Цифри академічних демографів про втрати дітей під час Голодомору занижені: пояснення історика

Напередодні відзначення 88-х роковин трагедії Голодомору-геноциду 1932—1933 років значно активізувалися співробітники Інституту демографії і соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України та окремі їхні прихильники з числа академічних істориків.

Головна мета — ще раз спробувати нав’язати широкій громадськості занижену цифру втрат цієї трагедії в кількості 3,9 мільйона осіб.

Скажімо, в Укрінформі вони провели своєрідний марафон (6 годин 43 хвилини), де говорили про все — від рецензування п’єси Олександра Корнійчука «В степах України» до демонстрування на екрані встановлених в окупованих районах Донбасу пам’ятників терористам — і нічого конкретного про, власне, підрахунок жертв, як і не спростували висновків історико-криміналістичної експертизи, проведеної в рамках досудового розслідування Службою безпеки України.

Цю місію взяв на себе Вахтанг Кіпіані, котрий закликає дипломатичні представництва України не поширювати матеріали, в яких цифра втрат більша, ніж 3,9 мільйона, бо, мовляв, «це провокація, яка дозволить Москві легко заперечувати як цю фантастичну цифру «10,5 млн померлих», так і сам геноцид».

Щоправда, він, очевидно, не знає про те, як ці його слова суголосні з підготовленим у Києві проєктом протесту проти вживання на церемонії відкриття у листопаді 2015 року у Вашингтоні Меморіалу Голодомору-геноциду вже звичного в діаспорі виразу «від 7 до 10 мільйонів», який підписали керівники українських наукових інституцій Північної Америки. Там теж ідеться про те, що це буде на руку Кремлю, а українську історичну науку звинуватять у некомпетентності.

Однак академічні демографи на цьому не заспокоїлися і випустили для загального доступу ще й пресреліз, де чорним по білому написали: «Із 3,9 млн осіб, померлих унаслідок голоду, діти віком до одного року становлять 0,7 млн (19%), діти віком 0-9 років — 1,5 млн (39%), віком 0 — 14 років — 1,7 млн (44%).

Найважливішим у цьому повідомленні є те, що вказується конкретна кількість втрат немовлят — 700 тисяч, і вона становить майже половину дитячої смертності (0 — 14 років): 0,7 млн від 1,7 млн — 41 відсоток.

Школярі збирають мерзлу картоплю на полі, 1933 р. Діти були найвразливішими жертвами Голодомору.

Щодо 700 тисяч втрат дітей до 1 року, про що вперше визнали в згаданому Інституті, особливих заперечень не виникає, оскільки ця цифра корелюється з кількістю народжених у 1932—1933 роках (1,252,7 тисячі) і кількістю тих, хто з’явився на світ iз весни 1931 року. Запитання виникає інше: на основі яких даних встановлено, що 700 тисяч померлих немовлят становлять 19 відсотків загальних втрат під час Голодомору-геноциду 1932 — 1933 років?

Адже первинні документи українських архівів свідчать зовсім про інше. Скажімо, ось які показники були зареєстровані в 1933 році в тодішніх районах Київської області, частина з яких нині входить до Вінницької, Житомирської, Кіровоградської і Черкаської (див. табл.1).

А ось аналіз зареєстрованої статистики смертності в 1933 році в 31 українському селі різних регіонів (див. табл.2).

З наведених матеріалів видно, що із загальної смертності в 14,344 осіб немовлята становили лише 514 (3,58%), а такі відсотки аж ніяк не можуть складати майже половину всієї дитячої смертності, про що стверджують академічні демографи.

Наш аналіз свідчить, що серйозно постраждали всі вікові дитячі групи. Принаймні у вказаних населених пунктах вони сягнули: 1 рік — 485 осіб (3,36%), 2 — 556 (3,87%), 3 — 507 (3,53%), 4 — 436 (3,03%), 5 — 464 (3,23%), 6 — 412 (2,87%), 7 — 441 (3,07%), 8 — 374 (2,60%), 9 — 289 (2,01%), 10 — 290 (2,02%), 11 — 155 (1,08%), 12 — 291 (2,02%), 13 — 185 (1,28%) і 14 — 166 (1,15%).

Тобто, смертність цих вікових груп (1 — 14) набагато більша — не 1 мільйон, про що пишуть у своєму пресрелізі академічні демографи, не працюючи з первинними документами вітчизняних архівів, а не менше 4 мільйонів, як це засвідчує шкільна статистика.

Але оскільки вони тепер погодилися на 700 тисяч смертей немовлят і 44 відсотки дитячої смертності в структурі загальної, то невдовзі їм під тиском фактів доведеться визнати і встановлену комплексною історико-криміналістичною експертизою загальну кількість жертв — 10,5 мільйона.

Володимир СЕРГІЙЧУК,
завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор