЕЛРО (план електрифікації Росії) — в радянські часи професійне свято енергетиків теж відзначали 22 грудня.

Той з’їзд дійсно відбувся у грудні 1920 року в Москві, але згадану постанову було прийнято 29 грудня того року. Отже, і ця версія не підтверджується.

Самі ж енергетики притримуються іншої версії, більш надійної. Про неї мені свого часу розповів Григорій Іванович Строков (1903—1995 рр.), професійний енергетик, начальник будівництва ГЕС на Дніпрі, Герой соціалістичної праці. Він був другом Олександра Довженка та допомагав йому та Юлії Солнцевій створювати фільм «Поема про море».

Отже, дата визначення дня енергетика саме 22 грудня пов’язана з визнач­ним інженером у галузі енергетики ХХ ст. Генріхом Осиповичем Графтіо (1869—1948 рр.).

Був він, як пише Большая совєтская енциклопедія (т. 18, 1930 р.), автором проєкту та керівником будівництва Волховської ГЕС та лінії електропередачі довжиною 100 км і напругою 110 кВ для забезпечення електроенергією міста Ленінград. Станція була введена в експлуатацію у 1926 році й мала вісім гідроагрегатів потужністю 10 тис. кВт кожний.

Коли вводили блоки в експлуатацію (а це на той час було подією всесоюзного масштабу), була одна цікава деталь. Блоки вводили в різні роки, але всі, як і ГЕС у цілому, — в один і той же день — 22 грудня.

Пізніше, коли постало питання про визначення дати професійного свята, енергетики одностайно визначились — 22 грудня. Але чому головний проєктант та будівельник Волховської ГЕС Генріх Графтіо організовував будівництво та введення блоків саме до 22 грудня?

«А дуже просто, — хитрувато примружившись, говорив Григорій Іванович, який чув цю історію від енергетиків, сучасників Графтіо, — спрацювало французьке правило «шукайте жінку». Справа в тому, що дружина Графтіо народилася саме 22 грудня, і шляхетний її чоловік в такий спосіб робив їй подарунки».

Слід «Ніколая Палкіна»

Та була ще одна деталь, про яку неохоче згадували самі ініціатори визначення дати Дня енергетика. Справа в тому, що і глава комісії зі створення плану ГОЕЛРО Г. М. Кржижановський, і Г. О. Графтіо, й інші члени комісії (а це 200 осіб) були в основному випускниками Петербурзького технологічного інституту, що був заснований за наказом імператора Ніколая І (1796—1855 рр.).

Свою альма матер випускники шанували, а відтак і її засновника. А народився цей засновник рідного для них інституту саме 22 грудня.

В історію цей російський імператор ввійшов як «Ніколай Палкін». Здійснюючи божевільну ідею світового панування Московії (зазначимо, що при ньому на військові потреби витрачалося понад 40 відсотків річного бюджету країни, його послідовники від царів до генсеків і президентів цей процент значно збільшили), зробив спробу завоювати Константинополь і, як його бабця, «велика блудниця» Катерина ІІ, мріяв про перенесення столиці імперії з Петербурга в центр православ’я — Константинополь. Спалахнула Кримська війна.

Та війна, як писав Фрідріх Енгельс, «стала могилой для русских армий, которые Николай со свойственной ему жестокостью и тупой беспощадностью гнал одну за другой в Крым».

Розгромлена коаліцією Англії, Франції та Туреччини у Кримській війні, Росія ганебно капітулювала, а «надменный пустоголовый Николай, посредственный человек с кругозором взводного командира, жалким образом пал духом и, приняв яд, бежал от последствий свого цезаристского безумия», — писав Енгельс. (К. Маркс и Ф. Энгельс. т 22. М. 1962).

Але в того царя були палкі симпатики. Недарма ж Пушкін через невеликий проміжок часу після того, як за наказом царя його друзів-декабристів було повішено, писав: «Нет, я не льстец, когда царю хвалу свободную слагаю [...] Его я просто полюбил, он бодро, честно правит нами...»

Ніколай був задоволений, обсипав поета почестями, а коли Пушкін загинув після дуелі, цар звелів сплатити зі своєї власної казни 92 тисячі рублів (на ті часи — величезна сума!) боргу сім’ї Пушкіна перед кредиторами.

Але навіть у тих жахливих умовах знайшовся Пророк, який у поемі «Кавказ» у сатиричних тонах зобразив «ведмедя», який після похмілля вилазить із барлогу.

Як же загуділа вся ота камарилья від самого царя до деяких псевдодемократів. Заслати в солдати на 10 років «без права писати та малювати». Так власноруч написав цар.

«Сам Сатана не зміг би придумати жахливішої кари», — прокоментуаав Тарас Григорович. А «пламенный революціонер-демократ В. Г. Белинский» (так було написано в усіх шкільних підручниках до 1991 року) гнівно «клєйміл» автора поеми: «Вера может сделать... из Шевченки мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того горького пьяницу... Этот хохляцкий радикал написал два пасквиля — один на государя–императора, другой — на государыню–императрицу... Я не читал этих пасквилей, но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок... Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше».

Але, незважаючи на собачий гавкіт тих, кому до душі Московія, значення Шевченка, його «борітеся — поборете», на відміну від Пушкінського «Смирись, Кавказ, — идет Ермолов!» (катюга і терорист. — Авт.), стало близьким та рідним чи не по всьому світу.

Біля керма — камарилья

Але повернімося до основної теми — Дня енергетика.

Ми, професійні енергетики, які прийшли в цю галузь в кінці п’ятдесятих і закінчили свій трудовий шлях на початку двотисячних років, щороку колективно, саме 22 грудня, відзначаємо своє професійне свято.

Звісно на такому зібранні «бойцы вспоминают минувшие дни». І з жалем констатуємо жалюгідний, порівняно з тим, коли працювали ми, сучасний стан енергетики в Україні.
А нинішній стан галузі такий.

Кадри. Колись міністром енергетики СРСР з 1962 по 1985 роки був уро­дженець Яготина Київської області, українець за походженням і по духу Петро Степанович Непорожній.

Багато років пропрацювали на своїх посадах і міністри енергетики України (Побігайло К. М., ­Скляров В. Ф.). В галузі працювали професіонали. І тоді енергетика процвітала. Україна свою електроенергію передавала в Росію, Білорусь, Польщу та Молдову.

Тепер тільки за два роки правління «зеленої» команди змінилося три міністри енергетики, ми стали закуповувати електроенергію за рахунок платників податків у Білорусі та Росії. Галуззю керують люди непрофесійні, які не знають навіть закону Ома (вислів екс­міністра енергетики Івана Плачкова). Така ж ситуація в галузі в цілому.

Нові кадри не хочуть іти в енергетику, а кістяк «всихає». Відбувається щось подібне до того, якби за кермо автобуса посадили чоловіка, який має дуже обмежені поняття про управління машиною. До речі, одна з причин аварії на Чорнобильській АЕС — дії людей, які не мали достатньої професійної кваліфікації.

Техніка. Блоки старіють , капітальні ремонти проводяться невчасно та неякісно, лінії електропередач та підстанції не обслуговують належним чином, відтак результати — невтішні.

Причини кризового стану в енергетиці. Головна — галуззю, яка є хребтом економіки, керують не професіонали, а камарилья. Енциклопедичне визначення цього утворення таке.

Камарилья (іспанське — передня) — група політичних інтриганів, безвідповідальних політиканів, які оточують правителя і які стараються за допомогою інтриг проводити в життя інтереси тих олігархів, купленими агентами яких вони є.

Борис ВАСИЛЬЧЕНКО,
учасник Другої світової війни