Політбардак після «Вагнергейту»: рейтинг Зеленського падає, в ОП хочуть повернути «мажоритарку»

Ми живемо в дивній країні: тут зрив серйозної операції із затримки бойовиків, про яку знали одиниці у високих кабінетах, не вважається зривом, а ведуться численні засідання комісій, робляться абсолютно протилежні висновки, щоб заговорити тему й заколисати пильність та принциповість міжнародної спільноти.

А заразом повернути рейтинг українського президента на попередні високі позиції.І роками у нас нічого не міняється: як і раніше, в нашій країні словом «знедолені» називаються бізнеси, в котрих представники влади ще не отримали свою частку.

Чиновники нервують через журналістські розслідування не тому, що бояться прокуратури, а тому що бояться: бос із журналістських текстів зрозуміє, скільки вони йому недоносять.

У нас будь-який реформатор (людина, котра бажає не декларативних, а реальних змін) виглядає загонщиком, котрий жене тримачів схем тіньового бізнесу та корупцієвмісного чиновництва з чемоданами хабарів на номери керівників країни.

У нас доступ до інформації — попід тінню; доступ до правосуддя — через телефонний дзвінок; доступ до яхт, гвинтокрилів — через бюджет.

Розслідування Bellingcat: головні питання без відповідей

Отже, Вагнергейт не виходить із фокусу допитливості суспільства. І знову останнім часом він став однією з провідних тем світової преси. Водночас він приніс декотрі результати всередині країни.

Скажімо, хоча б те, що аналітики українських спецслужб під час оперативних розробок учасників війни на Донбасі, котрі воювали на боці сепаратистів, добре вивчили специфіку роботи російських приватних військових компаній. Адже ті виконували бойові завдання на сході України.

Однак звіт групи розслідувачів Bellingcat — британського вебсайту журналістських розслідувань — про операцію українських спецслужб, які планували виманити з Росії й заарештувати понад 30 бійців приватної військової компанії «Вагнер», так і не дав відповіді на найгостріше питання — з чиєї вини ця операція зірвалася.

А подекуди висновки перекручують усе з ніг на голову — в кращих традиціях кремлівської пропаганди.

І, вже за офіційною версією, Володимир Зеленський взагалі не має стосунку до цієї операції. Чого ж він тоді телефонував у Мінськ Олександру Лукашенку, про що декілька місяців тому сам розповідав у інтерв’ю одному з телеканалів?

А до того, нагадаємо, «слуги» дев’ять місяців пручалися ідеї створення тимчасової слідчої комісії; заговорювали й навіть висміювали тему зриву затримання бойовиків та стверджували, що жодного зливу інформації не було.

Згодом у СН запропонували власну комісію, до якої увійшли депутати від ОПЗЖ, на чолі зі «слугою» Мар’яною Безуглою.

Отже, як зазначається у звіті, вже в середині 2019 року українські спецслужби створили початковий план, згідно з яким невелику кількість — від двох до п’яти — російських найманців, які скоювали тяжкі злочини на Донбасі, а після ротації шукали собі підробіток, мали виманити до третьої країни, там заарештувати, а потім передати Україні.

Приводом для виїзду бійців за кордон мала стати участь у тренувальному таборі, нібито організованому в Угорщині або в одній з країн Балтії. Після проходження вигаданого тренінгу вони нібито могли претендувати на більшу зарплатню під час справжніх місій.

Звіт базується на десятках інтерв’ю — зокрема, з найманцями, які були впевнені, що летять у відрядження до Венесуели, не знаючи, що їхній літак мають незаплановано посадити в Києві. А також із колишніми працівниками українських спецслужб, котрі брали участь у підготовці цієї операції. Крім того, у звіті згадується, що одним зі співрозмовників розслідувачів був Петро Порошенко.

Документ, який детально розповідає про залаштунки цієї операції, не дає відповіді на головне питання, що вже понад рік є одним з вирішальних чинників українського політичного життя: чи був зрив операції результатом цілеспрямованого «зливу» секретної інформації з боку керівництва країни, президента Володимира Зеленського чи голови його офісу Андрія Єрмака?

Українська влада спочатку заперечувала сам факт підготовки такої операції, потім — вустами президента Зеленського — називала її «не нашою операцією», натякаючи на причетність закордонних спецслужб.

Останню версію офіційного Києва щодо цієї операції озвучили нещодавно: спеціальна провладна парламентська комісія стверджує, що «спецзахід» щодо переміщення 33 «вагнерівців» в Україну таки готувався, але не відбувся. Причину зриву слідча комісія встановити досі не змогла.

У курсі справи

Звіт Bellingcat констатує: якби операція українських спецслужб закінчилася успіхом, це посилило б напругу у відносинах між Києвом і Москвою, тому розвідники мали отримати згоду на неї від найвищого політичного керівництва України.

Посилаючись на дані з розмови з колишніми працівниками української військової розвідки, Bellingcat стверджує, що Володимиру Зеленському доповіли про підготовку операції 15 червня 2020 року під час його щотижневої наради з керівництвом української розвідки.

Співрозмовники Bellingcat кажуть, що 26 червня Зеленський принципово схвалив проведення операції і попросив її конкретний план, який був підготовлений і затверджений тодішнім міністром оборони України Андрієм Тараном 1 липня того ж року.

Відтоді, йдеться у звіті, президент Зеленський регулярно отримував інформацію про підготовку до операції, що мала назву «Авеню».

Документ навіть називає двох вищих посадовців спецслужб, які інформували українського лідера щодо цього, — колишнього керівника військової розвідки Василя Бурбу та колишнього першого заступника голови СБУ Руслана Баранецького.

Василя Бурбу звільнили з посади 5 серпня 2020 року, одразу після провалу спецоперації. Українські ЗМІ писали, що його звільнення відбулося після того, як він вимагав розібратися у причинах зриву операції із затримання «вагнерівців» і, зокрема, перевірити посадовців з офісу президента на детекторі брехні. Баранецького звільнили 26 липня цього року.

Загальну схему «Авеню» окреслили ще на початковому етапі її розробки: бійці, яких планували захопити, мали виїхати з Москви до Мінська (комерційні авіарейси з Росії тоді не виконувались через коронавірусні обмеження), а звідти вилетіти до Стамбула.

У звіті Bellingcat не згадується участь в операції будь-яких спецслужб третіх країн: з тексту документа випливає, що її розробили та реалізовували винятково співробітники Головного управління розвідки українського Міноборони та Департаменту контррозвідки СБУ.

Раніше українські та російські ЗМІ писали про можливу причетність до цієї операції американських та турецьких спецслужб, а головний редактор видання «Цензор» Юрій Бутусов з посиланням на джерело у спецслужбах повідомляв, що турецький лайнер, який повинен був перевезти «вагнерівців» з Мінська до Стамбула, мав певні конструктивні допрацювання — зокрема, броньовану кабіну пілотів, що могла повністю ізолювати їх від будь-яких надзвичайних подій у салоні літака.

Ця історія разом з офшорами, енергетичною кризою, різким стрибком цін на найнеобхідніші продукти харчування, посиленням зубожіння українців не додає здоров’я електоральному самопочуттю президента Володимира Зеленського.

Адже саме ці теми останнім часом стали чимось на кшталт червоної ганчірки для журналістів, політологів та електорату разом з тією частиною розчарованого «зеленого» виборця, що вже сьогодні почав називати ще вчорашнього свого фаворита — партію «Слуга народу» — не надією, а ілюзією та провалом.

Надійний хід — адмінресурс мажоритарки

Нагадаємо, що за версією нещодавніх досліджень Київського міжнародного інституту соціології, рейтинг президента України Володимира Зеленського знизився після того, як до списку потенційних кандидатів увійшов колишній спікер Верховної ради Дмитро Разумков.

Інша соціослужба SOCIS додає: якби вибори президента України відбулися в листопаді, то Володимир Зеленський набрав би 21,8% голосів. У вересні він мав 33,3%. За два місяці рейтинг упав на 11%.

Щоправда, промиготіли й дослідження, що рейтинг президента раптово підскочив після того, як Зеленський зробив заяву про «ковідну тисячу гривень». Але так само раптово ці дані й зникли.

Політичний тоталізатор працює постійно, іноді результативно, а іноді — ні, що вже дає підстави для серйозних підсумків. Декотрі дослідження рейтингу, що короткочасно стибнув, не що інше, як джокер, витягнутий з рукава.

Але цей рятівний джокер — тисяча гривень за вакцинацію — зовсім не тягне на туза, навіть на короля. Адже, попри всі наміри, не варто робити ставку на риторику обіцянок та заяв «лідера нації» — вона розпливчаста, неконкретна і тому непереконлива.

Так само й дії не вселяють оптимізму... Згадаймо, що чимало актуальних досі питань у тих, хто критично мислить, виникало ще на початку загальноукраїнської ходи «зелених» у владу, але вони не змогли вплинути на занадто високий відсоток рівня довіри всіх наївних виборців.

Тепер рейтинг падає, і провладним технологам нічим ударити у відповідь на закиди опонентів влади.

Немає новизни й у тому, що велика політика стала для успішного шоумена новим вкладенням капіталу. І саме капітал направляє та коригує дії його власника, хто б ним не був.

А тому немає у владного центру конкретного визначення по вісі політичної розбудови. Саме тому почався розвал партії «Слуга народу» і перетікання депутатів у команду ексспікера Дмитра Разумкова.

То що ж таке насправді рейтинг нинішнього президента Зеленського? Це поріг адміністративного ресурсу, через котрий перетягують результати голосувань.

І недаремно ж з’явились чутки, що ОП хоче повернути мажоритарне голосування, бо, очевидно, за новою списковою системою партія не набере бажаної кількості голосів.

Бо хто б що нам говорив за часи Кучми, наводячи приклад НДП, «За ЄДУ» та інших провладних політутворень, мовляв, жодна приналежність до влади не давала такий рейтинг, але є приклади з грубої практики.

І складаються вони з програми дій офісу президента, штаб котрого час від часу видає на-гора результати своєї цинічної роботи. ОП нічого не варто сформувати найжорсткішу вертикаль влади, з усіма адміністративними наслідками для чиновників, працівників ­держструктур, бюджетників.

Є ще один варіант — імовірне перенесення парламентських виборів з осені 2023-го на осінь 2024-го. Тобто після президентських виборів, що припадають на весну 2024 року.

Тому велосипед ніхто винаходити не буде — це зроблено давно. І цього разу далеко його не ховали. Бо ж немає нічого вічного в політичній спіралі рейтингів, тим більше в ореолі популістів та владних політшоубізнесових гравців.